Спілкування як основа педагогічної майстерності вихователя закладу дошкільної освіти

Андреєва Тамара Титівна,

кандидат філософських наук, доцент кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти

Борисова Олена Олександрівна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

ОСВІТА (Методичні основи виховного процесу)

Спілкування як основа педагогічної майстерності вихователя закладу дошкільної освіти

Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово – найтонший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло доторкатися до сердець наших вихованців.

В О. Сухомлинський

Завдання сучасних закладів дошкільної освіти в Україні сприяти – інтелектуальному, емоційному, творчому, креативному розвитку дошкільнят, формуванню всебічно розвиненої особистості. Це завдання вимагає від педагогів постійного оновлення і удосконалення професійних якостей, серед яких важливе місце займають навички особистісно-орієнтованого педагогічного спілкування, яке визначають як «встановлення контакту з учнями, професійний вплив особистісних стосунків між ними» [2, с.651]. Високий професійний рівень вихователя передбачає наявність не тільки великого ступеня засвоєння сукупності теоретичних знань, але і здатність будувати відносини співробітництва на основі гуманістичної особистісно орієнтованої моделі

Аналіз діяльності змісту професійної діяльності педагогів дає змогу виявити її поліфункціональність. Вихователь сучасного закладу дошкільної освіти презентує себе як особистість що володіє комплексом специфічних професійних якостей, які реалізуються у професійній майстерності; як керівник дитячого колективу – організатор різних поліфункціональної системи діяльності дітей; як педагог, який координує та контролює навчальний процес, метою якого є всебічний розвиток дітей та підготовка до успішного навчання в школі; як вихователь із цілеспрямованим впливом на дитячий колектив з метою формування моральних якостей; як людина, що особистим прикладом сприяє створенню позитивного морально-психологічного клімату в дошкільній установі.

В сучасних наукових дослідженнях О. Байер, А. Загородня, О. Кононко, Т. Піроженко, С. Тітаренко розглядають педагогічну майстерність як гармонійне сполучення, взаємозв’язок та взаємообумовленість основних елементів педагогічної культури у педагогічній діяльності. Вони націлюють майбутніх вихователів на пошук власних оригінальних технологій побудови освітнього процесу, з тим щоб забезпечити можливість проживання дитиною періоду дошкільного дитинства в атмосфері любові, захищеності, довіри, гри і разом з тим готувати її до навчання в школі, до життя в соціумі, яке вимагає дотримання певних безпекових правил. Тому до колективу і кожної дитини зокрема педагог має донести інформацію в такій формі, щоб вона була зрозумілою, доступною, а для цього в групі має бути сприятливий психологічний клімат. І. Зязюн зазначає: «Професіональне педагогічне спілкування – це комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків» [3, с.113].

Багаторічний досвід педагогічної діяльності показує, що вихователю недостатньо теоретичного блоку знань основ психологічних, педагогічних та методичних основ наук, адже всі його знання та вміння та вміння передаються дітям лише завдяки живому та безпосередньому спілкуванню. Тому педагогічне мистецтво спілкування іноді розглядають як «театр одного актора». Звернення до системи підготовки акторів К. Станіславського дозволяє розглянути природу акторської (комунікативної) творчості через природну здатність людини як творця і актора. В ній вирішуються питання свідомого та цілеспрямованого оволодіння підсвідомими, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Система К. Станіславського – не тільки про акторську творчість, але й про те, як враховуючи об’єктивні закони збагачувати, удосконалювати, розвивати різні природні здібності – і не лише сценічні. В оволодінні майстерністю словесного впливу на дитячу аудиторію важливе значення мають як природні задатки, так і можливість їх удосконалення їх в процесі навчання, виховання та практичної діяльності. Лише поєднання творчих здібностей з постійним і наполегливим самовдосконаленням сприятимуть оволодінням педагогічною майстерністю на високому рівні. Вихователям слід старанно плекати такі творчі якості як спостережливість, вразливість, темперамент, пам’ять, уяву, фантазію, смак, мистецтво перевтілення; відчуття темпу і ритму, щиросердність, музикальність, самовладання, безпосередність, винахідливість тощо.

