ВПЛИВ ЗМІН КЛІМАТУ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

 Ротозій А.Ю.

студентка 3 курсу, спеціальність 183 «Технології захисту навколишнього

середовища»

Лубніна А.М.

студентка 1 курсу, спеціальність 101 «Екологія»

Жукова О.Г.

кандидат технічних наук, доцент кафедри охорони праці та навколишнього середовища

Київський національний університет будівництва і архітектури

ЕКОЛОГІЯ (Екологічна безпека)

 ВПЛИВ ЗМІН КЛІМАТУ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

У житті сучасного суспільства набуває важливого значення проблема раціоналізації природокористування, коли виникає необхідність здійснення

поряд із експлуатацією природних ресурсів і питань охорони навколишнього середовища. Проблема ця глобальна, вона торкається як високорозвинених, так і держав, які знаходяться ще на етапі розвитку і тому із кожними роком стає все більш актуальною. Але при всіх відмінностях сучасного природного та соціально

– економічного розвитку держав однією із характерних рис цієї важливої проблеми, окрім глобальності, довгостроковості досліджень є, також, необхідність наукового передбачення потенційно можливих (в деяких випадках незворотних) змін в природних системах з метою попередження їх за рахунок оптимізації водокористування.

Клімат є одним з головних природних ресурсів, від якого залежать зміни водного режиму річок. Стрімке глобальне потепління клімату за останні 150 років є результатом антропогенного підсилення глобального атмосферного парникового ефекту, спричиненого, головним чином, викидами вуглекислого газу. Особливу увагу проблемі зміни клімату було приділено на Другій Всесвітній кліматологічній конференції (в листопаді 1990 року) в Женеві та на 21-му Міжнародному конгресі по водопостачанню в Мадриді (в вересні 1997 року). Прогнозується, що підвищення температури води та більш тривалий період низького стоку погіршать стан поверхневих водних систем, що буде сприяти «цвітінню» води [1,2]. Більш інтенсивні дощові опади приведуть до підвищення вмісту завислих речовин в поверхневих водоймах в наслідок ерозії ґрунті та можуть створювати перевантаженість для пропускних систем, станцій обробки води та очистки стічних вод. Часті періоди низького стоку приведуть до зниження здатності до розбавлення забруднюючих речовин і таким чином підвищення їх концентрацій. В районах із загальним зниженням стоку якість води значно погіршиться.

До кінця 90 рр. ХХ століття проблему підвищення температури атмосферного повітря не сприймали серйозно. Одним із перших на це звернув увагу видатний радянський кліматолог М. Будико ще в кінці 60-х років. Провідні вчені сучасності занепокоєні неконтрольованим підвищенням концентрації СО₂ в атмосфері. Професор Кріс Філд – один із провідних експертів у галузі охорони навколишнього середовища – заявив, що за останніми даними викиди парникових газів в 2000-2007 рр. в 3 рази перевищили прогнозовані об’єми. Американський кліматолог Чарльз Девід Кілінг зазначив, що в епоху активної індустріалізації концентрація СО₂ постійно зростала на 1,5 ррт (концентрація СО2 в частках на мільйон) і нині сягає близько 380 ррт. За прогнозами ІРСС

(Міжнародної комісії ООН з проблеми клімату), до кінця ХХІ століття глобальна середня температура підвищиться на 2-4,5°С.

В Україні є власна гіпотеза про підвищення глобальних температур – магнітна. Вітчизняний учений М. Ріка, директор власного дослідницького центру, стверджує, що Земля нагрівається не ззовні, а зсередини. Він певен, що причина потепління – техногенне магнітне поле, що створила людина і воно викликає резонанс, що призводить до нагрівання ядра Землі. Проте, на Міжнародній конференції з питань зміни клімату (Гаага, лютий 2007 року) більшість спеціалістів погодилося з тим фактом, що провідну роль у потеплінні відіграє антропогенний фактор. Підвищення концентрації вуглекислого газу в атмосфері підсилює парниковий ефект. Отже, більшість учених вважає, що зміни клімату безпосередньо пов’язані з діяльністю людини. На їх думку температура зростає через надмірну кількість промислових викидів в атмосферу, з-поміж яких величезна кількість газів: двоокису вуглецю, метану, закису азоту та інші. Нині концентрація цих газів в атмосфері в 1,5 рази вища, ніж на початку промислової революції [4]. Людина сприяє не тільки глобальному потеплінню, але і локальному, місцевому. На початку ХХІ століття полтавські кліматологи дослідили, що стан атмосферного повітря у містах Полтавської області в 2004 році, порівняно з попереднім, покращився. За даними Полтавського обласного ЦГМ ситуація з викидами в Полтаві за 10 років змінилася суттєво у бік покращення. Це можна пояснити тим, що у даний період економіка України в цілому знаходилась не в найкращому стані. Підприємства, заводи та фабрики працювали не на повну потужність, або взагалі були закриті. Згідно висновків місцевих науковців найбільшим забруднювачем атмосферного повітря в Полтаві є автомобільний транспорт, викиди якого складають більше половини всіх викидів. Із метою зменшення забруднення атмосферного повітря відпрацьованими газами пасажирського транспорту, у Полтаві переобладнано більшість авто на газову апаратуру живлення та побудовані й задіяні стоянки при в’їзді в місто вантажного транспорту [6]. Але ці заходи повною мірою не вирішують проблеми надмірних викидів парникових газів. Адже, останнім часом нами спостерігається не характерне для Полтави явище – поява «автомобільних пробок» та знищення зеленого насадження, що для місцевих масштабів вкрай катастрофічно.

В таблиці 1 та таблиці 2 розглянуто основні наслідки змін клімату

Список використаних джерел:

1. Глобальні зміни клімату: виклики і проблеми адаптації// Голос України. – 2009. – 21 березня. – С.
2. Тарік А. Глобальне потепління і значення лісів// Валеологія. –

– № 5-6. – С.12 -13.

3. Шевченко Р.В., Гребенюк І.С., Смірнова Ю.А. Глобальні зміни клімату і біорізноманіття: громадський погляд на проблему // Біорізноманіття: теорія, практика та методичні аспекти вивчення в загальноосвітній та вищій школі. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Полтава, – С.278-279.
4. Удод, В. М. Трансформація складових біосфери в процесі природокористування [Текст]/ В.М. Удод// Екологічна безпека та природокористування. – – № 3. – С. 109–114.