СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

Казьмір Любомир Павлович

ДУ «Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН

України»

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА ТА УПРАВЛІННЯ

(Регіональна економіка)

 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК

СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

За оцінками фахівців, сучасна структура економіки України є неефективною, а це негативно впливає на перспективи подальшого економічного зростання в майбутньому [1; 2]. Тому особливо актуальною є потреба формування та імплементації інноваційної моделі структурної трансформації вітчизняної економіки, яка б значною мірою орієнтувалась на розвиток високотехнологічних видів економічної діяльності та виробництво конкурентоспроможної на міжнародних ринках продукції.

Важливим напрямом адаптації економічних структур до сучасних глобалізаційних і технологічних викликів є інтелектуалізація виробничих та управлінських процесів [3]. При цьому на особливу увагу заслуговує регіональний рівень управління та формування своєрідної «науково- інформаційної оболонки» управлінської системи регіону (рис. 1).

Потужним каталізатором інноваційних процесів, а, отже, й важливим чинником бажаних структурних змін в економіці, є інтелектуальний капітал. Незважаючи на те, що сам термін «інтелектуальний капітал» досить широко використовується в літературі, досі зустрічаються різні трактування його змісту та структури. Наприклад, В. Петренко зазначає, що інтелектуальний капітал – це перш за все породження знань, умінь, досвіду, здібностей, навичок, культури, притаманних кожній окремій особистості у складі певної організованої спільноти [4]. А от Г. Черево вважає, що під інтелектуальним капіталом слід розуміти лише ті результати інтелектуальної діяльності, які мають економічну цінність і можуть використовуватись у процесі виробництва та обміну продукцією з метою отримання прибутку [5].

Сучасна теорія інтелектуального капіталу формується на основі концептуальної моделі капіталу абстрактної природи, згідно з якою капітал детермінується як матеріальними, так і нематеріальними активами [6]. Бурхливий розвиток цієї теорії за два останні десятиліття свідчить про зростання

«усвідомлення важливості інформації і знань» у формуванні та досягненні цілей соціально-економічного розвитку на всіх рівнях [7].

Сьогодні інтелектуальний капітал визнається як один із найважливіших стратегічних активів не лише окремих організацій (підприємств), а й цілих регіонів і країн. При цьому зазначається що на формування інтелектуального капіталу організації суттєво впливають умови вищих рівнів (мезо- та макрорівнів) [8].

Рис. 1. Принципова схема інтелектуалізації системи управління регіональним розвитком.

Джерело: адаптовано на основі .

Можливість вимірювання та кількісного аналізу інтелектуального капіталу відкриває нові напрямки пізнання в економічних науках, а також робить можливою практичну діяльність, яка б краще узгоджувалась з теорією. Тому вже в найближчій перспективі варто було б ініціювати фахову дискусію широкого кола науковців та управлінців-практиків щодо ключових питань, безпосередньо пов’язаних з оцінюванням інтелектуального капіталу та організацією його ефективного використання. Така дискусія дозволила б сформувати узгоджену (хоча б до певної міри) систему поглядів щодо політики нагромадження та раціонального використання інтелектуального капіталу на всіх рівнях, а також виробити необхідні практичні рекомендації у цій сфері.

Список використаних джерел:

1. Папп В. Структурні процеси в економіці регіональних суспільних систем: теорія, методологія, практика. Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 340 с.
2. Україна 2030: Доктрина збалансованого розвитку/ О. Жилянська, О. Мельничук, Л. Антонюк та ін. Видання друге. Львів: Кальварія, 164 с.
3. Казьмір Л. П. Концептуальні аспекти модернізації системи управління розвитком промисловості в Україні. Регіональна економіка.

№ 4. С. 115-124.

4. Петренко В. Управління процесами інтелектокористування в соціально-економічних системах. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 352 с.
5. Черевко Г.В. Інтелектуальна власність: навч. посіб. К.: Знання,

412 с.

6. Dobija Kapitał ludzki i intelektualny w aspekcie teorii rachunkowości.

Przegląd organizacji. 2002. Nr 1. S. 8-13.

7. Harris A theory of intellectual capital. Advances in Developing Human Resources. 2000. Vol. 2 (1). Pp. 22-37.
8. Колпакова О.Н. Интеллектуальный капитал: состав, структура и концептуальные основы управления. Экономика, статистика и информатика. № 6. С. 74-80.