Проблеми регулювання державної служби в україні

Івашко Андрій
(Кривий Ріг, Україна)
ПРАВО
(Адміністративне і фінансове право)
ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
Конституція України закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, судову та виконавчу, і встановила, що визначаються організація та порядок роботи Верховної Ради України, судочинство, організація та діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби виключно українськими законами. Конституційне положення про те, що основи державної служби визначаються виключно законами України, відкриває значні можливості для формування, розвитку та формування інституту законодавства про державну службу. У конституціях та законах радянського періоду про це не згадувалося, і лише в 1993 р. Було прийнято перший в історії України Закон про державну службу. Загалом, оцінюючи, що це корисно та своєчасно, слід зазначити, однак, що його положення не охоплюють усіх проблем відносин державної служби, які потребують врегулювання, він призначений не для всіх видів державної служби. Насправді можна стверджувати, що зазначений закон безпосередньо пов’язаний лише із службою у органах виконавчої влади та персоналом цих органів.
Закон України “Про державну службу” містить право на державну службу незалежно від походження, соціального та майнового стану, раси та національності, статі, політичних установок, релігійних переконань, місця проживання, усіх громадян, які здобули відповідну освіту та підготовку та пройшли конкурсний відбір у встановленому порядку або в іншому порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Як видно з вищевикладеного, не існує економічних, політичних чи соціальних заборон на державну службу. З юридичної точки зору, лише визнання особи недієздатною, засудженою, якщо такі судимості несумісні з посадою, а в деяких інших випадках, встановлених законами України, можуть бути обмеження щодо прийому на державну службу.
Закон України “Про державну службу” прямо не згадує про гарантії громадянам України права на зайняття державної служби. Це опосередковано зазначено в Основному законі України, оскільки такими гарантіями можна вважати: вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23); рівність конституційних прав і свобод і рівність перед законом, рівність прав жінок і чоловіків (стаття 24); право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (стаття 34); право на свободу думки та релігії (стаття 35) тощо. [1]
Заходи, вжиті відповідно до актів Президента України, слід вважати гарантіями забезпечення права громадян на зайняття державної служби. 11 лютого 2000 р. Президент видав указ “Про підвищення ефективності системи державної служби”, який передбачає прийняття Стратегії реформування системи державної служби в Україні.
Сюди входять оптимізація управління державною службою, забезпечення конкурентоспроможності, об’єктивності, прозорості та прозорості підбору та підвищення кваліфікації, підвищення загальної культури державних службовців, довіри до них громадськості та професійної підготовки. Державні службовці та кадровий резерв, науковий супровід державних служб, реформа служби тощо. Для розробки Стратегії Кабінет Міністрів України розробив та затвердив 26 липня 2000 р. Указом Президента України “Заходи щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Україні”. [2]
Державна служба має велике організаційне значення, оскільки вона пов’язана зі структурними та функціональними елементами державного апарату – дотриманням організаційних та процедурних основ державного апарату, встановленням ієрархії посад, оцінкою їх роботи, обов’язків та заохоченням до основної діяльності , як завжди пов’язано з управлінням, ми вважаємо, що найбільш загальними принципами роботи цього інституту повинен бути закон, в якому передбачаються положення, що стосуються всіх видів послуг, категорій робочих місць та службовців, організації управління та управління цивільним на державній службі.
Законодавство про державну службу буде завершено у тому випадку, коли питання служби будуть вирішувати працівники всіх державних організацій, компаній та установ, які виконують не лише організаційно-управлінські функції, а й професійні – в навчальних закладах, вищих освіта, наука, охорона здоров’я, культура; у компаніях – промисловість, транспорт, зв’язок, будівництво тощо. Це можуть бути закони про особливості надання послуг у відповідних організаціях або їх асоціаціях, що стосуються соціально-культурної сфери, промисловості та інфраструктури. Ці закони повинні відповідати законодавству про державну службу та законам, що регулюють відносини у відповідних сферах та сферах діяльності.
Література:
1. Тимощук В. Новий закон про державну службу: новели та проблеми / В. Тимощук, О. Курінний // Юридичний вісник України. – 04-10.02.2012 р. №5 (866). – с. 4-5
2. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні / С.Д. Дубенко; заг.ред. Н.Р. Нижник. – К. : Видавничий дім «Ін-Юре», 1999. – 242 с.
Науковий керівник: д. наук з держ. упр.,
доцент Котковский Володимир Станиславович