Педагогічне спілкування виконує ряд функцій, а саме інформаційну, пізнавальну, організаційну. «обмін ролями», співпереживання, самоствердження, інтегративно-компенсаторну [1, с.71 – 74]. На нашу думку, важливим аспектом педагогічного спілкування є також введення вихованців в складний світ людських емоцій, особливо актуальним є розвиток здатності до емпатії як співпереживання і співчуття. Цю здатність діти можуть засвоїти шляхом засвоєння моделі поведінки педагога як в повсякденному житті в різних непланових життєвих ситуаціях, так і на заняттях, коли вихователь читає дітям оповідання на відповідну тематику, розповідає авторські чи народні казки, створює ситуації, в яких діти можуть виявити своє бачення вирішення конфліктних чи життєвих ситуацій. Особливо цінними є оповідання, притчі, казки видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

Можна і потрібно залучати дітей до спільної діяльності, надавати дітям дієві та ефективні моделі спілкування на засадах толерантності та взаємоповаги, заохочувати їх до такого спілкування., «адже дитинство та юність – це ті найважливіші моменти, коли ми маємо можливість сформувати необхідні емоційні звички, які згодом керуватимуть нашим життям» (1, с.29). Готовність дітей до засвоєння знань починає формуватися ще в ранньому дитинстві, і тому вихователям важливо розуміти найголовніші елементи, які по’вязані з емоційним інтелектом і сприятимуть формуванню навичок спілкування, емпатії, поведінці в соціумі на засадах толерантності і поваги до інших. Даніел Гоулман найголовнішими вважає такі якості особистості:

1. Упевненість трактується як почуття контролю і самоконтролю, володіння своїм тілом, врівноваженою поведінкою, відчуття дітей, що кожен з них зможе виконати завдання або те, за що береться з власної ініціативи і що при необхідності дорослі і однолітки допоможуть.
2. Допитливість як відчуття що навчання – це справа корисна, приносить задоволення і на всі запитання можна знайти відповідь.
3. Цілеспрямованість як бажання і здатність свідомо впливати на ситуацію і наполегливо йти до мети. Це пов’язано з почуттям компетентності і ефективності.
4. Самоконтроль розглядається як здатність передбачати і контролювати свої власні вчинки відповідно до свого віку, відчуття внутрішнього контролю.
5. Зв’язок і здатність контактувати з іншими передбачає відчуття, що співрозмовники розуміють дитину, а вона розуміє їх.
6. Уміння спілкуватися – бажання вербального обміну думками, ідеями, почуттями з іншими та вміння цей обмін здійснювати.. Це пов’язане з почуттям захищеності, довіри, задоволенням від контакту з оточенням, як з іншими дітьми, так і дорослими.
7. Взаємодопомога як здатність узгоджувати свої потреби з потребами інших під час групової роботи (там само:335).

Дитячий вік – вік гри, яка є провідною діяльністю дошкільнят. Від педагога вимагається особливе вміння так при необхідності ввійти в дитячу гру, щоб не поламати задум і разом з тим спрямувати розвиток гри в позитивне русло. Особистісно-орієнтована модель спілкування в даному випадку передбачає позитивне підкріплення, схвалення, створення ситуації успіху, дозовану допомогу, акцентуалізацію на позитивних моментах і вчинках, Форма спілкування – серйозна, вихователь теж входить в роль, доброзичлива, небагатослівна, ситуативна – при зміні сюжету в бажаному напрямку вихователь тактовно залишає гру. Під час такого спілкування вихователь не нав’язує свою думку, а лише виступає в ролі рівноцінного партнера, пропонує співпрацю, дає можливість вибору.

Отже, педагогічне спілкування має велике значення у навчально-виховному просторі сучасних закладів дошкільної освіти як співробітництво педагога з дітьми на принципах гуманізму, довіри, поваги до особистості дитини. В подальшому плануємо звернутися до розгляду різних стилів педагогічного спілкування.

Література:

1. Ґоулман Д. (2019) Емоційний інтелект. Харків: Віват, 512 с.
2. Загородня Л.П. Педагогічна майстерність вихователя дошкільного закладу: навчальний посібник / Л.П Загородня, С. А. Тітаренко. – 2-ге вид. –Суми: Університетська книга, 2019. – 319 с.
3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України: головний ред. В. Г. Кремень. – Київ: Юрінком Інтер,2008. – 1040 с.
4. Педагогічна майстерність: підручник / Зязюн І. А., Крамущенко Л. В., Кривонос І.Ф. та ін. – Київ: Вища школа,2004. – 168 с.