Удосконалення обліку мінеральних відходів на постконфліктних територіях

Трегуб Олександр Андрійович

кандидат юридичних наук, науковий співробітник Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова НАН України

Удосконалення обліку мінеральних відходів на постконфліктних територіях

Військові дії на сході України призвели до стрімкого погіршення стану довкілля Донецької та Луганської областей України, загострення існуючих та появи нових екологічних проблем. Окрім руйнування багатьох регіональних екосистем, погіршення стану природних ресурсів та здоров’я населення, критична екологічна ситуація залишається серйозною перешкодою для ефективного відновлення сфери життєдіяльності міст та розбудови сучасної конкурентоспроможної економіки на постконфліктних територіях (далі – ПКТ).

У науковій літературі під ПКТ розуміється частина території України, яка зазнала негативного впливу внаслідок збройного конфлікту, перебуває під юрисдикцією України та потребує здійснення заходів із відновлення функціонування об’єктів життєдіяльності та виробничої сфери [1, с. 5]. Варто додати, що відповідні території потребують також невідкладної ліквідації екологічних наслідків збройного конфлікту (прямих та опосередкованих) і відновлення екологічної рівноваги в цілому.

Однією із наймасштабніших екологічних проблем ПКТ Донецької та Луганської областей є накопичення великої кількості мінеральних відходів,

«левова» частка яких утворилася внаслідок діяльності вугільних підприємств. У законодавстві та інших офіційних джерелах цей вид відходів позначається й іншими поняттями, серед яких «відходи видобувної промисловості», «відходи гірничої промисловості» та «відходи видобування». Місця складування таких відходів є джерелом постійного пилоутворення, забруднення вод і ґрунтів, що посилюється через затоплення шахт та підтоплення територій.

За різними даними, у Донецькій та Луганській областях розміщується від 1134 до 1185 породних відвалів загальним обсягом понад 1 млрд. м³. Більше третини з них мають осередки горіння [2; 3, с.57]. Основна частина відвалів зосереджена на непідконтрольній органам державної влади України території обох областей. Водночас фактична кількість таких об’єктів по обидва боки від лінії розмежування перевищує заявлені цифри, оскільки статистична звітність не враховує відходів тих підприємств, що вже не функціонують [4, с.112]. Відповідно до чинного законодавства, породні відвали та інші місця складування мінеральних відходів підлягають включенню до реєстрів місць видалення відходів, що ведуться на регіональному рівні місцевими державними адміністраціями [5]. Однак, як показує практика, відомості цих реєстрів є неповними та не відображають реальної ситуації. Наприклад, за даними обласних реєстрів в Україні налічується близько 200 хвостосховищ (так називають накопичувачі рідких промислових відходів), а за результатами проведеної у рамках міжнародного проєкту інвентаризації – 344 [6].

Здійснення інвентаризації усіх об’єктів видалення відходів видобувної промисловості (у дворічний строк після затвердження положення про порядок проведення інвентаризації об’єктів з оброблення відходів) передбачає Національний план управління відходами до 2030 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 117-р [7]. Коротший строк такої інвентаризації, а саме протягом 2021 р., визначено рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2021 «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації» [8]. Інвентаризація є важливою формою перевірки та уточнення наявних відомостей за фактичним станом об’єктів, проте не може замінити повноцінного систематичного обліку місць розміщення мінеральних відходів на ПКТ.

У рамках виконання екологічної частини Угоди про асоціацію з ЄС Україна повинна наблизити своє законодавство до Директиви 2006/21/ЄС про управління відходами видобувної промисловості [9], ст. 20 якої передбачає формування реєстру закритих місць розміщення таких відходів

– як тих, що мають власників, так і безхазяйних. Директива зобов’язує включати до цього реєстру об’єкти, що відрізняються значним негативним екологічним впливом або в середньо- чи короткостроковій перспективі потенційно можуть становити серйозну загрозу для здоров’я людей та навколишнього середовища [10]. Вимоги законодавства ЄС у цій частині можна вважати мінімально необхідними, що означає наявність в України права встановлювати вищі стандарти забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля. Окремо це стосується видового складу місць розміщення відходів видобувної промисловості (мінеральних відходів), які підлягають обов’язковому внесенню до реєстру.

