Сутність оцінки доказів в процесі доказування

Томсон Віталій Андрійович
курсант 2 курсу, спеціальність 262 «Правоохоронна діяльність»
Васильєва Дар’я В’ячеславівна
курсант 2 курсу, спеціальність 262 «Правоохоронна діяльність» Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ ПРАВО (Кримінально-процесуальне право)

Сутність оцінки доказів в процесі доказування
В умовах сьогодення реалізація прав, свобод й законних інтересів учасників процесу за Кримінальним процесуальним України потребує значних зусиль усіх державних органів і в першу чергу органів, уповноважених законом на виконання завдань кримінального провадження. Основним змістом кримінально-процесуальної діяльності є робота з доказами, а саме їх збирання, перевірка, оцінка, прийняття рішення та його обґрунтування. Особливо важливою є насамперед розумова діяльність суб’єктів кримінального провадження. Тому, важливо дослідити сутність оцінки доказів в кримінальному провадженні.
Перш за все відмічаємо, що оцінка доказів передбачена ст. 94 КПК України. Відповідно до даної норми, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення [1].
Як же було зазначено, оцінка доказів становить розумову діяльність з визначення належності, допустимості та достовірності доказів. Оцінка доказів, яка передує ухваленню процесуального рішення, включає також висновок щодо достатності сукупності зібраних доказів для прийняття певного рішення [2, с. 266].
Відмічаємо, що оцінка доказів тісно переплітається з їх перевіркою. У науці кримінального процесу є загальновизнаним положення, що логічний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу. Аналіз проводиться шляхом умовного роз’єднання змісту й джерела. Аналізуючи зміст доказу, суб’єкт доказування більш глибоко пізнає його узгодженість чи неузгодженість з іншими доказами і таким чином збільшує своє уявлення про обставини події, що досліджується, або доходить необхідності отримати нові докази. Самостійний аналіз джерела доказу надає можливість виявити його особливості, які дозволяють вести мову про об’єктивність і правдивість джерела. Зокрема, на показання свідка можуть впливати його вік, професія, стан здоров’я і органів чуття, обставини сприйняття подій та явищ, соціальні ознаки, зумовлені рівнем інтелекту, службовим і сімейним статусом тощо. Аналіз доказів передбачає і їх синтез, тобто перевірку в сукупності. Такий підхід до перевірки доказів дає можливість аналізувати їх з точки зору суперечливості або достовірності, повноти чи неповноти, логічного зв’язку або відсутності такого тощо.
Слідчий, наприклад, при отриманні якогось окремого доказу піддає його перевірці, збирає при цьому нові докази. Потім він оцінює зібрану сукупність доказів, порівнює їх між собою. Якщо отриманий доказ буде підтверджений недостатньо або певні суперечності не будуть усунуті, виникає необхідність отримати нові докази. Таким чином, необхідно стверджувати, що оцінка доказів існує не тільки на заключному етапі доказування при дослідженні всієї сукупності зібраних і перевірених доказів, тобто протягом всього процесу доказування.
Отже, враховуючи вищевикладене, можемо стверджувати, що саме в результаті такої оцінки слідчий отримує нове похідне знання про те, наприклад, що обвинувачений (підозрюваний) у справі може переховуватися від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні або займається злочинною діяльністю. Таке знання стає підґрунтям для вибору виду запобіжного заходу і спрямоване, зокрема, на забезпечення ефективного процесу доказування в цілому. І навпаки, допущені при такій оцінці помилки слідчого перешкоджають розвитку і завершенню доказування у кримінальній справі [3, с. 257-258].
Отже, в результаті проведеного дослідження визначено, що оцінка доказів
– це розумова (логічна) діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, яка полягає в тому, що вони за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Список використаних джерел:
1. Кримінальний процесуальний кодекс: Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI.
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. X.: Одіссей, 2013. 1104 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М.Є. Шумила. К.: Юстініан, 2012. 1224 с.
Керівник: старший викладач кафедри кримінального процесу Бублик Н.С.