Проблеми застосування спадкового договору

Амеліна Анна
(Ірпінь, Україна)
ПРАВО
(Цивільне право)
ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ
Одним з нових правочинів, що запроваджені Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, є спадковий договір. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України)[1]. Як свідчить практика, застосування цього договору викликає чимало труднощів, обумовлених, перш за все, недостатньою законодавчою регламентацією даного інституту. Деякі теоретичні та практичні аспекти застосування спадкового договору розглядали В. Васильченко[2], С. Мазуренко[3], В. Чуйкова та інші. З метою роз’яснення питань, що виникають у судовій практиці при застосуванні спадкового договору, Пленум Верховного Суду України прийняв постанову «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р., усунувши деякі прогалини у правовій регламентації цього інституту.
Проте, чимало невирішених проблем залишається й досі, зокрема: 1) співвідношення спадкового договору та інституту обов’язкової частки у спадщині; 2) відповідальності набувача за борги відчужувача; 3) оголошення відчужувача померлим; 4) ризиків випадкової загибелі чи пошкодження майна, яке є предметом спадкового договору; 5) контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача.
У ЦК України передбачено, що подружжя може бути відчужувачем; про те, чи може бути подружжя набувачем у спадковому договорі нічого не сказано. Нічого не сказано в законодавстві і про те, чи може неповнолітня особа бути стороною спадкового договору, отже, можна дійти висновку, що обмеження у віці відсутнє.
Постають деякі питання щодо юридичної особи – набувача; наприклад, яка кількість уповноважених осіб повинна виконувати зобов’язання спадкового договору від імені цієї юридичної особи, та яким чином будуть розподілятися їх обов’язки; чи потрібно вносити зміни до статуту в разі укладення спадкового договору з відчужувачем; чи потрібно узаконювати обмеження організаційної форми юридичних осіб – набувачів тощо.
Не врегульовується законодавством також, яке саме майно може бути предметом договору; цікаво, що немає жодного посилання на співвідношення вартості такого майна до вартості дій, які виконуватимуться набувачем.
До прогалин в ЦК України можна також віднести те, що у ньому не визначені права та обов’язки призначеної особи, а також у чому саме проявляється контроль з її боку. Якщо ж цей контроль є дійсно реальним і вагомим, отже потрібно включити до ст. 1308 ЦК України третій спосіб розірвання договору – на вимогу призначеної особи [4].
Стосовно спадкового договору та інституту обов’язкової частики у спадщині, то в цивілістиці склалося дві точки зору на цю проблему. Т. Коваленко вважає, що спадковий договір абсолютно ігнорує права малолітніх та непрацездатних, бо «після прийняття нового ЦК України із залишенням спадкового договору можна все своє майно залишити будь-кому і ці «обов’язкові» спадкоємці нічого не одержать[5].
Аналіз інституту спадкового договору у цивільному законодавстві України дозволяє зробити висновок: відносини, що виникають із спадкового договору, є договірними, а не спадковими, оскільки:
1) у ст. 1217 ЦК України подано вичерпний перелік видів спадкування – за законом і заповітом.
2) предметом спадкового договору виступає виключно майно відчужувача, тоді як до об’єктів спадкування можуть входити ще й особисті немайнові права, речові права на чуже майно;
3) суб’єктами спадкових відносин є, насамперед, спадкодавець та спадкоємець, у той час як набувачами за спадковим договором можуть бути і не спадкоємці;
4) спадковий договір має оплатний характер.
Я. Турлуковський зазначає на необхідності зміни легальної назви спадкового договору та розмістити його у Підрозділі І «Договірні зобов’язання» Розділу ІІІ «Окремі види зобов’язань» Книги V ЦК України «Зобов’язальне право»[6]. Цілком слушною є думка Ющенко А. С. стосовно того, що спадковий договір є новим інститутом вітчизняного цивільного права та слід більш детально визначити основні його положення, зокрема щодо суб’єктивного складу, прав та обов’язків сторін, істотних умов цього договору, питання переходу ризиків та визначення майна, яке є об’єктом спадкового договору [7].
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. № 435-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.
2. Васильченко В. Юридична сутність спадкового договору та його місце в системі цивільного права України. Право України. 2003. № 7. С. 137-140.
3. Мазуренко С. Актуальні питання визначення предмета спадкового договору в цивільному законодавстві України. Актуальні проблеми держави і права. Вип. 18 Одеса: Юридична література, 2003. С. 582-587.
4. Суханова Г. П. Спадковий договір: проблеми застосування. Сучасна цивілістика: Тези наукових робіт учасників V Міжнародної цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 31 березня – 1 квітня 2010 року). У 2 –х книгах./ Г.П. Суханова. Книга 1. О.: Фенікс, 2010. 486-488.
5. Коваленко Т.П. До питання запровадження спадкового договору. Адвокат. 1999. № 1. С. 16-17.
6. Турлуковський Я. Спадковий договір в українському цивільному праві: теорія і практика. Підприємництво, господарство і право. 2005. № 6. С.34-41.
7. Ющенко А.С. Деякі аспекти спадкового договору. Сучасна цивілістика: Тези наукових робіт учасників V Міжнародної цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів. ( м. Одеса, 31 березня – 1 квітня 2010 року). У 2 –х книгах. Книга 1. О.: Фенікс, 2010. 594-596.