Склад кримінального правопорушення: поняття, ознаки та види

Морозова Вікторія

(Дніпро , Україна )

ПРАВО

(Кримінально-процесуальне право)

СКЛАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ

Виконання завдань кримінально-правової охорони найважливіших соціальних цінностей і благ забезпечується практикою застосування низки заходів кримінально-правового характеру. Серед них першорядна роль належить заходам кримінальної відповідальності, реалізація яких зумовлює настання для винної у вчинені злочину особи різних за своєю суттю правових наслідків, як правило, негативного характеру.

Проте, незважаючи на особливу роль кримінальної відповідальності у справі протидії злочинності, вітчизняний законодавець не надає її визначення. Ця обставина неминуче породжує різні еклектичні доктринальні підходи щодо розуміння цього феномену, що ускладнює визначення інших кримінально-правових явищ, варіанти яких не можуть бути надані без урахування сутності та змісту саме цього негативного кримінально-правового наслідку вчиненого злочину. Насамперед, це стосується звільнення від кримінальної відповідальності як антиподу кримінальної відповідальності, яка багатьма сучасними науковцями поділяється на різні види [2]. З огляду на властивість кримінальної відповідальності в наскрізному вигляді пронизувати більшість інститутів кримінального права, встановлення поняття, виокремлення ознак та визначення її видів із урахування уже наявних теоретичних підходів може сприяти не лише їхньому уточненню, але й конкретизації та розширенню, що є необхідним для подальшого розвитку наукових уявлень про цей правовий феномен [3].

Тепер що стосується заходів забезпечення кримінального провадження. Вистроєна система цих заходів у КПК України і порядок застосування і погодження цих заходів ставить під сумнів добропорядність слідчого і взагалі законність рішень, які він приймає. Такий висновок можна зробити із процедури їх обрання, бо знову всі свої дії він погоджує із процесуальним керівником і потім звертається до слідчого судді і отримує ухвалу. На нашу думку такі заходи забезпечення кримінального провадження як привід; тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна слідчий міг би виконувати самостійно без погодження із своїм процесуальним керівником і отриманням дозволу слідчого судді. Теж саме стосується і таких запобіжних заходів, як особисте зобов’язання та особиста порука [1].

Відмінною рисою таких діянь є те, що вони не тільки не є суспільно небезпечними, а більш того, суспільно корисні і тому не можуть тягнути стосовно осіб, які їх вчинили, ані кримінальних, ані жодних інших заходів впливу. Другу групу складають діяння, внаслідок яких приймається рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення: 1) вчинене особою діяння в силу малозначності не досягає того ступеня суспільної небезпеки, яка необхідна для визнання його злочином або кримінальним проступком; 2) особа добровільно відмовилась від доведення кримінального правопорушення до кінця, а вчинене діяння не містить складу іншого правопорушення; 3) у діянні відсутні ті чи інші елементи об’єкта і об’єктивної сторони кримінального правопорушення; 4) особа не має ознаки спеціального суб’єкта кримінального правопорушення; 5) в діянні відсутні такі ознаки повторності або систематичності, які дозволяють класифікувати вчинені діяння як кримінальні правопорушення [4]. Ці обставини характеризуються тим, що вони є соціально осуджуваними діями і тягнуть адміністративну або дисциплінарну відповідальність чи застосування заходів суспільного впливу [1].

О. В. Наден визначає предмет кримінально-правового регулювання як кримінальні правовідносини, які виникають з моменту вчинення кримінального правопорушення й існують до моменту реалізації кримінально-правової відповідальності за нього, якщо тільки держава з певних причин (звільнення від такої відповідальності) не припинить їх ранішt. Разом з тим у кримінально-правовій доктрині зазначається, що запобігання злочинам є одним із найважливіших завдань кримінально-правової політики, що одержало нормативне закріплення у ст. 1 КК України.

Кримінально-правова політика спрямована не тільки на забезпечення ретроспективної відповідальності, а й на формування у суспільній свідомості позитивної (перспективної) відповідальності, яка є усвідомленням особою відповідальності перед суспільством, переконливості у необхідності суворого додержання законів, неприпустимості вчинення злочинів і реалізації поведінки, заснованої на цій настанові [2]. Установлюючи коло кримінально-протиправних діянь, кримінально-правова політика впливає на свідомість громадян, виховує у них негативне ставлення до кримінального правопорушення як соціального явища, до особи, яка його вчинила.

Кримінально-правова політика регламентує види заохочення кримінально значущої поведінки (необхідна оборона, крайня необхідність, виконання наказу та ін.). На усвідомлення громадянами обов’язку перед суспільством, неприпустимість вчинення кримінального правопорушення спрямовані й ті норми Особливої частини КК України, які передбачають караність за кримінально-протиправну бездіяльність, що завдала істотної шкоди об’єкту кримінально-правової охорони [3].

З висловленого можна зробити висновок, що предметом кримінально-правового регулювання є не всі суспільні відносини, а лише певне їх коло, що можна віднести до соціально-правової сфери. Інакше кажучи, такі відносини є зразковими для сформованих реалій історичного розвитку суспільства, обрисовуються численними проявами, спроможні підлягати державно-правовому контролю, можуть бути об’єктивовані у нормах кримінального права та мають вольовий характер. Крім того, суспільні відносини, що складають предмет кримінально-правового регулювання, є відносинами, що: 1) поєднують у собі індивідуальні інтереси людини та громадянина, загальні інтереси суспільства, а також держави; 2) дозволяють реалізувати взаємні інтереси їх учасників, не обмежуючи інтереси та потреби інших суб’єктів; 3) враховують взаємну згоду дотримуватись встановлених правил; 4) вимагають не вчинювати діяння, передбачені Особливою частиною КК, що підкріплюється можливістю застосування засобів кримінальної відповідальності.

Література:

1. Андриенко В.А., Лесниченко И.П., Пудовочкин Ю.Е. Уголовная ответственность: понятие, проблемы реализации и половозрастная дифференциация: монография / под. ред. Ю. Е. Пудовочкина; с предислов. М. М. Бабаева. Москва: Юрлитинформ, 2006. 384 с.
2. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: монографія. Київ: Атіка, 2004. 296 с.
3. Богатирьов І.Г., Савченко А.В. Кримінальна відповідальність як сучасна проблема кримінального права України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 2. С. 133–137.
4. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: навчальний посібник / за заг. ред. М. І. Хавронюка. Київ: Ваіте, 2014. 944 с.

Науковий керівник : старший викладач Савенко Вікторія Петрівна