Правовий статус суб’єкта спадкового права

Некрасов Єгор
(Кривий Ріг, Україна)
ПРАВО
(Цивільне право)
ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТА СПАДКОВОГО ПРАВА
Виникнення права власності і розвиток шлюбно-сімейних відносин у суспільстві зумовили потребу відповіді на питання щодо долі майна, яке залишається після смерті людини. Принципове значення для будь-якого суспільства має конкретне вирішення питання про участь громадян у справедливому розподілі майнових благ і про долю таких благ після їхньої смерті. Правове регулювання спадкових відносин стосується інтересів будь-якого громадянина як потенційного спадкоємця і спадкодавця. Держава повинна створити таку систему цивільно-правових засобів, які б гарантували кожній фізичній особі право вільно розпоряджатися своїм майном на випадок смерті і право вільно набувати чи відмовлятися від спадщини [1].
Основоположними у спадковому праві є дослідження таких вчених-юристів: Б. С. Антімонова, К. О. Граве, М. В. Гордона, В. К. Дронікова, Д. І. Мейєра, П. С. Нікітюка, К. П. Поб’єдоносцева, Й. О. Покровського, В. І. Синайського, В. І. Серебровського, С. Я. Фурси, Є. І. Фурси та ін.
Зміст правовідносин є необхідним елементом правовідносин спадкування за цивільним законодавством. Ці правовідносини мають юридичний та фактичний зміст. Фактичний зміст правовідносин становлять вольові дії (взаємодія) їхній учасників, а юридичний зміст – суб’єктивні права та обов’язки учасників [4].
Правовий статус об’єкта охоплює не лише його матеріальні характеристики, а і наявність суб’єктивних прав та обов’язків, що можуть виникати стосовно нього. Отже, між об’єктом та суб’єктом може виникати суб’єктивний зв’язок, який відбивається на правовому статусі об’єкта у вигляді суб’єктної можливості суб’єкта здійснювати певні права щодо об’єкта, що перебуває у пасивному стані.
Обов’язки, що виникають відповідно до закону, вважаються лише елементом спадкових правовідносин, такі як: охорона спадщини, здійснювана самим спадкоємцем без укладання договору з третьою особою; оплата послуг виконавця заповіту; відшкодування витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Адже саме законом встановлюються ці обов’язки, які залежать лише від того, чи вступає спадкоємець у спадкові правовідносини. Важливою характеристикою обов’язків зазначається, що вони зовсім не вичерпуються особливим психічним станом зобов’язаної особи, а становлять особливий соціальний наслідок норми.
Іншим важливим елементом правового статусу суб’єкта спадкового права є права. Зазначеному елементу була приділена значна увага науковців, що досліджували питання як елементів спадкових правовідносин загалом, так і, власне, суб’єктів цих відносин.
Суб’єктами спадкових правовідносин є спадкодавець, спадкоємець, інші допоміжні суб’єкти, які: 1) сприяють отриманню та збереженню спадкового майна (нотаріуси, виконавці заповіту тощо); 2) мають майновий інтерес або отримують майнові права під час спадкування (кредитори, боржники спадкодавця, вигодонабувач) [2].
У ч. 1 ст. 1258 ЦК України закріплено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У ст. 1261–1265 визначено черги спадкоємців. У наведених нормах держава чи територіальна громада чітко не визначені як спадкоємці. Така законодавча позиція надає можливість стверджувати, що відмінність правовідносин відумерлості спадщини від спадкових відносин полягає у відсутності такого суб’єкта, як спадкоємець. На зазначеній підставі робимо висновок, що територіальна громада у відносинах відумерлості спадщини виступає як правонаступник, а не спадкоємець. У ст. 1277 ЦК України зобов’язальним суб’єктом щодо подання заяви до суду є територіальна громада. Закріплення зобов’язання щодо процесуальних дій випливає з ч. 1 ст. 1277 ЦК України: орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно – за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, тобто орган місцевого самоврядування виступає зобов’язальним суб’єктом у правовідносинах визнання спадщини відумерлою. У такому випадку зобов’язання виникає з акта цивільного законодавства згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України [3].
Отже, існують законодавчі прогалини стосовно осіб, які не можуть бути спадкоємцями (негідні спадкоємці), також до кола суб’єктів спадкового права потрібно включити правонаступників, яким варто визнати державу (територіальну громаду) у випадку відумерлості спадщини. Таким чином, можна виділити таке коло суб’єктів спадкового права: спадкоємці, відказоодержувачі, кредитори і боржники спадкодавця, правонаступники.
Література:
1. Заїка Ю. О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : 12.00.03/ Ю. О. Заїка; Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2007. – 33 с.
2. Кондратова А. М. Правовий статус суб’єктів спадкування за законодавством України/ А. М. Кондратова// Порівняльно-аналітичне право. – 2015. – № 2. – С. 99–101.
3. Нечаєва К. О. Відумерлість спадщини за цивільним законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03/ Нечаєва Кристина Олександрівна. – Івано-Франківськ, 2017. – 204 с.
4. Цивільне право України : підручник : у 2 т. – Т. І./ В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – Харків : Право, 2011. – 656 с.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук,
доцент Устінова-Бойченко Ганна Миколаївна