РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ – ВАЖЛИВИЙ ПРІОРИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Богашко Олександр

(Умань, Україна)

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА ТА УПРАВЛІННЯ

(Державне регулювання економікою)

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ – ВАЖЛИВИЙ ПРІОРИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Стимулювання інноваційної діяльності належить до пріоритетів державної політики та виступає важливим завданням в діяльності урядів багатьох країн світу. В останні роки все більше уваги приділяється інноваційному розвитку в межах регіонального рівня. Просторова близькість і локальні чинники відіграють істотну роль у продукуванні знань і їх перетворенні в інноваційний продукт.

Однак інноваційні процеси відрізняються регіональною специфікою. Так, інноваційна активність регіонів характеризується значною нерівномірністю в розміщенні наукового потенціалу. Інноваційна активність характеризується виключним різноманіттям, а наукове лідерство служить далеко не єдиним її джерелом. Інновації, пов’язані з соціальними процесами, культурою і креативними індустріями, дизайном і розробкою нових бізнес-моделей, мають не менше значення для розвитку територій. Кожен регіон відрізняється власним шляхом розвитку, а універсальні підходи щодо підтримки інновацій далеко не завжди виявляються ефективними [1].

Відсутність координації між відомствами різного рівня посилює перераховані проблеми, породжуючи дублювання заходів підтримки та розпорошення обмежених ресурсів, що в кінцевому підсумку знижує ефективність державного регулювання. На політичному рівні ця проблема була вперше розглянута в Європейському Союзі (ЄС), з метою пошуку балансу між рівнями прийняття рішень. Здавалося б, дублювання компетенцій та фрагментарність заходів підтримки було б логічно виключити шляхом визначення пріоритетів розвитку для кожного з регіонів ЄС. Однак складність і різноманітність сучасних технологій і способів їх економічної експлуатації роблять централізацію в цій сфері надзвичайно ризикованою. Саме тому Європейською комісією була профінансована розробка регіональних інноваційних стратегій, перш за все в унітарних державах – нових членах ЄС, які не мають досвіду і традицій децентралізації.

З 1995 року були підтримані понад 100 проектів, проте загальна ефективність цих зусиль виявилася недостатньою через низьку якість регіонального стратегічного управління. Альтернативою підходам, що не виправдали передбачених сподівань, стали стратегії розумної спеціалізації.

Розумна спеціалізація являє собою набір правил по вибору пріоритетів в рамках стратегії інноваційного розвитку. Ці правила зібрані в єдиному методичному документі ЄС – «Керівництві по розробці дослідницьких та інноваційних стратегій розумної спеціалізації». Розумна спеціалізація передбачає розподіл функцій за рівнями управління: на наднаціональному задаються загальні умови розробки та реалізації стратегій, верифікації пріоритетів, формуються єдині бази даних для аналітичних зіставлень; на регіональному рівні здійснюється безпосередній вибір пріоритетів інноваційного розвитку, розробка стратегій та їх реалізація, створюються відповідні координаційні структури. На спеціалізованому сайті Платформи розумної спеціалізації понад 170 зареєстрованих регіонів представляють свої інноваційні пріоритети, розроблені відповідно до загальноєвропейської методології [2].

Розумна спеціалізація набула поширення і за межами ЄС і сьогодні використовується в розробках ОЕСР і ООН. Ряд принципів цієї концепції отримали відображення в стратегіях інноваційного розвитку Австралії і Південної Кореї. Активне використання відповідних принципів і методик різними країнами унеможливлює розробку розумної стратегії інноваційного розвитку в окремо взятому регіоні без відкритої наднаціональної системи зіставлень і уніфікованих вимог до якості документів, яка поки існує тільки в ЄС.

Розумна спеціалізація є науковою концепцією і одночасно методологічним підходом до розробки регіональних інноваційних стратегій, прийнятим в ЄС. Такий підхід передбачає визначення єдиних умов відбору інноваційних пріоритетів на наднаціональному рівні. Тим самим вирішується проблема дублювання компетенцій та заходів підтримки регіонів різних країн. Делегування повноважень по розробці і впровадженню стратегій з наднаціонального рівня управління на регіональний знижує ризики помилкового вибору спеціалізації. Вона забезпечує синхронізацію регіональних інноваційних стратегій, задає рамки для визначення унікальних конкурентних переваг регіонів, надає їм методичну та інструментальну підтримку.

Аналіз практики розробки стратегій інноваційного розвитку, прийнятої в Україні виявив, що окремі елементи розумної спеціалізації – вибір галузевих пріоритетів для впровадження інновацій, їх моніторинг з використанням показників ефективності, створення рамкових умов – присутні в багатьох документах. У той же час варто визнати, що поки підготовка регіональних стратегій інноваційного розвитку в Україні не має сильної аналітичної бази, зберігається виборче залучення стейкхолдерів до процесів визначення пріоритетів, а інновації розглядаються без урахування соціально-економічного контексту.

Література:

1. Богашко О.Л. Теоретичні аспекти дослідження конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. Випуск 1 (25). Донецьк, 2014. С. 32–37.
2. European Commission (2016). Smart Specialisation Platform. Brussels: European Commission. URL: https://s3platform.jrc.ec.europa.eu/