Засоби протидії та запобігання корупції

Зибіна Анастасія
(Дніпро, Україна)
ПРАВО
(Конституційне право)
ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ ТА ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ
Громадяни України виділяють однією з пріоритетних проблем, разом із низькою зарплатою та низьким рівнем соціального захисту, проблему корупції в усіх гілках влади, наголошуючи на виконавчій та судовій владі. Для більшості, корупція є обмежуючим фактором забезпечення прав і свобод, гарантованих українською конституцією, вона порушує принципи рівності всіх перед законом та соціальної справедливості, це фактор, який замінює закон і встановлює власні правила в суспільстві . За таких умов втрачається віра у верховенство закону, державу та органи влади, що діють від імені цієї держави і повинні забезпечити законні права її громадян.
Антикорупційна політика є дуже важливим аспектом, оскільки вона являє собою низку послідовних заходів, реалізованих державою та суспільством в цілому, за допомогою яких реалізується суспільний інтерес щодо припинення корупції [3]. Це знайшло своє відображення у законодавстві, розробці та застосуванні загальних принципів та механізмів боротьби з корупцією, узагальненні досвіду антикорупційної діяльності та науковому підході до вирішення проблеми.
Змістом правової основи державної антикорупційної політики можна назвати: Конституцію України; закони України та інші нормативні акти, що встановлюють заходи щодо запобігання та боротьби з корупцією, припинення та відповідальності за корупційні правопорушення; загальновизнані принципи та норми міжнародного права, міжнародні договори про запобігання та боротьбу з корупцією.
Складовою частиною правової основи антикорупційної політики є загальновизнані принципи й норми міжнародного права, а також міжнародні договори (угоди) із запобігання і протидії корупції. Відтак, державна антикорупційна політика повинна повністю відповідати міжнародно-правовим стандартам, визначеним конвенціями ООН та Ради Європи з протидії корупції, а також іншими міжнародними документами. Положення щодо запобігання і протидії корупції знаходять своє відображення у міжнародних договорах [1]. Основними з них є багатосторонні міжнародні договори: Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 р. та Додатковий протокол до неї від 15 травня 2003 р., Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р., Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією від 04 листопада 1999 р., Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. (виходячи зі змісту конвенції, транснаціональна організована злочинність включає в себе також корупцію), Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, від 1990 р., Угода про співробітництво між урядами держав-учасниць ГУАМ у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів від 20 липня 2002 р., яка передбачає співробітництво у боротьбі у тому числі й зі злочинами, пов’язаними з корупцією.
Загалом, протидія корупції можлива за наявністю певних. Зокрема, до них можна віднести: розробка та впровадження антикорупційного законодавства та активне його застосування державними органами; підтримка антикорупційних заходів держави громадянським суспільством. Кожна із цих складових відіграє у справі протидії корупції свою особливу роль. Основними принципами стратегії є наступні: верховенство права та пріоритет прав людини і громадянина; спрямованість антикорупційної політики та координація діяльності органів влади при її здійсненні; регулярний аналіз корупційних ризиків; впровадження антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів; спільні зусилля та забезпечення ефективної взаємодії на центральному та регіональному рівні між органами виконавчої влади, їх територіальними підрозділами, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадськими об’єднаннями у реалізації державної антикорупційної політики; впровадження у національне законодавство міжнародного досвіду провідних країн світу та пропозицій міжнародних організацій у галузі антикорупційної політики; взаємодія інститутів громадянського суспільства з державними органами у сфері формування та реалізації державної антикорупційної політики; відкритість та обізнаність громадськості щодо здійснення заходів щодо запобігання та боротьби з корупцією [2].
Отже, корупція дійсно є надзвичайно деструктивним явищем для суспільства і держави, яке, нажаль, має потужний вплив на розвиток антиправових суспільних відносин. Однак, мінімізація її негативних наслідків та перешкоджання подальшому розвитку можлива за умови ефективної взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства.
Література:
1. Скрипничук В.М., Білоцький О.В. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»: тестові завдання, відповіді та коментар. К.: Нічлава, 2012. Ст. 80.
2. Татарикова Д.А., Василенко А.І., Пархоменко М.М. Антикорупційне законодавство, його діяльність та реалії. Режим доступу: http://ea.donntu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/6131/1/Татарикова%2 0Д.А.,%20Василенко%20А.И.%20Пархоменко%20М.М..pdf.
3. Чурсін В. П. Корупція в Україні як перешкода впровадженню належного врядування. Теорія та практика державного управління. Вип. 4. 2010. Ст. 171-179.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Наливайко Л.Р.