Екологічні аспекти пакувальних матеріалів
Національний університет цивільного захисту України

Колошко Ювіта Вікторовна
викладач
Національний університет цивільного захисту України
ЕКОЛОГІЯ (Глобальні та регіональні екологічні проблеми)
Екологічні аспекти пакувальних матеріалів
Однією з глобальних екологічних проблем на сьогодні виступає поводження з відходами. Побутові та промислові відходи на сьогодні в багатьох країнах або зберігаються на полігонах ТПВ, або спалюються. Більшість розвинених країн активно займається вторинною переробкою відходів, з урахуванням того, що природні запаси окремих видів сировини закінчуються, а вплив на довкілля та людину відходів, що зберігаються або спалюються, є негативним.
Одним із джерел забруднення навколишнього середовища є пакувальні матеріали. Вона становить більш як 40 % усієї маси побутового сміття, і їх кількість із зростанням виробництва та попиту на товари в світі постійно збільшується. Як наслідок, питання дослідження особливостей пакувальних матеріалів, що застосовуються в пакувальній галузі, та їх вплив на довкілля є актуальним.
Метою роботи є проаналізувати екологічні аспекти пакувальних матеріалів, що використовуються в пакувальній галузі, та визначити шляхи зменшення їх впливу на довкілля.
Проблема упаковування товарів та продуктів є настільки складною, що виникла окрема промисловість із її виробництва, а водночас і спеціалізована технічна галузь – пакувальна техніка. Складність цієї проблеми ілюструється загальними вимогами, які ставляться до упаковки, а саме: нетоксичність, сумісність із певними продуктами; гігієнічність; збереження волого-і жировмісту, газових компонентів і запаху; світлозахист; стійкість до ударів і грубого поводження; екологічність, тощо.
Основне призначення упаковки – захист упакованих товарів від несприятливих зовнішніх умов, а також запобігання потраплянню частини товарів або окремих екземплярів у довкілля, що зменшує кількісні втрати самих товарів, а також забруднення довкілля. Упаковка виконує також допоміжну функцію – є носієм маркування чи яскравого оформлення товару і у такий спосіб сприяє створенню споживчих переваг.
Сучасна упаковка – обов’язковий компонент розвинутого промислового і с/г виробництва. Стан розвитку упаковки, її якісна характеристика певною мірою відображають культуру виробництва у окремих регіонах і державах.
Нині як пакувальні матеріали застосовують папір, картон, скло, метал, різні полімерні матеріали [1].
Універсального пакувального матеріалу не існує. Залежно від продукту або виробу одна і та сама властивість упаковки має бути корисною і шкідливою. Наприклад, прозорість упаковки у деяких випадках необхідна, щоб візуально оцінити або проконтролювати якість виробу або продукту, однак небажана для продуктів, чутливих до дії світла. Іншим прикладом буває газопроникність упаковки. У багатьох випадках має бути мінімальною, оскільки під впливом кисню відбувається псування продуктів або корозія виробів. Тимчасом у випадку пакування фізіологічно активних продуктів такі як свіжі фрукти, ягоди, які потребують для нормальної життєдіяльності постійного надходження кисню й видалення вуглекислого газу.
Загальною тенденцією розвитку упаковки є зниження частки традиційних пакувальних матеріалів (жерсть, скло, папір) та істотне підвищення ролі полімерної і комбінованої тари. Високі захисні властивості, технологічність, зручність у застосуванні дає змогу полімерним матеріалам конкурувати з традиційними.
Екологічні питання щодо полімерних упаковок вирішують за такими напрямами [2]:
- спалювання використаної полімерної упаковки за спеціальною технологією;
- застосування багаторазової тари;
- утилізація відходів полімерної тари у вторинну сировину для одержання нової тари й упаковки, виготовлення виробів побутового і технічного призначення;
- використання самодеструктивних полімерних упаковок, які можуть розкладатися під впливом мікроорганізмів, світла, оксигену та інших чинників.
На сьогодні етапу утилізації потребує не менш як 60 % пакувальних відходів. Саме тому слід досягти ще найвищих показників щодо утилізації матеріалу, що міститься у таких відходах (утилізують лише 15 %). Зокрема скла – 60 %, паперу й картону – 60 %, металу – 50 %, синтетики (тільки такої, з якої після утилізації можна виробити синтетичний матеріал) – 22,5 %, деревини – 15%.
Кожний вид упаковки має свою галузь використання, а співвідношення між ними постійно змінюється залежно від чинників: кон’юнктури на ринку упаковки, економічної і екологічної характеристик, санітарно-гігієнічних, бар’єрних та інших властивостей. Сучасні напрями розвитку споживчих упаковок, передусім полімерних і комбінованих, беруть на увагу їх бар’єрні властивості. Особливе значення має упаковка харчових продуктів, яка уможливлює швидке нагрівання за допомогою мікрохвильового обладнання. Найпоширенішими матеріалами для пакування харчових продуктів є целофан, плівки з поліолефінів та полівінілхлориду. Ефективною сучасною упаковкою є пакети «Тетра Брік Асептик». Їх застосовують для пакування напоїв, рідких і пастоподібних продуктів більш як у 100 країнах [2].
Полімерні матеріали мають істотну перевагу. Вони міцні, легкі, вологонепроникні, і надзвичайно економічні, запобігають забрудненню продукції, але тільки у тому випадку, якщо самі не призводять до хімічного забруднення, небезпечного для здоров’я людини чи довкілля.
В той же час спалювання як способ утилізації таких відходів не є задовільним, оскільки у деяких випадках продукти горіння містять хлор, хлороводень та інші токсичні речовини.
На сьогодні перспективним і привабливим є створення їстівних пакувальних матеріалів, які з’їдаються разом із продуктом або фармацевтичним препаратом. Такі плівки мають бути водорозчинними, нетоксичними і засвоюваними організмом людини (білки, вуглеводи, полігліцериди). У свою чергу, експериментальне вивчення взаємного впливу елементів системи «упаковка – товар – навколишнє середовище» нині є перспективним завданням пакувальної галузі.
Література:
- Печеная Л.Т., Олейникова И.И. Упаковка для продуктов детского питания. Переработка молока. 2008. №1. С.58-59.
Козак А. Небезпечні упаковки. Харчова і переробна промисловість. 2007. № 1. С.29.