На ПКТ Донецької та Луганської областей залишаються 23 діючі вугільні шахти (дані Міністерства розвитку громад та територій України станом на жовтень 2020 р.) [11], а програма трансформації вугільних регіонів України до цього часу не розроблена. У зв’язку із цим обмежуватися відображенням у реєстрі лише виведених з експлуатації (закритих) місць розміщення мінеральних відходів недоцільно. Для формування цілісного уявлення про стан сфери поводження з мінеральними відходами потрібно також обліковувати в реєстрі місця їх розміщення, які ще функціонують (експлуатуються) або законсервовані з можливістю подальшого відновлення використання.

Окрім цього, місця розміщення мінеральних відходів доцільно включати до реєстру незалежно від їх розподілу за категоріями екологічної безпеки чи ступенем екологічного ризику. По-перше, такий розподіл не є остаточним і може періодично переглядатися через виявлені факти недотримання правил експлуатації відповідного об’єкта та інші екологічні порушення. Окреслений підхід застосовується для поділу місць видалення відходів за категоріями екологічної безпеки при їх паспортизації [12]. По- друге, проблема вугільних териконів та інших місць накопичення мінеральних відходів має також господарський (вилучення відведених під них земель із ефективного господарського використання) та ландшафтний аспекти, що не повинні ігноруватися під час планування заходів щодо ліквідації відповідних техногенних утворень та рекультивації порушених земель. Урахування наведених пропозицій щодо удосконалення обліку мінеральних відходів сприятиме покращенню екологічної ситуації, відновленню сфери життєдіяльності міст, соціальному та економічному розвитку ПКТ.

Список використаної літератури:

1. Устименко В.А., Джабраілов Р.А. Економічна безпека постконфліктних територій: деякі аспекти правового забезпечення. Економіка та право.                   № 2.      С.                 3–13. https://doi.org/10.15407/econlaw.2020.02.003


2. Як зробити небезпечні терикони безпечними? Офіційний сайт Національної Асоціації Добувної Промисловості України. 11.2020. URL: http://neiau.org/2384-2/ (дата звернення: 07.09.2021).


3. Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини/ Д. Казанський та ін.; ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив»; за заг. ред. А. Некрасової та В. Щербаченка. Київ: Видавництво ТОВ «АРТ КНИГА», 140 с.


4. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Донецькій області у 2019 році/ Донецька обласна державна адміністрація. Краматорськ,                                            221 с.             URL: http://ecology.donoda.gov.ua/stan-dovkillya/ (дата звернення: 07.09.2021).


5. Про затвердження Порядку ведення реєстру місць видалення відходів: Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1216. Офіційний вісник України. № 31. Ст. 1181.


6. «Хвости» Міндовкілля. Екологія промислового краю. 29.04.2021. URL: https://ecoindustry.pro/analityka/hvosty-mindovkillya (дата звернення: 09.2021).


7. Про затвердження Національного плану управління відходами до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.2019

№ 117-р. Офіційний вісник України. 2019. № 22. Ст. 783.

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації»: Указ Президента України від 23.03.2021 № 111/2021. Офіційний вісник України. 2021. № 26. Ст. 1249.

1. Угода про асоціацію між Україною, з однією сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Угода від 06.2014. Офіційний вісник України. 2014. № 75. Ст. 2125.


2. Directive 2006/21/EC of the European Parliament and of the Council of 15 March 2006 on the management of waste from extractive industries and amending Directive 2004/35/EC. Official Journal of the European 11.04.2006. L 102.


3. Про розробку національної програми трансформації вугільних регіонів України до 2027 року/ Міністерство розвитку громад та територій України. URL:            https://www.minregion.gov.ua/wp- content/uploads/2020/10/coalindustry_transformation_blue.pdf                  (дата звернення: 07.09.2021).


4. Про затвердження Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів: Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 14.01.1999 № 12. Офіційний вісник України. № 6.