Реформування адміністративно-територіального устрою субрегіонального рівня (районів)

Хашев А.В.
студент юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
ПРАВО (Адміністративне право)

Реформування адміністративно-територіального устрою субрегіонального рівня (районів)
Система органів місцевого самоврядування, що дісталась незалежній Україні у спадок від СРСР, протягом понад двадцять років не зазнавала жодних змін. Функціонування таких органів підпорядковувалось, у багатьох аспектах вирішення життєвих проблем територіальних громад, не самим громадам, а органам державної влади, тобто переважало централізоване управління. У свою чергу, уповноважені державні органи вирішували питання не завжди таким чином, що вони відповідали інтересам пересічних мешканців громад. Надалі поступово постало питання щодо передачі повноважень від центральних органів влади на місця.
Тому, на сьогодні, у галузі місцевого самоврядування основний акцент у державній політиці України робиться на інтереси мешканців територіальних громад, а також на необхідність децентралізації влади. Основним документом, на який спирається дана політика – це засади Європейської хартії місцевого самоврядування.
На рівні законодавства перші кроки для поновлення системи влади та її територіальних засад почали виникати у 2014 році. У квітні 2014 року Урядом було схвалено головний ідейний документ – Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади [4]. Через деякий час, у вересні 2016 р., було затверджено порядок дій задля їх реалізації [5]. Саме це стало першим кроком для втілення реформи у життя.
Однак цього було замало, оскільки для втілення принципів Концепції й норм Плану дій, потрібно було вносити необхідні нововведення до Конституції України й у тому числі створити пакет нового законодавства, що повинно регламентувати, зокрема, порядок здійснення компетенцій нествореними органами місцевого самоврядування.
Намаганнями найкращих українських фахівців, науковців, експертів проект внесень змін до Конституції [2] був розроблений і переданий на розсуд звичайних громадян та експертів з даного питання. Розроблені зміни було  підтримано не лише суспільством, a й Венеційською Комісією. Але, тяжкі події на території України, що почалися з 2014 року не дали змогу ВРУ ухвалити подані Президентом України нововведення до Конституції стосовно питань децентралізації.
Це призвело до того, що Уряд мав з 2014 року розпочинати реформи спираючись на чинне законодавство, яке не повною мірою відповідало необхідним потребам. Тому продовжувалась робота над розробкою проекту змін до законодавства, що регламентує основи місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Результатом цієї копіткої праці було створення основного пакету нового законодавства, впроваджувалися найважливіші законодавчі пропозиції. Це стосується: Закону про внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України. Внаслідок цих змін змогла відбутися фінансова децентралізація: фінансування місцевих бюджетів збільшилось на 206,4 мільярдів гривень: з 68,6 мільярдів у 2014 до 275 мільярдів гривень y 2019 році [3].
Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» [1] надав можливість розпочати формування спроможного базового рівня місцевого самоврядування. З 2015 по 2019 роки в Україні за ініціативою місцевих рад було засновано 982 об’єднані територіальні громади (ОТГ). Складали ці ОТГ приблизно 4,5 тисячі минулих місцевих рад. 11 мільйонів людей проживають в об’єднаних територіальних громадах. Такий темп міжмуніципальної консолідації світові фахівці вважають дуже великим. Також, завдяки закону, було створено інститут старост в ОТГ. Їх завданням є представлення інтересів селян в раді громади [1]. У 2018 році близько 1,5 мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення, поза межами населених пунктів, отримали об’єднані громади у комунальну власність [3].
Закон «Про засади державної регіональної політики» дав поштовх державній підтримці регіонального розвивання та розвивання інфраструктури громад. На протязі втілення реформи, підтримка збільшилася у 41,5 рази: з 500 мільйонів у 2014 до 20,75 мільярдів гривень у 2019 році. Завдяки цій підтримці у регіонах та громадах з 2015 по 2019 рік було реалізовано понад 12 тисяч проектів [3]. Оновлена законодавча база істотно збільшила активні дії щодо втілення міжмуніципальної консолідації в Україні, було створено необхідні правові умови та механізми для формування територіальних громад сіл, селищ, міст, які б були спроможні об’єднати власні наміри у ліквідації загальних  проблем. Гарно проявила себе нова модель фінансового забезпечення місцевих бюджетів, завдяки якій певну незалежність одержали від центрального бюджету. Успішність реформувань на перших етапах свідчили, що Україна рухається правильним курсом і потрібно йти ним далі. Було б великою помилкою гальмувати після перших успіхів, це б зменшило темп реформування. До початку реформування в Україні налічувалося 490 районів та така ж сама кількість районних рад та районних державних адміністрацій. Усі вони мали однакові функції, але число справ суттєво різнилася через різну кількість населення та різний розмір. Можна привести приклад, що у шести районах було не більше десяти тисяч людей, у дев’яти районах більше ста тисяч людей, a в трьох районах понад сто п’ятдесят тисяч людей. У двадцяти шістьох районах були вже повністю функціонуючі громади, a сто сімдесят три райони приблизно на половину були вкриті діючими громадами. Майже всі функції органів влади перейшли до громад і це вказувало не незбалансованість цієї системи. Дана ситуація змусила Уряд та Парламент реорганізувати владу на районному рівні. Пришвидшувало дії Уряду та Парламенту те, що вже 25 жовтня 2020 року мали пройти місцеві вибори.
17 липня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Постанову
№ 3650 «Про утворення та ліквідацію районів». Відповідно до документа, старі чотириста дев’яносто районів було ліквідовано та створено сто тридцять шість нових районів.
Отже можемо дійти висновку, що повноваження об’єднаних територіальних громад та їх правовий статус потребують закріплення і в тексті Основного Закону, оскільки на сьогодні їх правовий статус не до кінця визначений. Це може бути, зокрема, підставою для оскарження рішень, які стосуються життєзабезпечення об’єднаних територіальних громад, а тому є підставою стосовно необхідності закріплення повноважень таких громад у Конституції України.
Список використаних джерел:
1. Про добровільне об’єднання територіальних громад. Закон України від 05.02.2015. Відомості Верховної Ради (ВВР) 2020, № 13, ст.69.
2. Про внесення змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування). Проект Закону України від 02.09.2014. URL:
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51513
3. Реформування адміністративно-територіального устрою субрегіонального рівня (районів). Децентралізація дає можливості. URL: https://decentralization.gov.ua/new-rayons.
4. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні Розпорядження Кабінету Міністрів
№ 333-р від 1 квітня 2014 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-
%D1%80#Text
5. Розпорядження Кабінету Міністрів № 688-р від 22 вересня 2016 р.
«Деякі питання реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні». URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/249350402
Науковий керівник: д.ю.н., професор, професор кафедри загальноправових дисциплін Наливайко Л.Р.