Незаслужено забутий Вільям Вевель, автор понять «наука» і «учений»

William Whewell був одним з лідерів в науці дев’ятнадцятого сторіччя. Його називали людиною багатьох талантів. Він написав роботи по філософії, математиці, архітектурі, механіці, мінералогії, моральної філософії, астрономії, політичній економії, правосудді, логіці та філософії науки. Але ви не знайдете про нього інформації в українському інтернеті (хоча ще в Енциклопедії Брокгауза і Ефрона була статті про цю видатну людину), так і в англомовному сегменті інтернету вона присутня на декількох сайтів. До уваги читачів «Граніту науки» – стаття професора В.В. Корпачёва, який натрапив на особистість Вільяма Вевель, вивчаючи своє генеалогічне древо по лінії бабусі Марії Вевель.

William Whewell народився 24 травня 1794 в Ланкастері (Ланкашир). Його батьками були Джон Вевель (John Whewell) і Елізабет Беннісон (Elizabeth Bennison). Він був старшою дитиною у великій родині з семи дітей. Батько Вільяма був теслею і хотів, щоб син пішов по його стопах. Однак, директор Школи Граматики і священик приходу в Ланкастері, Revd. Joseph Rowley, розпізнав у ньому талант математика і запропонував безкоштовне навчання. Крім того, в 1816 році він умовив батька дозволити Вільяму вчитися в Школі Граматики в Heversham (Westmorland), яка перебувала приблизно в 20 км. на північ від його рідного міста. У 1810 Вільям переїхав в Heversham, де за два роки зміг отримати підготовку для участі в конкурсі на навчання в Кембриджському Трініті-коледжі. Допомогло також приватне навчання математики у сліпого математика John Gough з Кендала. До цього часу сімейство перенесло серію нещасть, пов’язаних зі смертю матері в 1807 і трьох молодших братів.

1. Whewell вступив до Кембриджу в жовтні 1812 року як студент, звільнений від плати за навчання (sub-sizar). Такі студенти повинні були працювати слугами у своїх багатших товаришів. Необхідно відзначити, що Ісаак Ньютон навчався в Трініті-коледжі також як sub-sizar. W.Whewell виграв стипендію, але цього було недостатньо, і додаткова підтримка забезпечувалася приватними внесками. У нього було слабке здоров’я, але через місяць після початку навчання в Кембриджі він писав своєму батькові: «Я задоволений дуже хорошим здоров’ям з тих пір, як залишив Ланкастер».

W.Whewell успадкував поетичний дар своєї матері, яка писала вірші і публікувала їх в місцевих виданнях. У 1814 він отримав приз Канцлера за епічну поему «Boadicea». У січні 1816 році йому вдалося перевершити інших студентів на іспиті з математики і отримати вище звання як другий wrangler (студент, який досяг успіхів в математиці). Потім він став другим Лауреатом з механіки. Це було перший раз, коли Whewell не досяг найвищої нагороди, пояснюючи це в листі до родини тим, що не міг писати досить швидко.

У липні 1816 року його батько помер, не доживши до отримання сином вищої освіти. У жовтні 1817 р Вільяма Вевель обрали членом вченого суспільства Трініті-коледжу. Він так описав цю подію в листі до своїх сестер: «… найсуттєвіша користь, якій вам коли-небудь доводилося радіти разом зі мною. Це забезпечує мені зручне положення на все життя, як мінімум, поки моє життя є простим».

У період навчання в Кембриджі W.Whewell набув ряд друзів серед вищих академіків і був призначений лектором математики і асистентом наставника в Кембриджі в 1818 році. У 1819 р він став одним з фундаторів кембриджського Філософського суспільства.

W.Whewell належить важлива роль в модернізації навчання математики, що відбилося в його підручниках. Його книга «Елементарний трактат з механіки» (1819 г.) була першою прикладною математичною роботою англійською мовою, яка адаптувала континентальну математичну символіку. Друга робота «Трактат по динаміці» (1823 г.) присвячувалася використанню Французьких аналітичних методів. Ці роботи отримали високу оцінку, і в 1820 його обрали в Лондонське Королівське Товариство.

