ЗЕЛЕНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ РЕГУЛЮВАННЯ ДОЩОВИХ СТОКІВ

Глущенко Роман
Ткаченко Тетяна
(Київ, Україна)
ЕКОЛОГІЯ
(Екологічна безпека)
ЗЕЛЕНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ РЕГУЛЮВАННЯ ДОЩОВИХ СТОКІВ
Затоплення вулиць у містах – явище, яке часто спостерігається не тільки в Україні, а й у багатьох інших країнах світу. Поэтому решение проблем затоплений ищут во всем мире. Наприклад, після катастрофічної повені в Пекіні в 2012 році, вже в наступному році був прийнятий національний план боротьби з підтопленням китайських міст. У рамках цього плану в Шанхаї повністю змінили район Лінганг. Застосували нове водонепроникне покриття для доріг; організували величезні водно-паркові зелені зони, які поглинають зливову воду; оснастили тротуари сітчастої плиткою, крізь яку росте трава, а вода проникає прямо в ґрунт; створили штучне озеро, яке допомагає акумулювати потоки води під час злив; оснастили будівлі «зеленими» покрівлями (їх загальна площа повинна скласти 400 тис.м2). У Великобританії розробили новий тип дорожнього покриття – Topmix Permeable, в основі якого лежить не пісок, як в звичайному асфальті, а крихітні шматочки подрібненого граніту. Вони не прилягають одна до одної щільно і створюють пористу поверхню, через яку легко проходить дощова вода з усім сміттям. Такий асфальт здатний пропустити через себе до 36 000 мм води на годину. В Амстердамі для відводу води з вулиць, винайшли новий експериментальний спосіб укладання плитки, який виводить воду з дороги і тротуарів без допомоги зливової каналізації. Дорога прокладена під невеликим ухилом до середини, тому вся вода під час дощу просто стікає до дренажної системи з водопроникних блоків під назвою Granudrain. Концепцію «міста-губки» втілюють також в Берліні та інших німецьких містах. Суть концепції зводиться до кардинального перегляду підходу до дощової води. Традіційно містобудівники намагались максимально швидко відвести водні маси з вулиць у дощову каналізацію. Але, очевидно, каналізація все менше справляється з навантаженням. Концепція «губки», яка народилася в Китаї, передбачає протилежний підхід: збільшення кількості зелених зон і «зелених» конструкцій, які всмоктують дощову воду; архітектурне планування мультифункціональних міських місць, здатних відводити і збирати воду. Зібрана таким чином дощова вода або випаровується на місці, або використовується для охолодження будівель [1, 2].
Проблема затоплення міських вулиць особливо актуальна для міст України. Причин затоплення багато: старі мережі дощової каналізації, які робилися ще 50-100 років тому; невідповідність діючих норм поточним кліматичним змінам у частині опадів; стрімке розростання міст, що приводить до скорочення обсягу зелених зон і збільшення кількості бетонних та асфальтних покриттів, нездатних вбирати воду; висока вартість і тривалість реконструкції зливової каналізації під сучасні обсяги опадів; несвоєчасне і недостатнє прочищення мереж від засмічення; відсутність політики або стратегії на рівні міст щодо вирішення даного питання; неправильний підхід до інфраструктури, який не враховує сучасні обсяги опадів і передбачає стік води виключно на проїжджу частину та в зливову каналізацію, ігноруючи природні рішення у вигляді різних типів озеленення.
У рамках сталого розвитку міста необхідна розробка заходів щодо забезпечення екологічної безпеки і санітарії, енергоресурсозбереження, збереження і відновлення природного середовища, а також екологізації будівництва та виховання екологічної свідомості міських жителів. З існуючих на сьогоднішній день заходів зі сталого управління дощовою водою при впорядкуванні суспільних просторів можна виділити наступні:
– створення і використання різних типів «зелених» конструкцій: дощових садів; зелених покрівель, вертикального озеленення, фасадних зелених блоків, зелених схилів, екопарковок. «Зелені конструкції» регулюють швидкість та об’єм стоків завдяки евапотранспірації, накопиченню води в субстраті та дренажній системі; зменшують навантаження на міське дощове водовідведення; покращують якість стоків завдяки фільтрації; сприяють вторинному використанню стічних вод завдяки чому зберігаються природні водні ресурси; зберігають природну форму рельєфу урбоценозу;
– зменшення площі непроникних поверхонь;
– використання природного рельєфу території;
– збереження рослинності ділянки;
– використання технологій проникних покриттів;
– вдосконалення каналізаційних систем;
– установка резервуарів для акумулювання і повторного використання дощової води.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що перегляд ставлення до використання дощової води в міському середовищі здатний змінити вигляд міст, поступово відводячи його від штучної парадності та монументальності в сторону природності та різноманітності. При цьому екологічний сенс освоєння території багаторазово зростає.
Література:
1. Прошел дождь – затопило город: в чем проблема и как это решают в мире. URL: https://rubryka.com/ru/article/potop-misto/. – Дата доступу: 09.03.2021.
2. Затоплені вулиці та підземні переходи: чотири «вершники» київського «апокаліпсису». URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29445999.html. – Дата доступу: 09.03.2021.
Науковий керівник: доктор технічних наук,
професор Ткаченко Тетяна Миколаївна