Розмежування незаконного позбавлення волі та викрадення людини

Прибєг Дар’я Андріївна
студентка 3 курсу, спеціальність 081 «Право» Полтавський юридичний коледж
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
ПРАВО (Кримінально-процесуальне право)

Розмежування незаконного позбавлення волі та викрадення людини
Останнім часом розмежування складів кримінальних правопорушень проти волі, честі і гідності стає все більш актуальним. Винятком не є і протиправне діяння у виді незаконного позбавлення волі або викрадення людини. Все це обумовлено зростанням кількості випадків здійснення помилкової кримінально-правової кваліфікації, що пояснюється неправильним розмежування окремих кримінальних деліктів: відсутність розуміння різниці між на перший погляд подібними кримінально караними посяганнями, невміння викласти у доступній формі і пояснити причини зміни кваліфікації в документах. Вище зазначене й обґрунтовує доцільність висвітлення відмінності між незаконним позбавленням волі та викраденням людини.
Даний склад кримінального правопорушення та відповідальність за нього законодавець об’єднав у статті 146 Кримінального Кодексу України (далі-КК). Таким підхід можна було б назвати вдалим, якби незаконне позбавлення волі та викраденням людини були однаковими за характером і ступенем суспільної небезпеки, проте це не так. Вже із диспозиції статті можна прослідкувати, що у ній використано сполучник «або», а це, з точки зору мовного способу тлумачення правових норм, свідчить, що стаття містить два різні кримінально- протиправні діяння [1].
Якщо ж звернутись до законодавства зарубіжних країн, наприклад, Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Латвії, Сербії, Франції, Швеції, то можна простежити, що законодавці розмежували дані делікти, передбачивши їх різними статтями. Навіть санкції статей свідчать, що вид і міра покарання за викрадення людини є більш суворими, ніж покарання за незаконне позбавлення волі [1]. Таким чином, однакове покарання за вчинення двох різних злочинів, яке встановлено законодавцем, видається не дуже обґрунтованим. Було б доцільніше передбачити кримінальну відповідальність за незаконне позбавленням волі та викраденням людини різними статтями Особливої частини КК.
Загалом найбільш виразні відмінності між незаконним позбавленням волі та викраденням людини містяться в об’єктивній стороні даного кримінального правопорушення. Варто відзначити те, що викрадення людини завжди передбачає вчинення активних дій, а позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності.
Викрадення людини передбачає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого. Дані дії можуть мати такі альтернативні форми: а) відкрите заволодіння потерпілою особою (коли остання або інші, треті особи, при яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним кримінально протиправних дій. Заволодіння даного характеру може відбуватися шляхом грабежу або розбійного нападу); б) таємне заволодіння (вчиняється не у присутності осіб, що піклуються про особу, яка не розуміє характеру дій щодо неї, якщо вона є малолітньою, знаходиться у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, яке здійснюється шляхом обману або зловживання довірою (наприклад, винний використовує підроблені документи, щоб забрати із притулку особу похилого віку, яка там перебувала на законних підставах); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьками, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна [2].
Щодо незаконного позбавлення волі, то це діяння, яке не відповідає нормам чинного законодавства України. Варто зауважити, що ніхто не може бути позбавлений волі інакше, ніж відповідно до процедури встановленої законом у наступних випадках: законне ув’язнення людини після її засудження компетентним судом; арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею кримінального проступку/злочину чи зникненню її після його вчинення; затримання неповнолітнього на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітнього з метою забезпечення присутності останнього перед компетентним державним органом; законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду до країни, або людини, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції [2].
Окрім цього, позбавлення волі передбачає тримання особи у місці, де вона не бажає або більше не бажає перебувати, або поміщення її до місця, яке вона не може самовільно залишити, хоча бажає цього. Наявні і випадки, коли таке діяння може вчинятись шляхом бездіяльності, наприклад, якщо людині з ураженням опорно-рухового апарату не надано засіб пересування, особою, яка здійснює догляд за останньою, або відмова відчинити приміщення, в якому потерпілий опинився за його згодою [2].
Із цього ми наглядно прослідковуємо, що при незаконному позбавленні волі не відбувається заволодіння особою та подальшого її переміщення з одного місця в інше, натомість це характерно для викрадення людини. Щодо утримання особи всупереч її волі та бажанню, то для незаконного позбавлення волі це є визначальним, чого не можна сказати про викрадення людини (хоча на практиці таке зустрічається) [1].
Під час розмежування викрадення людини та незаконного позбавлення волі варто згадати і про місце вчинення злочину. Місцем незаконного позбавлення волі може бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скеля, острів тощо). Щодо місця куди переміщується потерпілий після викрадення, то це будь-яке місце, окрім того, де він вільно перебував за власною волею [2].
Ще однією відмінністю між незаконним позбавленням волі та викраденням людини є момент закінчення кримінального правопорушення. У першому випадку злочин вважається закінченим з моменту коли потерпілий не має можливості покинути певне місце, в якому його незаконно утримують і де він не бажає бути. Якщо ж створені перешкоди для пересування не призвели до фактичного позбавлення свободи, то таке діяння слід кваліфікувати, як закінчений замах на незаконне позбавлення волі. Викрадення ж людини є закінченим злочином з моменту заволодіння особою [2].
Потрібно зупинитись і на суб’єкті незаконного позбавлення волі та викрадення людини. Ним може бути будь-хто, оскільки суб’єкт даного кримінального правопорушення-загальний. Проте ним не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, у зв’язку з піклуванням про фізичне і психічне здоров’я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки щодо своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково- педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники поліції, тощо). Варто зауважити, що тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як
«виховний примусовий захід», дає підстави для кваліфікації діяння за ст.146 КК як незаконного позбавлення волі [2].
І нарешті суб’єктивна сторона незаконного позбавлення волі та викрадення людини представлена прямим умислом, оскільки особа усвідомлює протиправність власної поведінки, але це не становить для неї жодної перешкоди. Мотив та мета, як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, в даному діянні можуть бути різними, проте варто відмітити, що при незаконному позбавленні волі, на відміну від викрадання людини, є мета позбавити волі потерпілого [2].
Отже, підсумовуючи, можна сказати, що все ж таки існує проблема розмежування незаконного позбавлення волі або викрадення людини, оскільки у законодавстві немає чітких критеріїв, які б дали змогу окреслити відмінність між різними за своєю природою злочинами. Оскільки окремі вище проаналізовані елементи складу делікту, передбаченого ст.146 КК, різняться було б доцільно передбачити кримінальну відповідальність різними статтями Особливої частини КК. Обов’язково варто враховувати й відмінності між позбавленням волі і викраденням людини під час кримінально-правової оцінки вчиненого.
Список використаних джерел:
1. Андрушко А. В. Розмежування незаконного позбавлення волі або викрадення людини та захоплення заручників. Серія Юридичні науки: Науковий вісник Херсонського державного університету. 2017. № 6. С. 48-52.
2. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України URL: https://legalexpert.in.ua/komkodeks/uk/81-uky/1826-146.html
3. Кримінальний Кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-
III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. С. 131 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ed20210701#Text
Науковий керівник: викладач правових фундаментальних та професійно-
практичних дисциплін Короленко І. В.