Вільям Вевель викладав спочатку в Трініті-коледжі, а потім в університеті. Його призначили професором мінералогії (1828-1832 рр.), А потім професором моральної філософії (1838-1855 рр). У червні 1841 W.Whewell заручився і 12 жовтня 1841 одружився на Cordelia Marshall в Камберленд. Через п’ять днів йому прийшов лист від прем’єр-міністра Сера Роберта Пила, в якому говорилося, що королева розглянула його рекомендацію і він призначений Майстром Трініті. У 1842 і в 1855 році він обіймав посаду Віце-канцлера кембриджського Університету.

W.Whewell проявив себе не тільки в наукових дослідженнях і філософії, а також як адміністратор університету і коледжу. З 1818 року він був президентом Громадської спілки Кембриджа (Cambridge Union Society) і одним із засновників, а потім і президентом Британської Асоціації по Розвитку Науки, членом вченого Королівського Товариства, президентом Геологічного товариства, а також, протягом багатьох років, Майстром Трініті коледжу в Кембриджі. У 1837 р його нагородили Королівською медаллю.

Поряд з участю в освітній реформі, W.Whewell також був плідним дослідником. Він винайшов саморегістріруючий анемометр, а також видав важливі роботи з експериментальної фізики, кристалографії, мінералогії, фізичної астрономії, науки освіти, архітектури, поезії і релігії, поряд з цілим рядом дивовижних популярних оглядів, лекцій та проповідей. ним написано «Есе по мінералогічної класифікації і номенклатурі» (1828) і «Архітектурні примітки за німецькими церквам з ремарками на походження Готики» (1830 г.). Головними працями W. Whewell є: «History of the inductive sciences», 3 v. (1837) (Історія індуктивних наук. СП-б Т.1, 1867, 590 с.); «Philosophy of the inductive sciences» (1847); «Novum organon renovatum» (1858); «On the philosophy of discovery» (1860), «History of scientific ideas» (1861).

Він спробував об’єднати в одну систему позитивізм, критицизм і платонізм. Між 1835 та 1861 роками Whewell написав також ряд робіт по філософії моралі і політики, з яких провідними були «Elements of morality, including polity», 2 v. (1845 г.); «Lectures on systematic morality» (1846) і «Lectures on the history of moral philosophy in England» (1852). У них він виходив з універсальних прав людини (особиста безпека, власність, контракт, фамільні права і уряд) і кардинальних чеснот. В етиці W.Whewell прагнув виявити загальновизнані, самоочевидні аксіоми, що регулюють практичну поведінку людини.

Серед популярних робіт можна назвати «Трактат по Астрономії» і «Загальну Фізику» (1833 г.). В есе «Множинність світів» (1854 г.) він виступив проти ймовірності позапланетного життя. Заслуговують на увагу його роботи «Платонічні Діалоги для Англійських Читачів» (1850-1861), а також есе «Гуманітарна освіта загалом» зі специфічним посиланням на провідні предмети Університету Кембриджу (1845 г.).

З ім’ям W.Whewell пов’язане запровадження таких понять як «наука» (science) і «учений» (scientist). Історія створення цих термінів наступна. На початку 1830-х років спостерігалося зростання кількості натуральних філософів і відсутність узгодженості в цій новій області досліджень. Під час обговорення на засіданні Британської Асоціації по Розвитку Науки (British Association for the Advancement of Science – BAAS) в 1833 році, яке проходило під головуванням W.Whewell, англійський філософ і поет Samuel Coleridge висловив думку, що для особистості, яка працює в «реальних науках »(як висловився Кольрідж), необхідно позначення цієї нової групи професіоналів. Після цього, в щоквартальному огляді дебатів Британської Асоціації в1834 році Whewell писав: «… також як в мистецтві існує творчість музиканта, живописця і поета, так вчений може бути математиком, фізиком чи натуралістом». Слід зазначити, що слово «фізик», що використовується в цій цитаті, також введено Whewell вперше.

У 1840 році в «Філософії індуктивних наук» W.Whewell обґрунтував використання цих термінів наступним чином: «… нам вкрай необхідно підібрати назву для позначення людей, які займаються наукою взагалі. Я схильний називати їх Вченими ». Серед інших людей вчений є експертом, як мінімум, в одній з областей науки і застосовує відповідний науковий метод для виконання досліджень. Однак, незважаючи на ці пропозиції, назва «вчений» не застосовувалася до кінця століття, оскільки М. Фарадей і Т. Грем воліли вживати термін «натуральний філософ», який охоплював ширшу філософію, богослов’я та етику.

