Здатність до управління знаннями як метакомпетентність фахівця

Подільський, Україна)
ОСВІТА
(Проблеми підготовки фахівців)
ЗДАТНІСТЬ ДО УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ ЯК МЕТАКОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦЯ
Проблема управління знаннями позиціонується як архіактуальна на етапі переходу від інформаційно-репродуктивної системи професійного навчання на компетентнісну, яка реалізується за особистісно орієнтованими технологіями, активно використовуючи моделі змішаного навчання (англ. blended learning), яке інтегрує можливості формального, неформального та інформального навчання. Крім того, поєднує форми традиційного інституційного навчання, індивідуалізованого – самостійного та онлайн-навчання. Головна цінність підходу полягає в тому, що в системі професійної освіти закладається парадигма, відповідно до якої продуктивна робота з інформацією, здатність управляти знаннями є надпредметною компетентністю, що інтегрально відповідає за «вміння вчитися» і виступає базисною щодо забезпечення навчання впродовж життя. Компетентна дія/діяльність можлива лише за наявності компетентного знання, яке може бути сформоване винятково за умови, коли сам студент/фахівець є головним суб’єктом управлінських процесів. Отож перехідний період повинен бути означений тенденцією до використання управлінських функцій у структурі навчальної діяльності, які традиційно належать викладачеві, а також самоуправлінських ще в межах формального навчання, тобто на етапі професійного становлення.
Термін «управління знаннями» (knоwledge management) однаково актуальний для всіх сфер розвитку, зокрема освітньої як їх основи, яка відповідає за формування відповідного типу особистості, фахівця, а відтак і закладає підвалини трансформаційних процесів означеного рівня. Дж. Стар тлумачить керування знаннями як різновид управління інформацією (даними), у якому особливу увагу приділяють збору наявних індивідуальних знань і досвіду для подальшого їх розповсюдження, використання та впровадження в діяльність організації для підвищення продуктивності [2]. За концепцією К. Вііга, це систематичне формування, оновлення та застосування знань із метою максимізації ефективності підприємств [2]. Як зазначає Б. Мільнер, мета управління знаннями полягає в забезпеченні умов для генерації знань, їх накопичення, передачі й використання [1].
Зважаючи на вищесказане, важливо диференціювати поняття «знання» та «інформація», які в межах освітньої діяльності означені відповідним типом взаємозалежностей. У системі класичної освіти вони практично ототожнювались, натомість у системі компетентнісної освіти інформація складає основу знань, які передбачають «особистісну обробку» через персоніфіковані способи їх осмислення, структуризації, зберігання, актуалізації, що в комплексі обумовлює здатність студента/фахівця до їх використання в оптимальному режимі, максимально враховуючи особистісні пріоритети та характеристики кожної конкретної ситуації їхнього практичного використання.
Якщо здатність управляти знаннями/інформацією входить до структури всіх рівнів освітньої діяльності (починаючи з дошкільної освіти на елементарному рівні), формується позиція учня, студента, фахівця як суб’єктів власного саморозвитку, у контексті якого потенціал до управління знаннями є визначальною умовою. Проблема особливо актуалізується в контексті забезпечення високого рівня взаємозалежності систем професійного становлення фахівця та його подальшої професійної діяльності. На основі аналізу загальних принципів управління знаннями ми визначили ті, які є актуальними для навчання в структурі професійної підготовки фахівця і повинні набути подальшого розвитку в структурі його професійної діяльності, нарощуючи здатність до управління знаннями впродовж життя: 1) принцип ефективності знань в умовах змішаного навчання, що визначає здатність ефективно працювати з різними джерелами інформації, вибираючи найбільш цінні для конкретних цілей та умов навчання чи діяльності, блоки інформації, використовуючи можливості формального, неформального, інформального навчання; 2) принцип структурованості знань, їх трансформації у метазнання, які формуються з орієнтацією на розвиток конкретних компетентностей, вирішення визначеного типу професійних проблем і характеризуються активністю, мобільністю, динамічністю, гнучкістю, адаптивністю; 3) принцип глобалізації та фундаменталізації знань, що чинить протидію формальному накопиченню неусвідомлених або надлишкових знань, які закономірно призводять до девальвації їх цінності, падінню пізнавального інтересу; 4) принцип індивідуалізації, персоналізації технології роботи з інформацією, управління знаннями, яка центрується на особистісних характеристиках суб’єкта навчання, набутому досвіді через: а) періодичний самоконтроль за критеріями здатності ефективно вчитися, управляти знаннями; б) самоаналіз технологій управління знаннями, виділення особливо успішних надбань та проблемних зон; в) оволодіння інноваційними технологіями управління знаннями та їх інтеріоризація у свій досвід організації навчання; г) формування власної концепції та технології навчальної, самоосвітньої діяльності, у їх контексті – управління знаннями на дослідницькій основі.
Отже, орієнтуючись на стандарти компетентнісної освіти, важливо зосередити особливу увагу на інтенсифікації процесів самоуправління в структурі професійного становлення, які є метапредметними і потребують об’єднання зусиль усіх викладачів закладу вищої освіти. Мобільність механізмів самоуправління навчальною діяльністю, її основою – самоуправління знаннями, забезпечить перманентність навчання протягом життя.
Література:
1. Мильнер Б.З. Инновационное развитие: экономика, интеллектуальные ресурсы, управление знаниями. / Б.З. Мильнер. – М.: ИНФРА-М, 2018. – 624 с.
2. Wiig К. Knоwledge Management Glоssary, [Оnline]. Available. URL: http://www.krii.cоm/dоwnlоads/KM_glоssary.pdf