Британський міністр, який інсценував власну смерть

Запитайте сьогодні будь-якого британця: хто в 1970 роках залишив свій одяг на пляжі й зник, щоб почати нове життя? І вам скажуть “Реджинальд Перрен”, а не “Джон Стоунхаус”.

Хоча Перрен – вигаданий персонаж популярного сіткому, знятого ВВС. Стоунхаус, з яким трапилася подібна історія, – реальна людина і навіть член парламенту.

І ще одна відмінність: пригоди Перрена – комедія, а доля Стоунхауса – драма. У ній були зниклий безвісти політик і безліч чехословацьких шпигунів.

Джон Стоунхаус народився в 1925 році, в 16 років вступив до лейбористської партії.

У першому кабінеті Гарольда Вільсона 1964 року він став міністром пошти й телекомунікацій. Його вважали молодою зіркою і пророкували прем’єрське крісло.

За кілька років британська контррозвідка MI5 допитала його за підозрою у шпигунстві. Він збанкрутував, його політична кар’єра була зруйнована, а родина розпалася через роман з секретаркою Шейлою Баклі.

Зліт та падіння епічних масштабів.

До 100-річного ювілею MI5 у 2009 році відомий історик спецслужб, кембриджський професор Крістофер Ендрю написав книгу “Захист королівства” (The Defence of the Realm).

Посилаючись на документи, розсекречені після падіння комуністичного режиму в Чехословаччині, автор стверджував, що Стоунхаус і ще два лейбористських політики 1960-х років, Вілл Овен й Боб Едвардс, контактували з чехословацькими та радянськими розвідниками, щоправда, жодних секретів їм не передали.

До моменту публікації книги всі троє вже померли.

А нещодавно вийшли ще дві книги, які написали родичі Стоунхауса. Однак позиції вони займають протилежні.

Його дочка Джулія змальовує портрет приємної людини, що стала жертвою обмови й параної.

А племінник і колишній адвокат покійного Джуліан Гейс каже, що його родич, зустрічаючись з чехословацькими шпигунами під дипломатичним прикриттям, розумів, що робить, хоч і не приніс їм великої користі, тому сам винен у своїх поневіряннях.

Де істина?

Згідно з опублікованими матеріалами чехословацької розвідки, вона заплатила Стоунхаусу 5 тисяч фунтів – це приблизно подвійна місячна зарплатня ​члена Палати громад в ту пору.

Джулія Стоунхаус стверджує, що батько цих грошей не отримував, з працівниками чехословацького посольства в Лондоні контактував заради перемовин про продаж ЧССР цивільних літаків, і не знав про їхню другу й головну професію.

“Батька можна звинуватити в наївності, але не в злочині”, – пише вона.

Джуліан Гейс не вірить.

“Він добре знав, з ким має справу”, – каже він.

“Я приймаю виклик, – відповідає Джулія Стоунхаус. – Де докази, що він видав будь-які секрети?”

Вона посилається на ще один оприлюднений документ, в якому керівництво чехословацької розвідки нарікає лондонській резидентурі на те, що гроші витрачаються, а результату немає.

В кінці 1960-х років офіцер чехословацької розвідки, що вирішив залишитись на Заході, повідомив, що Стоунхаус значиться в їхній картотеці під псевдонімом “Колон”.

Міністра допитали. Він усе заперечував, інших доказів, окрім слів перебіжчика, не було, прем’єр Вільсон висловив довіру своєму молодому протеже, але, як то кажуть, неприємний осад залишився.

У 1970 році лейбористів змінили торі. Стоунхаус втратив свою посаду. Спробував зайнятися бізнесом, але всі його компанії прогоріли.

У 1974 році він втік від кредиторів та податкових боргів до Маямі, інсценував свою смерть в хвилях океану й поїхав під чужим ім’ям до Австралії.

Незабаром в поліцію Мельбурна надійшли сигнали, що якийсь підозрілий англієць ходить по банках і робить дивні транзакції.

Стоунхауса допитали, хоча шукали тоді не його, а іншого відомого утікача з берегів Альбіону – лорда Лукана, що скоїв у Лондоні сенсаційне вбивство няні своїх дітей.

Оскільки Стоунхаус не мав шраму на стегні, який був головною прикметою Лукана, його відпустили. Але потім британська поліція повідомила колегам про ще одного англійця, що був у розшуку. Смерть Стоунхауса викликала сумніви, тому що тіла не знайшли.

Ексміністра екстрадували на батьківщину, де він отримав сім років в’язниці – не за зраду, а за фінансові злочини.

Чотири роки по тому його звільнили за станом здоров’я. Він вийшов на свободу зломленою людиною і в квітні 1988 року помер у віці 62 років від четвертого інфаркту.

Стоунхаус встиг одружитися з Шейлі Баклі, що супроводжувала коханого в його авантюрі, написати три книги та кілька разів з’явитися на телебаченні.

Маргарет Тетчер, що прийшла до влади 1979-го, та її оточення були переконані, що Стоунхаус – зрадник, але вирішили до справи не повертатися. Доказів для суду присяжних було недостатньо, а ще один гучний скандал з викриттям колишнього члена “кембриджської п’ятірки” Ентоні Бланта і так вже кинув тінь на британську політичну систему.

При діаметрально протилежному ставленні до цієї історії Джулія Стонхаус і Джуліан Гейс зробили з неї однакові висновки.

“Не підходьте близько до вогню – обпечетеся, – сказав мені Гейс. – Це варто повторювати знову і знову, тому що ніхто нічому не вчиться”.

“Бережіть себе, – заявила Джулія Стоунхаус. – Навіть не думайте їхати до Росії чи Китаю – назвуть шпигуном. Живіть і озирайтесь”.

“Якщо почуваєтесь на межі нервового зриву, спершу розрахуйтесь з боргами”, – додала вона.

З останніми словами важко не погодитися.