Вільям Вевель також запропонував цілий ряд загальновідомих наукових термінів, таких як «анод», «катод», «іон», «еоцен», «міоцен», «фізик», «збіг», «теорія катастроф», «уніформітарізм». Терміни «анод», «катод» і «іон» він запропонував своєму другові, відомому фізику М.Фарадею, а назва «еоцен» і «міоцен» порадив застосовувати основоположнику сучасної геології Чарлзу Лайєллу (Charles Lyell), який в першому томі своєї книги «Основи геології» (1830) розділив третинний період на чотири геологічні епохи, для яких і були використані запропоновані назви. Крім того, Вевель запропонував називати сукупність термінів певного класу предметів «номенклатурою» на противагу «термінології».

Вчений листувався з багатьма сучасниками і допомагав їм піднятися по науковим сходам, якщо вони цього заслуговували. Так, він познайомив М. Фарадея з молодим Томасом Грехем, який в потім розробив принципи діалізу і ввів нові терміни «діаліз» і «колоїд», такі звичні в даний час. Опублікувавши свою працю «Осмотична сила» (1854), він вперше описав спосіб виготовлення напівпроникних мембран зі спеціально обробленого пергаменту, за допомогою яких стало можливо здійснювати поділ колоїдних і кристалоїдних розчинів. У своїй роботі він експериментально довів, класичні в даний час, закони дифузії і осмосу, заклавши фізичні основи гемодіалізу.

Неможливо не згадати про діяльність W.Whewell як англіканського священика і вченого-богослова, проповідника в університеті на регулярній основі. Його чотири проповіді були видані в 1837 році, а через десять років – 22 проповіді, які він читав в каплиці Трініті-коледжу Кембриджу. Він вірив в християнський Універсалізм, але не в необхідність Християнства.

Whewell висловив думку, що «матеріальний світ» є областю вченого (наприклад, математика, фізика або натураліста) на відміну від «етичного світу», який є діяльністю думки і відноситься до сфери впливу Бога. У продовження цієї дискусії на засіданні British Association for the Advancement of Science в Белфасті (1874 г.) новий президент асоціації John Tyndall висловився про взаємовідносини науки і релігії в такий спосіб: «Всі релігійні теорії, схеми і системи, які охоплюють поняття космогонії або які іншим чином стосуються галузі науки, повинні, оскільки вони роблять це, підкорятися контролю науки і залишити всі думки управляти цим».  Деякі релігійно налаштовані його противники розцінили ці слова як нападки на релігію.

Широке, але поверхневе знайомство Вільяма Вевель з різними галузями науки дало йому можливість написати всеосяжну працю з історії та розвитку науки, в якій він намагався їх класифікувати і яка не втратила своєї цінності до теперішнього часу. Науковими областями, в яких Whewell відомий найбільше, є філософія науки, історія науки і філософія етики. У філософії він був послідовником Френсіса Бекона, який ввів термін «індукція» і сформулював поняття нового, індуктивного методу. Ці уявлення втілилися в карбовані афоризми, надавши особливий багатозначний сенс усього, що за ці роки вийшло з-під його пера.

Індукція (від лат. Inductio – наведення) є видом узагальнення, яке пов’язане з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних досвіду. Whewell розвинув теорію індукції, намагаючись пояснити, як відкриваються фізичні закони: «… є Новий Елемент, доданий до комбінації [зі зразків] самим актом думаючого, яким вони комбінували». Індукція, на його думку, є не просте накопичення фактів, а виведення загальних законів, які як такі не існують ні в одному з узагальнюючих фактів (Philosophy of the indactive sciences (1847); Історія індуктивних наук. СП-б, Т.1 , 1867; History of scientific ideas (1861р.).

Відомо його крилатий вислів: «Фундаментальні ідеї – це не наслідок досвіду, а результат особливої будови і діяльності розуму, який за своїм походженням не залежить від будь-якого досвіду, хоча при його здійсненні постійно поєднується з досвідом». (Fundamental ideas are not a consequence of experience, but a result of the particular constitution and activity of the mind, which is independent of all experience in its origin, though constantly combined with experience in its exercise).

