Звільнення від кримінальної відповідальності правові підстави та порядок

Новікова Марія
(Дніпро , Україна )
ПРАВО
(Кримінально-процесуальне право)
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК
Звільнення особи від кримінальної відповідальності в системі протидії злочинності. Розвиток сучасної кримінально-правової думки, практика законотворення та застосування кримінального закону переконують у наявності двоєдиної тенденції у справі протидії злочинності. Перша з них продовжує класичну залежність між злочином і покаранням. Це стосується насамперед вчинення особливо тяжких і тяжких злочинів та їх кримінально-правових наслідків. Навряд чи людство здатне сьогодні запровадити іншу реакцію на вчинення таких злочинів, як застосування до винних кримінального покарання.
Друга тенденція полягає у певному відході від позицій класичної школи щодо жорсткого зв’язку злочину та його правового наслідку – покарання. У випадках вчинення нетяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості суспільство нерідко зацікавлене врегулювати конфлікт, що виник, іншим шляхом, ніж застосування покарання. При цьому, звичайно, повинні бути дотримані права та законні інтереси потерпілої особи і суспільства [3].
Адже грань між особливо тяжкими і тяжкими злочинами насправді невизначена, суб’єктивна. Буває, що один і той же злочин при певній кон’юнктурі протягом одного-двох років визнається особливо тяжким, потім тяжким, а після – знову особливо тяжким. Різними є і злочини сексуального характеру відносно неповнолітніх [2]. Адже не можна ставити на один рівень такі різні злочини сексуального характеру, як зґвалтування малолітньої та ексгібіціоністські дії в присутності малолітнього, зґвалтування сімнадцятирічної дівчини її дорослим педагогом і статеві зносини особи, ледь досягла шістнадцятирічного віку, з особою, свідомо не досягла шістнадцятирічного віку [4].
По-друге, ці положення пункту 12 суперечать положенням пункту 10 Концепції, про те, що «закон повинен передбачати гнучкі механізми, що дають можливість членам злочинних формувань для відмови від злочинної діяльності, натомість на пом’якшення або звільнення від відповідальності. При цьому критеріями при такому пом’якшення або звільнення могли б бути співпраця зі слідством, викриття злочинної діяльності злочинних формувань та їх членів» [1].
Таким чином, особи, які вчинили злочини терористичного характеру або злочину, що носять ознаки екстремізму та інші особливо тяжкі злочини, але відмовилися від подальшої злочинної діяльності, які співпрацюють зі слідством і т.д., будуть обмануті у своїх очікуваннях, учасники організованих злочинних груп не стануть йти на компроміси зі слідством.
У цьому ж зв’язку очевидно настав час навести порядок і з використанням поняття заміни покарання, яка ні в якому своєму прояві (на більш м’який або більш суворий вид) не може виступати різновидом звільнення від відбування покарання [1]. При збереженні судимості і однаковому порядку її обчислення в тому і в іншому випадках із звільненням від відбування покарання засуджений умовно або безумовно, але повністю припиняє відчувати позбавлення і право обмежень, що становлять зміст кримінального покарання, від відбування якого він звільнений. При заміні покарання, яка за російським кримінальним законодавством може бути тільки безумовною, такі поневіряння та право обмежень в меншому (при заміні на більш м’яке покарання) або більшому (при заміні на більш суворе покарання) обсязі завжди зберігаються і притаманні вони замінює покарання [2].
Оскільки сутністю відповідальності взагалі і кримінальної відповідальності, зокрема є обмеження прав і свобод осіб, винних у протиправній поведінці, думається, що й у випадку звільнення особи, скажімо, від покарання, відповідне обмеження все ж відбувається.
Держава засуджує протиправну поведінку особи, і на неї покладаються певні обов’язки, встановлюється іспитовий строк, протягом якого вона має їх виконувати, виникає судимість тощо. Та ы після того, як судимість вже погашена, є відповідні негативні наслідки для осіб, які піддалися осуду держави. Вони торкаються можливості, зокрема, бути опікуном; враховуються при призначенні покарання у випадку вчинення нового злочину як обставина, що характеризує особу; враховується при вирішення банком питання щодо можливості надання особі кредиту; при оформленні закордонних документів та віз тощо.
Отже, наявність обвинувального вироку суду, навіть у випадку звільнення від покарання чи від його відбування, є нічим іншим як формою реалізації кримінальної відповідальності, бо особа піддається державному осуду, який зачіпає сферу її прав і свобод. З урахуванням цього можна сказати, що кримінальна відповідальність являє собою вимушене зазнавання особою, винною у вчиненні злочину, державного осуду, та/або відповідних встановлених КК України обмежень [4].
З цього випливає, що у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності до неї не застосовуються не лише відповідні обмеження, передбачені чинним законодавством, але вона не піддається і державному осуду. Чи так це насправді? Щоб відповісти на вказане питання, варто встановити, коли саме кримінальна відповідальність починає реалізовуватися.
Наведені міркування є доволі логічними: немає передумови – заперечуйте щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, і суд у разі, якщо будуть встановлені реабілітуючи підстави, ухвалить виправдувальний вирок у справі. Проте у реальному житті все значно складніше. Уявімо, що особа не вчиняла злочину, тобто немає підстави для відповідальності [5]. На етапі судового розгляду стає очевидним, що з моменту ймовірного вчинення особою правопорушення, на час розгляду справи у суді вже сплили назначені у КК України строки давності. Тобто на цей момент є вже недоцільним піддавати особу відповідними обмеженням.
Водночас неприпустимою є ситуація, коли правові наслідки для осіб, звільнених від кримінальної відповідальності, та засуджених, які були звільнені від покарання, є абсолютно ідентичними. А тому у випадку збереження інституту звільнення від кримінальної відповідальності правовий статус засуджених має бути переглянутий у бік збільшення переліку обмежень передусім у публічно-правовій сфері.
Література:
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.)/ авт.-уклад. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С. 447.
2. Наден О.В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів : моногр/ О.В. Наден. – Х.: Право, 2003. – С. 34–35.
3. Детальніше див.: Сахнюк С. В. Загальна характеристика кримінальної відповідальності, як основної категорії кримінального права України/ С.В. Сахнюк// Юридичний журнал. – 2009. – № 11. – С. 71–79.
4. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»/ О.О. Житний. – Х., 2003. – С. 11.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.)/ авт.-уклад. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – С. 483.
Науковий керівник: старший викладач Савенко Вікторія Петрівна.