Процесуальне становище потерпілого як сторони кримінального процесу

 Онуфрієнко Богдан Сергійович

курсант 2 курсу, спеціальність 262 «Правоохоронна діяльність»

Сауся Артем Володимирович

курсант 2 курсу, спеціальність 262 «Правоохоронна діяльність» Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ПРАВО(Кримінально-процесуальне право)

 Процесуальне становище потерпілого як сторони кримінального процесу

Захист прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження є одним із основних завдань, передбачених статтею 2 Кримінально- процесуального кодексу. Реалізація цього завдання була б неможливою без ефективного процесуального механізму забезпечення прав потерпілих. Аналізуючи правоохоронну практику, можна дійти висновку, що в цьому питанні є певні прогалини. Ось чому це питання має не лише теоретичне, а й практичне значення.

Особливої уваги з боку держави, на нашу думку, повинно приділятися особі, яка зазнала шкоди унаслідок вчинення кримінального правопорушення, а саме потерпілому. Варто зазначити, що на сьогоднішній день, залишається неврегульованим питання поінформування заінтересованої особи у відмові слідчого, прокурора щодо визнання особи потерпілим. Проблема полягає у тому, що після винесення вмотивованої постанови, копія такої постанови надсилається заінтересованій особі, але законодавцем не визначено у які саме строки таке право повинно бути реалізовано, адже у такому разі, особа залишається непоінформованим вчасно, тим самим перешкоджає реалізації його права на оскарження. З метою вирішення даної проблеми, пропонуємо внести у ч.5 ст.55 КПК строки протягом якого слідчий, прокурор зобов’язані направити або вручити копію такої постанови, найбільш доцільний строк на нашу думку, є протягом 24 годин з моменту отримання заяви, оскільки з цього моменту вирішується питання про внесення відомостей до ЄРДР [1].

Відповідно до частини 1 статті 55 Кримінально-процесуального кодексу, кримінальне правопорушення може завдати фізичній особі моральну, фізичну або майнову шкоду, а також майнову шкоду особі. Виходячи з цього положення, можна зробити висновок, що законодавець поділив шкоду на види, які можуть бути заподіяні потерпілому [1].

Щодо цього питання існують певні розбіжності серед науковців та практиків. Деякі з них вважають, що поділ недоцільний, і пропонують замінити перелік видів збитків більш широким поняттям – “порушення прав та законних інтересів”. Ми не можемо погодитися з такою думкою вченого, оскільки законодавець, створюючи цю норму, взяв за основу принцип: “дозволяється все, що не заборонено законом”, тим самим зобов’язуючи прокурора та слідчого не виходити за рамки передбачені правові норми [2, с. 90].

Іншим важливим питанням є наявність адвоката для потерпілого. Відсутність законодавчого регулювання обов’язкової участі адвоката потерпілого у кримінальному провадженні ставить учасників процесу в нерівне становище. Таким чином, було б доцільно встановити низку підстав, за яких участь адвоката на стороні жертви є обов’язковою за рахунок державного бюджету. Отже, деякі вважають, що обов’язкова участь адвоката-представника потерпілого повинна визнаватися необхідною у таких випадках: 1) коли потерпілий є неповнолітньою і не має законних представників; 2) коли потерпілою є особа, яка має психічні або фізичні вади, що ускладнює виконання покладених на неї процесуальних функцій; 3) коли потерпілий не володіє мовою, якою ведеться провадження. Така позиція цілком обґрунтована [3, с.45].

Варто зупинитися ще на одному питанні прав потерпілого, що є новинкою, зафіксованою в КПК України – це право потерпілого відмовитись відповідати на питання (п. 6, ч. 1 статті 56 КПК. України). Доцільно доповнити це положення правом потерпілого відхиляти запитання та заперечувати проти них. Це право може реалізувати потерпілий, наприклад, у справі про зґвалтування, коли питання про те, що вони відносять до неї, порушує її честь та гідність [1].

Участь потерпілого у процесі є скоріше його правом, ніж обов’язком. Згідно з новим Кримінально-процесуальним кодексом України, якщо потерпілий не з’явився в суд, залежно від того, чи можливо за його відсутності з’ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує, чи проводити процес без потерпілого, чи відкласти судовий розгляд. Однак суд не може змусити його взяти участь у судовому розгляді; воно має право накласти на потерпілого лише грошове стягнення (ст. 325 Кримінально-процесуального кодексу України) [1].

Позиція, що міститься у ч. 4 ст. 340 Кримінально-процесуального кодексу України сказано, що у разі збереження обвинувачення щодо потерпілих кримінальне провадження набуває статусу приватного та здійснюється за процедурою приватного обвинувачення. Однак у главі 36 “Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення” жодна процесуальна процедура не визначена. Ми вважаємо, що законодавець повинен доповнити цю главу нормами, які регулюють процедуру досудового та судового провадження у цій категорії справ [1].

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, слід зазначити, що існує ціла низка проблем, що стосуються питання правового становища потерпілого. Одним із них є питання невчасного поінформування заінтересованої особи у відмови в визнанні його потерпілим, необхідно встановити строки протягом яких це необхідно донести. Ще одна проблема полягає, у відсутності в КПК норми про обов’язкову участь адвоката на стороні потерпілого, на нашу думку, це є значної прогалиною, бо потерпіла особа, так само, як і обвинувачений та підозрюваний є учасником кримінального процесу, до того ж, так само може не орієнтуватися у правових питаннях та не володіти значною юридичною термінологією для захисту своїх прав.

Список використаних джерел:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р.

№ 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/4651-17/page

2. Кримінальний процес: підруч. / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, А.Р. Туманянц та ін.; за ред. В.Я. Тація, О.В. Капліної, О.Г. Шило. Харків: Право, 824 с.
3. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) / МВС України Національна академія внутрішніх справ. – К., – 398 с.

Керівник: старший викладач кафедри кримінального процесу Бублик Н.С.