Індукція протиставляється дедукції (від deducere – виводити), коли здійснюється виведення однієї думки з іншої, що робиться на підставі логічних законів. Так само, як логіка дедуктивних умовиводів заснована на тому що, ніщо приватне не існує поза загальним, логіка індуктивних умовиводів заснована на тому що, загальне не існує самостійно, будь-які закономірності виявляються, проявляючись в деталях. Індукція спрощує світ, полегшуючи його розуміння, не будь її, людство, в своїх знаннях, не рушило б далі. Всі великі гіпотези і основні закони науки побудовані методом узагальнення окремих випадків. Можна сказати, що індуктивні умовиводи несуть в собі зерно геніальності і залишаються для багатьох недоступними тільки через острах взяти відповідальність на себе і бути осміяними. А між тим, незначне, на перший погляд узагальнення може привести до революційного прориву в будь-якій сфері людської діяльності.

В середині XIX століття розгорілася знаменита суперечка W.Whewell з відомим англійським мислителем і економістом John Stuart Mill, головна заслуга якого полягала в розробці теорії індукції. Однак, J.Мілль не належав до числа остаточних прихильників індуктивного методу. На його думку, наймогутнішим знаряддям відкриття істини є дедуктивний метод, найкращим прикладом якого може служити відкриття Ньютоном сили тяжіння. Він вважав, що індукція непридатна до всіх більш складних випадків, коли кілька сил діють одночасно і жодна з них не може бути виключена. При таких умовах необхідно вдатися до більш складних прийомів: закон дії кожної окремої сили вивчається окремо, потім робиться висновок комбінованої дії їх всіх, і висновок перевіряється спостереженням. Це і є той дедуктивний метод (складається з трьох частин – індуктивного дослідження, виведення і перевірки), який найбільше сприяв успіхам науки. John Stuart Mill наполягав на тому, що закони природи виводяться виключно через індуктивне узагальнення фактів, Whewell ж казав, що одних фактів мало: розум повинен привнести і концепцію, яка ці факти об’єднала б (подібно нитці, на яку нанизуються намистини). Дикун і вчений мають справу з намистинами (не можна сказати, що одними і тими ж, бо наукове спостереження не тільки фіксує факти, скільки їх створює). Дикун нанизує свої намистини на одні нитки, вчений нанизує свої намистини на інші (зокрема, об’єднуючи розрізнені факти допущенням про незмінність регулярного зв’язку між ними). На противагу думці J. Mill, він підкреслював, що індукція крім фактів ґрунтується на ідеях як джерелі загального і необхідного знання. Ідеї ​​дозволяють виявити закони, які керують явищами і мають позадослідне походження.

Процес пізнання по W.Whewell здійснюється в три етапи:

1) спостереження складних фактів і розкладання їх на прості, які піддаються вимірюванню,

2) пояснення ідеальних понять,

3) узагальнення елементарних фактів за допомогою цих понять.

Властивість індуктивності в процесі навчання є головною. Стверджуючи, що закони і наукові теорії є гіпотезами, винайденими творчими умами, він вважав, що вони підлягають фактичній перевірці.

W.Whewell писав, що

«… в кожному акті знання є два протилежних елемента, які ми можемо назвати Ідеями і сприйняттям»

На його думку, Фундаментальна Ідея є «… не наслідком досвіду, а результатом специфічної конституції і діяльності розуму, функціонування якого незалежне від досвіду в своє походження, хоча постійно об’єднується з досвідом в його вправі» ( «… not a consequence of experience, but a result of the particular constitution and activity of the mind, which is independent of all experience in its origin, though constantly combined with experience in its exercise ».

1. Whewell відзначав:

«Ми не можемо бачити один об’єкт без ідеї простору; ми не можемо бачити два без ідеї подібності або різниці»

Він був першим, хто використав термін «збіг», щоб обговорювати уніфікацію знань між різними гілками досліджень.

Чарльз Дарвін цитував W.Whewell на титульному аркуші книги «Походження видів», щоб висловити важливість законів в природничих науках: «… ми можемо зрозуміти, що події викликаються не ізольованими втручаннями Божественної сили, що їх виявляють у кожному конкретному випадку, а встановленням загальних законів» ( W.Whewell, Bridgewater Treatise) (… .we can perceive that events are brought about not by insulatedinterpositions of Divine power, exerted in each particular case, but by the establishment of general laws).

