Сучасний стан та перспективи розвитку зеленої енергетики в україні

Підлозний Ілля Володимирович

студент 4 курсу, спеціальність 014. 07 Середня освіта (Географія)

Костенко Юлія Миколаївна

студентка 4 курсу, спеціальність 014. 07 Середня освіта (Географія)

Сугоняк Яна Василівна

студентка 4 курсу, спеціальність 014. 07 Середня освіта (Географія)

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Сучасний стан та перспективи розвитку зеленої енергетики в україні

За перші двадцять років XXI сторіччя світова енергетика зазнала значних змін. Без перебільшення можна сказати, що почалася світова енергетична революція. На зміну енергетиці на невідновлювальних джерелах енергії приходить відновлювальна, так звана зелена енергетика.

Зеленою відновлювальну енергетику називають з причини її екологічної безпеки. Найпоширенішими видами електростанцій, що використовують відновлювальні джерела енергії, є сонячні, вітрові та гідроелектростанції.

Основною причиною, що заважає швидкому розвитку відновлювальної енергетики, є її не конкурентоспроможність у порівнянні з традиційними способами видобутку електроенергії.

Насправді, немає ніякого економічного сенсу вкладати кошти в будівництво зеленої електростанції, якщо при існуючих тарифах на електроенергію термін її окупності триватиме близько 20 років, що приблизно дорівнює терміну її експлуатації [3].

Але, незважаючи на економічну недоцільність, зелена енергетика розвивається. Загальносвітова доля електроенергії, яка виробляється з відновлювальних джерел, постійно зростає. В деяких розвинених країнах доля зеленої електроенергії вже перевищує долю електроенергії, що виробляється атомними та вугільними електростанціями. Соціально відповідальний бізнес, розуміючи важливість збереження довкілля та

поліпшення його стану, прагне всіляко мінімізувати шкідливість впливу своєї діяльності на навколишнє середовище.

Тисячі компаній в усьому світі встановили цілі з досягнення вуглецевої нейтральності: запроваджують заходи з енергоефективності, закуповують електроенергію з відновлюваних джерел або виробляють її самостійно, відмовляються від використання викопного палива, електрифікують виробничі процеси й транспорт.

За підсумками першого кварталу 2021 року частка виробництва електроенергії з відновлюваних джерел становила 5,5%, а разом з великими гідроелектростанціями – 11,4%. Тобто частка «зеленої» електроенергії у споживанні становить 11,4% [1].

Частка відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у виробництві електроенергії в 2021 році в Україні зросла до 7,3% 2020 року (без урахування великих гідроелектростанцій). З погляду екології великі ГЕС мають недоліки: греблі шкодять річкам та руйнують баланс екосистеми. Потужності ВДЕ збільшилися від 0,7 ГВт 2015 року до 7,2 ГВт у лютому 2021 року (рис. 1). В них інвестували 6,2 мільярда євро [2].

Згідно з даними національного регулятора у сфері енергетики, в Україні є три основні виробники ВДЕ:

• потужності у 4417 МВт (70,3%) були встановлені більше ніж 700 компаніями різного спрямування, що не належать до топ-10 найбільших власників;


• 1085 МВт (17,3%) ‒ потужності компанії ДТЕК ВДЕ;


• 779 МВт (12,4%) встановили близько 30 тисяч власників домогосподарств [2].

За   перше   півріччя   2021   року   загальна   потужність   об’єктів відновлювальної енергетики в Україні збільшилась на 8,3% або на709 МВт. За даними Держагентства з енергоефективності і енергозбереження,

за січень-червень 2021 року введено:

• вітроелектростанцій потужністю 278,4 МВт;


• сонячних електростанцій ‒ 257,4 МВт;


• СЕС приватних домогосподарств ‒ 156 МВт;


• електростанцій на біомасі ‒ 10,4 МВт;


• електростанцій на біогазі ‒ 6 МВт;


• об’єктів малої гідроенергетики ‒ 1,6 МВт [4].

