FOLLOW US ON SOCIAL

Posted On

23
Грудень
2021

Як працювати з дітьми, які пережили сексуальне насильство?

Як працювати з дітьми, які пережили сексуальне насильство? Порадами поділилася керівниця й психологиня мобільної бригади Сєвєродонецька Наталія Рягузова.

Насамперед варто розуміти, що сприйняття дитиною насильства залежить від її віку. Часто маленькі діти можуть не розуміти, що насправді з ними відбулося, сприймати факт насильства як гру чи таємницю. Чим дитина доросліша, тим більше вона розуміє сутність сексуального насильства, а тому має складніші та глибші переживання. Вона може мати змішані почуття до кривдника, відчувати провину, відразу до себе тощо. Саме тому варто бути готовим до різних проявів емоцій під час розмови.

Залежно від віку, процес встановлення довірливих стосунків з дитиною буде відрізнятися. Однак у всіх випадках важливо створити умови для того, щоб дитина почувалася комфортно: забезпечити проведення консультації у безпечному місці й стати для дитини тією людиною, якій можна відкритися.

Варто пам‘ятати, що ми не влаштовуємо допит. Ми не слідчі, наша задача — підтримати. Тому ми не говоримо дитині, що вона «повинна» щось пам’ятати, та не заглиблюємося у деталі події, якщо дитина не хоче про них говорити.

Якщо дитина розказує про насильство, варто провести нормалізацію її емоцій та ставлення до події. Тут ми пояснюємо дитині, що вона має право почуватися саме так, як почувається, і в жодному разі не забороняємо їй проявляти ці емоції. Тобто важливо уникати вживати вирази «Не плач», «Заспокойся», «Не бійся», «Все не так погано» тощо.

Також важливо переконати дитину, що вона не винна у тому, що сталося. Діти й так схильні звинувачувати себе, а нерідко масла у вогонь підливають родичі. Запитаннями на кшталт «Навіщо ти туди пішла?» вони лише підсилюють переконання дитини у своїй провині. Навіть якщо поведінка дитини може здаватися неналежною — наприклад, серед підлітків сексуальне насильство може ставатися через ризиковану поведінку, вживання алкоголю чи наркотиків, — ви маєте запевнити дитину, що вона навіть частково не може бути винною у насильстві.

Поки ви розмовляєте, слід практикувати активне слухання — проявляти свою участь, наприклад, киванням. Також важливо ставити відкриті запитання, щоб не нав’язати дитині певне ставлення чи емоції. Допоможе періодичне підсумування сказаного з вашого боку: «Чи правильно я розумію, що…».

Важлива й мова вашого тіла. Від неї залежить, чи довірятиме вам дитина й чи почуватиметься комфортно. Найкраще сидіти прямо та розслаблено, обличчям до дитини та на одному з нею рівні. Саме тому за розмови з маленькими дітьми можна навіть сидіти на підлозі. Тримати візуальний контакт, якщо це доцільно. А також створити відкритий простір між вами та дитиною: між вами не має бути столу чи будь-яких інших предметів.

Говоріть тією ж мовою, що й дитина, простими та зрозумілими фразами. Слідкуйте за власним тоном голосу: ваші слова мають бути чіткими та спокійними, інтонацією ви маєте виражати зацікавлення, однак не здивування чи шок.

Вживайте зцілюючі твердження: «Я тобі вірю», «Я рада, що ти мені про це розказав(ла)», «Мені дуже шкода, що це трапилося з тобою».

Дізнайтеся більше порад щодо стосунків у родині, історії мобільних бригад та корисну інформацію, яку варто знати кожному на фейсбук-сторінці Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги на Сході України.

Діяльність мобільних бригад соціально-психологічної допомоги на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей забезпечує МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки в рамках проєкту «Комплексний підхід до вирішення гендерно зумовленого насильства та насильства проти хлопців, дівчат, чоловіків та жінок у східних регіонах України».