Однак W.Whewell не сприйняв нову теорію і висловив це у листі Дарвіну: «Мій дорогий містер Дарвін. Я повинен подякувати вам за копію вашої книги «Походження видів». Ви легко повірите, що це мене дуже зацікавило, і, ймовірно, Ви не будете здивовані, дізнавшись, що я, принаймні, не можу стати зверненим до Ваших доктрин. Але в тому, що Ви написали, так багато думок і фактів, що не можна суперечити без ретельного вибору підстави і способу незгоди, на що у мене зараз немає часу. Тому я повинен подякувати Вам за Вашу доброту. Повірте мені. Щиро Ваш. W.Whewell» (My dear Mr. Darwin. I have to thank you for a copy of your book on the ‘Origin of Species’. You will easily believe that it has interested me very much, and probably you will not be surprized to be told that I can not, yet at least, become a convert to your doctrines. But there is so much of thought and of fact in what you have written that it is not to be contradicted without careful selection of the ground and manner of the dissent , which I have not now time for. I must therefore content myself with thanking you for your kindness. Believe me. Yours very truly. W. Whewel).

У книзі «Визначення творця» (1845) Whewell опонував ідеї еволюції і еволюційної теорії Дарвіна. Відомий англійський дослідник Джорж Романес (George John Romanes, 1848-1894) був здивований тим, що W.Whewell, при своєму всебічному знанні з історії індуктивних наук, при всій своїй проникливості в області наукового методу, прийшовши самостійно до ідеї природного відбору, з презирством відкинув її. У додатку до своєї книги G. Romanes наводить слова W.Whewell з «Бріджуотерського трактату» під час обговорення пристосованості періоду цвітіння рослин до довжини року: «Якщо зараз рослини пристосовані до займаного ними в природі місця, то і тоді вони повинні були володіти якоюсь пристосованістю. Звідки могли взятися в минулому непристосовані рослини?» Іншими словами, він вважав, що тут нема чому відбиратися, тобто немає матеріалу для відбору.

На думку W.Whewell, спільною рисою таких наук є неможливість пояснити походження сучасного стану речей природним шляхом з деякого «первинного стану» без припущення надприродного втручання. Тому W.Whewell був принциповим противником еволюціонізму. Він вважав, що на початку кожного нового геологічного періоду «виявлялася творча сила». У біології він не допускав трансформізм, кажучи, що «допустити утворення нових видів як природне явище в природі, які не вказують в той же час на реальні факти, що підтверджують таке припущення, значить абсолютно голослівно відкидати гіпотезу творіння». Буття Боже для Вевель є не об’єктом віри, а наукової аксіомою. Суть її зводилася до космологічного аргументу.

З приводу поняття життя в біологічних науках W.Whewell вказував на містичне, хімічне, механічне і віталістичне ( «психічне») тлумачення життєвих явищ і був прихильником останньої точки зору, хоча і визнавав її слабкі сторони. Ось визначення життя по W.Whewell: «Органічне життя є сталість форми, яка знаходиться в круговороті матерії, причому матерія і форма обумовлюють одна одну специфічними законами» (тобто життєвими силами). Поняття життєвої сили і цілі – основні ідеї біології. В організмі частини не тільки залежать один від одного і являють «взаємність причин і дій», але є суттєвими для утворення цілого. Без допущення об’єктивних цілей в природі і кінцевої причини, не можна в біології обійтися».

Останні роки життя Whewell були наповнені сумом. Його дружина Cordelia померла 18 грудня 1855 року після тривалої хвороби. Потім він одружився на Lady Everina Affleck, яка також померла 1 квітня 1865 року.

24 лютого 1866 року Whewell впав з коня під час верхової їзди за межами Кембриджу після того, як тварину понесло. Його принесли паралізованим в його кімнату в Трініті, де він помер 6 березня. Останнім проханням Вевель було опустити фіранки, щоб можна було в останній раз побачити великий двір Трініті.

by J. Rylands, albumen carte-de-visite, 1860s

Закінчити коротку біографію W.Whewell можна словами його давнього друга Джона Herschel: «… більш дивної різноманітності та кількості знань майже в кожному розділі людського досвіду ніколи, можливо, не було накопичено людиною за такий короткий проміжок часу». Його часто називали ерудитом. Один з його сучасників висловив жарт: «Наука є його сильною стороною, всезнання його слабкість».