Такий стрімкий розвиток показує, що бізнес зацікавлений у відновлюваній енергетиці, яка завдяки падінню ціни стає все привабливішою. Більше зусиль докладають до розвитку ВДЕ і в умовах глобальної зміни клімату. Україна не виняток: вона має зобов’язання в рамках міжнародних кліматичних договорів і курсу інтеграції до Європейського Союзу.

Європейський Союз поставив собі за мету до 2030 року отримувати 32% енергії з відновлювальних джерел. Станом на 2020 рік доля відновлювальної енергетики в ЄС становить приблизно 20% [3].

У 2017 році в Україні було прийнято «Енергетичну стратегію України», згідно з якою до 2035 року Україна планує збільшити долю відновлювальної енергетики у своєму енергобалансі до 25%. Станом на 2020 рік доля відновлювальної енергетики в Україні становить приблизно 3- 4% і, схоже, що на такому рівні це зростання припиниться надовго [3].

Стратегія спрямовує розвиток і визначає роль держави: «Держава повинна мінімально інвестувати, але максимально сприяти формуванню стимулюючого інвестиційного клімату». Саме така політика

«самоусунення» й стала причиною складної ситуації в галузі.

Розвиток відновлюваної енергетики напряму пов’язаний і з кліматичними зобов’язаннями України. 2015 року була ухвалена Паризька угода. В її рамках країни встановлюють цілі зі скорочення викидів парникових газів — національно визначені внески. Україна зобов’язалася зменшити викиди на 40% від рівня 1990 року. Насправді ж на 2019 рік було скорочення на 62,4% від рівня 1990 року. Але це пов’язано не з кліматичною політикою, а з деіндустріалізацію країни [2].

Відтоді почалася підготовка другого національно визначеного внеску, за яким до 2030 року викиди зменшать на 65% від рівня 1990 року. Тож викиди парникових газів не мають перевищувати 35% від рівня 1990 року. Це буде перша кліматична ціль України, яка передбачає певне скорочення, а не подальше зростання викидів [3].

Для цього виробництво електроенергії з ВДЕ має збільшитися на 170% з 2020 по 2030 рік. Частка ВДЕ у генерації електроенергії повинна складати близько 30%. Разом із ядерною енергетикою майже 80% генерації має бути безвуглецевою. Через це прогнозують зростання витрат на виробництво електроенергії. Водночас модернізація теплоелектростанцій для виконання зобов’язань України перед Енергетичним співтовариством, коштуватиме дорожче, ніж виведення їх з експлуатації. Питання полягає в тому, як проводити цю політику соціально збалансованим шляхом і не переносити тягар на плечі споживачів.

Отже, за останні десятиліття викиди парникових газів та споживання енергії суттєво зменшилися. Україна зобов’язалась і надалі йти цим шляхом, але є й інші проблеми, яким приділяється мало уваги. Наприклад, питання енергетичної бідності: домогосподарства не можуть реалізувати базові потреби, бо не мають доступу до таких енергетичних послуг, як опалення,гаряча вода чи використання електроприладів. 2019 року субсидії на оплату житлово-комунальних послуг отримували 65% домогосподарств. Це значить, що така проблема актуальна в Україні [1,2,3].

Список використаної літератири:

1. «Зелена енергетика»: як бізнес стає екологічним [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://epravda.com.ua/projects/ekonomika- bez-vykydiv/2021/05/17/673870/


2. Ларіна Марина. Зелена енергетика: між енергетичною бідністю та кліматичною кризою    [Електронний    ресурс]    –     Режим    доступу: https://commons.com.ua/en/zelena-energetika-mizh-energetichnoyu-bidnistyu- ta-klimatichnoyu-krizoyu/.


3. Розвиток зеленої енергетики в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ecoindustry.pro/avtorski-statti/rozvytok-zelenoyi- energetyky-v-ukrayini


4. 503 млн. євро інвестицій. Наскільки зросла потужність об’єктів відновлювальної енергетики   в   Україні   у   2021  році   –   інфографіка. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://biz.nv.ua/ukr/markets/zelena- energetika-naskilki-ukrajina-zbilshila-potuzhnosti-vidnovlyuvanih-dzherel-s- pochatku-2021-roku-50174685.html

Керівник: Непша О.В., старший викладач кафедри фізичної географії і геології