Роль декоративно-ужиткового мистецтва у розвитку професійної майстерності вчителів образотворчого мистецтва

Данилюк Людмила Володимирівна

викладач, кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

ОСВІТА (Проблеми підготовки фахівців)

Роль декоративно-ужиткового мистецтва у розвитку професійної майстерності вчителів образотворчого мистецтва

В умовах глобалізації сучасного полікультурного простору актуалізується проблема виявлення, збереження і розвитку народних мистецьких явищ, які яскраво репрезентують українську культуру в умовах розмаїття мистецького життя світу. Вивчення народного декоративного мистецтва формує у студентів художній досвід, розуміння національних культурних традицій, як складової загальнолюдських культурних цінностей. Рівень професійної підготовки майбутніх вчителів образотворчого мистецтва залежить від усвідомлення студентами ролі національної мистецької спадщини, сприйняття культурного досвіду свого народу, необхідності засвоєння знань матеріальної і духовної культури. В умовах стрімкого розвитку мистецтва особливої актуальності набуває проблема відродження неповторних вітчизняних видів декоративно-прикладного мистецтва, яке сприяє формуванню художнього досвіду, розуміння національних мистецьких традицій. Сучасна мистецька освіта спрямована на підвищення якості професійної підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва, пошук оптимальних умов залучення студентів до різних видів сучасних технік декоративно-прикладного мистецтва. Важливого значення у зв’язку з цим набуває переорієнтація навчально-виховного процесу на духовно-творчий розвиток студентів, розвиток креативного мислення, яке є показником гармонійного поєднання інтелекту з високорозвиненими творчими вміннями. Саме через те дане дослідження є актуальним.

Сьогодні декоративно-ужиткове мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне, зокрема народні художні промисли, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Народне мистецтво нерозривно пов’язане з життям і побутом людей. В яких би умовах не жили люди, вони завжди прикрашали своє житло, предмети побуту, одяг і знаряддя праці. До наших днів дійшли численні пам’ятки різьблення по дереву, розпису, художньої обробки металу, кераміки, скла, декоративного ткацтва, вишивки тощо.

Вивчення студентами різних видів сучасного декоративного мистецтва та художніх технік створення художнього твору є однією з основних умов повноцінного естетичного виховання і розвитку їх художньо-творчих здібностей. Саме вивчення нетрадиційних художніх технік виступає ефективним засобом естетичного та морального виховання, формування художнього смаку майбутніх учителів образотворчого мистецтва.

До проблем відродження різних видів народного мистецтва зверталися в своїх працях мистецтвознавці і педагоги Є. Антонович, Л. Баженова, П. Білецький, Г. Васянович, О. Гончаренко, І. Глінська, О. Данченко, Ю. Лащук, О. Найден, Н. Ничкало, М. Лещенко, Л. Масол, Н. Миропольська, Т. Придатко, О. Рудницька, Т. Саєнко, М. Станкевич, О. Соломченко, С. Танадайчук, Г. Цибульова, П. Черниш, В. Щербаківський. Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості народу, завдяки незліченним повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набуваючи довершеності. Традиційне в самій своїй основі українське декоративне малярство має глибинні зв’язки з історичним минулим, передається з покоління в покоління і збагачується новими елементами як життєдайне джерело національної культури. Твори народного живопису наділені оригінальністю композиційних вирішень, свіжістю зображувальних мотивів, яскравим колоритом. Особливою красою вирізняюся, зокрема, роботи таких майстрів пензля, як Ганна Самутіна, Ольга Шинкаренко, Наталка Статива, Тетяна Жарко, які ґрунтуються на традиціях майстрів малярства Київщини Г. Собачко, П. Власенко, М. Приймаченко.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належить один із видів – декоративно-прикладне мистецтво.

Декоративно-прикладне мистецтво поділяється на багато видів, наприклад: монументально-декоративне мистецтво, що безпосередньо пов’язане з архітектурою, – це декоративні розписи, вітражі, мозаїка, скульптура й ін.; оформлюване мистецтво – це художнє оформлення міст, сіл, демонстрацій, експозицій виставок, стендів, вітрин тощо.

Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва використовується назва – народне мистецтво, адже декоративно-прикладне мистецтво – це мистецтво широких мас, що виникло у процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов’язане з його життям та побутом.

Археологічні дослідження свідчать про високий рівень культури народів, які етнічно були предками українців і залишили своїм нащадкам вироби народних умільців з глини, металу, каменю.

Розуміння «прикладного» у понятті «народне декоративно-прикладне мистецтво» пояснює П.І. Гаврилюк: «Живучи на лоні природи, людина праці вчилася у природи законам доцільності, гармонії, довершеності. Цю людину оточував світ речей, простих і звичних, як сама природа: ослін, на якому зручно відпочивати, глиняна миска, в якій каша здається особливо смачною».

А що зручне, то і хороше, а відтак і красиве. Добре, коли кожна річ красива: хата з вирізьбленими віконницями і розмальованою піччю, вишиті рушники на стінах, мисник з полив’яними мисками, із довершеним смаком оздоблена скриня. А щоб усе це було не тільки зручним, але й красивим, до кожної такої речі з найдавніших часів «приклалась» різьба, малюнок, вишивка. Так виникає прикладне миcтецтво. І у всій цій практично-утилітарній діяльності людина праці притримується, сама того не відаючи, законів доцільності, зручності, довершеності [1, с. 37].

У наш час народне-декоративне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікативну, естетичну та ін. Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, а його художньо-культурна, естетична цінність постійно зростає.

Важливо зазначити, що декоративно-прикладне мистецтво – особлива галузь художньої діяльності людей, у продуктах якої призначеність для практичної мети зливається з естетично доцільним розв’язком [5, с. 36].

Першочергове значення тут має виготовлення корисної речі й одночасно предмета, який має естетичні якості та цінності. Будь-який продукт народно-декоративного мистецтва є органічною єдністю утилітарного й художнього, сплавом практичної доцільності речі з красою її зовнішніх ознак.

Ми переконані, що декоративно-прикладне мистецтво – це саме такий засіб етнопедагогіки, що викликає найоптимальніший емоційний стан для формування культури особистості, в якому найяскравіше визначені всі етапи її формування: виявлення, засвоєння, створення та передачі народних, культурних, моральних й матеріальних цінностей. Велика роль у вивченні та пропаганді народного декоративно-прикладного мистецтва, збиранні скарбів народної творчості належить гурткам, майстер-класам, різноманітним фестивалям та конкурсам.

У зазначених творчих об’єднаннях молоде покоління вивчає історію мистецтва, оволодіває його основами, навчається технікам ліплення, гравіювання, розпису, вишивки тощо. Тут здійснюється основний процес виховання у студентів високого естетичного смаку, формуються вміння розуміти і цінувати прекрасне.

Висновки. Вивчення студентами народного декоративно-ужиткового мистецтва у закладах вищої освіти сприятиме вирішенню важливих завдань у сфері естетичного виховання. Звичайно, естетичні уявлення нині ускладнюються, потерпають змін, але звернення до їх витоків (на прикладі народного мистецтва) може служити, свого роду, камертоном для педагога.

З вище сказаного можна зробити висновок, що у педагогічній науці питання духовного здоров’я нації та виховання естетичних смаків сучасної української молоді засобами образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва відіграє важливу роль у суспільстві.

Література:

1. Веремійчик І. Традиційні знаряддя праці, промисли і ремесла на Волині: навч.посіб. [для студентів, учнів та вчителів] Іван Веремійчик. – Луцьк, Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2005. – 255 с.


2. Ганжа П. Таємниці українського рукомесла Петро Ганжа. − К.: Мистецтво, 1996. – 192 с.


3. Ковальов О. Є. Декоративно-прикладне мистецтво у школі. 1-7 клас: [навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл.] О. Є. Ковальов. – Суми: ВТД Університетська книга, 2006. – 144 с.


4. Про вищу освіту: Закон України від 01. 07. 2014 р. №1556-VII. Голос України. 6 серп. (№ 148). С. 9-10.


5. Ревенко I. В. Художньо-естетична компетентність учителя як показник його професійної культури [Текст] I. В. Ревенко Мистецтво і освіта. – 2007. – № 3. – С. 139-146.