Реалізація принципів громадянства в україні

Калашнік Євгеній
Гузь Ігор
(Дніпро, Україна)
ПРАВО
(Конституційне право)
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ
Для початку, я хотів би пояснити свою зацікавленість і одночасно беззаперечність актуальності обраної теми. Отож, під час вивчення однієї з тем дисципліни « Конституційне право» я помітив, що згідно 2 статті Конституції України, наша держава є унітарною, а однією з ознак унітарної держави є принцип «існування єдиного громадянства» і це доповнює стаття 4 КУ «в Україні існує єдине громадянство». Підстави по набуттю і припиненню громадянства України цілком визначені законом , однак, ні для кого не секрет, що в нашій країні є особи з декількома громадянствами, невідомо наскільки спокійно вони себе почувають, але чи законно це взагалі? Відповідь на це запитання, а також на суміжні, в максимально зрозумілій формі хочу подати у цій статті.
Давайте повернемось до вищезгаданої статті 4 Основного Закону, поділити умовно її можна на 2 частини. Перша полягає у виключенні будь-якої можливості існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць[1]. Тобто неможливість появи громадянства Автономної Республіки Крим, міст Севастополя, Києва або іншої області України.
Друга частина принципу єдиного громадянства пов’язується з явищем біпатризму , що передбачає наявність в особи громадянства двох або більше держав одночасно. Подвійне громадянство може знайти відображення в правовій реальності і як наслідок індивідуального волевиявлення, і бути породжене різноманітністю положень законодавства різних країн, щодо підстав припинення і набуття громадянства, однак на рахунок подвійного громадянства в нашій країні трішки пізніше.
Аналізуючи дані з законодавства багатьох країн, саме щодо громадянства, виходить майже завжди, що воно повністю або частково засноване на неофіційному принципі «право ґрунту» , тобто за яким дитина, яка народилася на території певної держави, отримує громадянство цієї держави незалежно від різновиду громадянства батьків. Така ситуація і є ключем збільшення випадків подвійного громадянства, оскільки діти, що народилися на територїї певної держави від батьків-іноземців, отримують в доповнення громадянство своїх батьків, оскільки в більшості країн закони про громадянство базуються на принципі «права крові», тобто на критерії походження. Так, наприклад, дитина, що народилася від батьків-австрійців на території Мексики, у Політичній конституції якої закріплено отримання громадянства на основі «права ґрунту», буде її громадянином, а у зв’язку з безліччю прецедентів й федеральним законом 1965 р. Австрії про її громадянство («право крові») – громадянином даної держави [3].
Підсумовуючи попередньо надані факти, хочу зазначити, що подвійне громадянство дозволено у понад 50 країнах світу. До їх числа входить Велика Британія, Італія, Угорщина, Канада та інші. У світі, країною, що виявляє найбільшу ліберальність в контексті громадянства вважається Австралiя, однак там все ще одне з найжорсткiших iммiграцiйних законодавств.
Звичайно, як і у будь якої дилеми, у явища біпатризму є противники і прихильники, що вбачають в цьому звичайно ж суб’єктивну вигоду й шкоду, збитки, або навіть намагаються звести цей процес до задоволення власних потреб, амбіцій. Однак, посилаючись на згадану мною на початку статті, Конституцію України, все ж не слід її підґрунтя вважати як категоричну заборону в отриманні подвійного громадянства, хоча б через те, що втрата громадянства України не автоматично здійснюється після набуття громадянства іншої держави, а безпосередньо після виходу Указу Президента України про припинення громадянства особою, яка здійснила махінації з отриманням іншого громадянства. Навіть якщо українець набув громадянства іншої держави або держав, то він(вона) не позбавляється при цьому українського громадянства і у відносинах з Україною продовжує визнаватись виключно громадянином України. Таким чином, висновок очевидний, твердження про заборону двох чи більше громадянств в Україні має не тільки лякливий характер, а є помилковим, проте розповсюдженим.
Але й тут не все так просто, адже у нашій правовій країні все ж максимальна, на мою думку, кількість зусиль спрямована саме на реалізацію принципу «єдиного громадянства». Прикладом може слугувати банальне попередження виникнення множинного громадянства при укладенні шлюбу в українському законодавстві (п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України»), де закріплений принцип відсутності можливостей миттєвого набуття громадянства іноземцем після укладання шлюбу з громадянином чи громадянкою України. При набутті іноземцем українського громадянства від такої особи вимагається подача обов’язкового документа про припинення іноземного громадянства. На сьогодні ЗУ «Про громадянство України» передбачає одну підставу для скасування рішення про отримання громадянства України, і це має відбутися лише внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, фальшивих документів чи приховування найменшого, проте суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Хочеться процитувати влучне зауваження Ю. Р. Боярса про те, що цілком правомірне закріплення в законодавстві багатьох держав так званого «принципу невизнання подвійного громадянства», означає лише невизнання правових наслідків біпатризму [2]. Це повною мірою стосується й України. Зазначення в законодавстві «принципу єдиного громадянства» зовсім не означає, що громадянин України за жодних підстав не може мати подвійного громадянства.
Отже, підсумовуючи усі наведені факти, впевнено можу казати про те, що кожен громадянин нашої країни абсолютно індивідуальний у своїх потребах, в тому числі й потребах громадянства, деяким вистачає й одного, а комусь спокійніше жити з трьома громадянствами одразу. Підзаконну основу цього рішення ми визначили, не існує миттєвого покарання за набуття двох чи більше громадянств, однак жити озираючись, теж не найкраща перспектива і, мабуть, я все ж залишусь на стороні Конституції й ЗУ, чого й зичу кожному. Наша правова держава забезпечує безліч сфер демократією у всіх проявах, а чітке дотримання нормативних актів – найменше, що ми можемо зробити для України. Держава починається у свідомості громадаянина.
Література:
1. Конституція України, Редакція від 01.01.2020.
2. Боярс, Ю.Р. Вопросы гражданства в международном праве [Текст]/Ю.Р. Боярс. – М. : Междунар. отношения, 1986. – 157 с.
3. Соколов, А.Н. Международно-правовые проблемы гражданства стран СНГ и Балтии в свете европейского опыта [Текст]: монография/ А.Н. Соколов, Т.В. Зенкина. – Калининград, 2007.
Науковий керівник: викладач Гузь Ігор Володимирович