Психологічна допомога фахівцям з синдромом емоційного вигорання
канд. психол. наук, доцент кафедри психології

Мельничук Ірина Ярославівна
канд. психол. наук, доцент кафедри психології
Цетральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
ОСВІТА (Освіта у напрямку безпеки життєдіяльності, охорони праці і цивільного захисту. Компетентністний підхід в підготовці спеціалістів)
Психологічна допомога фахівцям з синдромом емоційного вигорання
Поширеним явищем серед працівників професій типу «людина-людина» є синдром «емоційного вигорання», що призводить до зниження ефективності роботи та задоволення нею. Емоційне вигорання – це стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, який розвивається у результаті тривалого хронічного стресу. З часом це може призвести до байдужості, дегуманізації, деперсоналізації, втрати професійної майстерності, появи професійної деформації, пригніченості, апатії та, навіть, до захворювань.
Синдром емоційного вигорання проявляється у постійній втомі та почутті спустошеності, у депресивному стані, в утраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці.
В.В. Бойко вказує, що синдром емоційного вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у вигляді повного чи часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на певні психотравмуючі впливи [1].
За результатами досліджень науковців [1; 2], ознаки синдрому вигорання найчастіше мають лікарі, педагоги, психологи та соціальні працівники, а також спеціалісти органів внутрішніх справ. Специфіка роботи людей цих професій відрізняється наявністю великої кількості ситуацій з високою емоційною насиченістю і необхідністю міжособистісного спілкування. Це вимагає від фахівців значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю.
Окремо зазначимо, що чинниками вигорання є індивідуальні особливості нервової системи та темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто мають інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».
Синдром емоційного вигорання включає в себе три основні складові: емоційну виснаженість; деперсоналізацію; редукцію професійних досягнень [2, с.57]. Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності та втоми, які викликані роботою.
Деперсоналізація (дегуманізація) передбачає цинічне ставлення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне ставлення до людей.
Редукція професійних досягнень – виникнення почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.
Для зниження ризику розвитку професійної деформації та емоційного вигорання необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, не пов'язане з професією, мати друзів, які не є колегами. Важливо, надміру не перейматися проблемами інших людей і навчитися бути турботливим по відношенню до свого внутрішнього «Я».
Методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в три групи:
- фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану;
- емоційно-вольова регуляція;
- ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, переконання, зміну світогляду).
При допомозі фахівцям із синдромом емоційного вигорання необхідно особливу увагу звернути на дотримання режиму дня і правильне планування свого часу. Корисним буде помірне фізичне навантаження, прогулянки, заняття спортом, ранкова гімнастика. Доцільно застосовувати дихальні вправи, водні процедури, масаж, фіто- і ароматерапію, медитацію, аутотренінги. Відчуття приливу сил надасть спілкування з природою, заняття улюбленою справою. Для ціннісно-смислового переосмислення важливо вчасно звернутись до психолога.
Хочемо акцентувати, що адекватне і збалансоване ставлення до роботи та відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика емоційного вигорання.
Література:
- Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении. М.Наука, 2006. 167 с.
- Грабе М. Синдром выгорания. СПб: Речь, 2013. 95 с.