У Кембриджі є скульптура W. Whewell, створена англійським скульптуром Т. Woolner. Один з кратерів на Місяці названий на його честь «Whewell».

Докладні бібліографічні деталі життя W. Whewell описали:

 Isaac Todhunter, «W. Whewell: an Account of his Writings »(2 vols., 1876)

 Stair Douglas, «Life of W. Whewell» (1881).

P.S. Відповідно до думки філологів, прізвище в різноманітному написанні: Whewell, Wewell, Wheowall, Whawell, Whewill зустрічається в церковних регістрах Північної Англії з початку 17 століття. У шотландських джерелах (www.surnamedb.com) відзначається, що середньовічне слово «Whele» походить від староанглійського «hweol» or «hweowol», яке до 7-го століття означало колесо (wheel). Можливо, воно відноситься до професійних прізвиськ, що вказує на рід діяльності предка: він міг бути мельником, тобто людиною, яка завідувала млиновим колесом. Перший запис з подібним написанням міститься в свитках Йоркшира часів Едуарда I (1272-1307). Згідно з даними американської організації «Coat of Arms & Family Crests Store», це древнє англосаксонське прізвище було згадано ще в 1296 р (землевласник John le Whewell). Мені вдалося виявити в інтернеті серед церковних записів в західному Йоркширі відомості про одруження John Whewell в 1634 році.

Можна вважати, що W. Whewell був нащадком роду Вевель, представники якого брали участь в 30-річній війні в Європі. Їх участь відбилася на географічних назвах в Німеччині – Wewelsburg, Wewelsfleth, Wewelshof. При цьому, філологи Німеччини визнають, що це прізвище не характерне для німців і пов’язують його походження з Британією.

Під час Тридцятилітньої війни недолік національної піхоти компенсувався наймом в широких масштабах іноземних найманців, особливо британців, угорців і шотландців. Король Польщі Сигізмунд III також слідував цій традиції. Успіхи польської армії пояснювалися професіоналізмом іноземних вояків. В 1610 польські війська зайняли Москву, в 1611 р – Смоленськ, Новгород-Сіверський, Чернігів. У 1632 р. Росія намагалася відвоювати Смоленськ, але невдало. За мирною угодою 1634 Владислав IV відмовився від прав на Московський престол, але залишив за собою Смоленськ і Сіверську землю.

В цей же час воював предок російського поета М. Лермонтова, шотландець Георг Лермонт, який здався в полон російським при облозі фортеці Білої. Надалі він прийняв російське ім’я Юрій, отримав дворянське звання і маєток в Галицькому повіті (в Костромі). Надалі він був убитий при облозі Смоленська (може бути одним зі своїх одноплемінників).

У військових діях на боці польської армії брав участь Ян Вевель – предок нашого роду по дворянської лінії моєї бабусі Марії Вевель. Він воював у військах Сигізмунда і під прапорами його сина Владислава IV Ваза. 20 вересня 1641 року за вірну службу і професіоналізм йому було подаровано дворянське звання і маєток Сметаніна в Більському старостаті недалеко від фортеці Біла, де він проявив свої військові якості. З огляду на те, що незабаром Смоленськ знову перейшов до Росії, йому довелося переїхати в глиб країни і жити на території сучасної Білорусі. Цей дворянський рід внесений до Книги Могильовського дворянства згідно прівілею, виданим королем Владиславом IV Ваза. Останнє визнання в дворянську гідність підтверджено визначенням Могильовського Дворянського Депутатського збору 8 січня 1865 р, 11 березня 1868 р, 10 листопада 1869 г. [РГИА, ф. 1343, оп. 18, д. Одна тисяча сто двадцять два, л. 111], які затверджені Указом Урядового Сенату по Департаменту Герольдії від 1 грудня 1870 р

Автор: Вадим Валерійович Корпачов – доктор медичних наук, професор, провідний фахівець в галузі фундаментальної та клінічної фармакології, фармакотерапії цукрового діабету і ендокринних захворювань, заслужений діяч науки і техніки України, член Європейської Академії природничих наук, автор книги «Розвиток цивілізацій і технології походження видів ».

Джерело: https://blog.techorigenlife.org/