Проблеми президентської республіки

Сіроштан С.
(Дніпро, Україна)
ПРАВО
(Конституційне право)
ПРОБЛЕМИ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
Конституційна реформа, що відбувається сьогодні в Україні, ставить досить широке коло питань щодо визначення відповідної форми правління, закріплення певного механізму поділу влади з відповідною системою стримувань і противаг, що має налагодити найбільш ефективну взаємодію центральних і місцевих органів влади тощо.
У цьому аспекті важливим для українського державотворення є питання обрання найбільш досконалої для нашої держави форми правління. Одним із варіантів є побудова в Україні президентської республіки з «сильним» главою держави. Тому вбачається актуальним проаналізувати повноваження, визначити місце глави держави в системі поділу державної влади президентської республіки,акцентувавши увагу на його повноваженнях і взаємодії з іншими органами державної влади.
В основі організації державної влади президентської республіки лежить модель розподілу влади, що може розглядатися в трьох аспектах: інституціональному, що відображає існування трьох гілок влади, їх різний порядок формування та припинення повноважень; функціональному, що виражається у незалежності гілок влади одна від одної, але у той самий час в контролі та стримуванні одна одної; суб’єктному, який полягає в тому, що влада (гілки влади) повинні здійснюватися різними політичними суб’єктами. Специфіка даної форми правління полягає у можливості існування двох варіантів стосунків законодавчої та виконавчої гілок влади. Перший варіант (так зване ро зділене правління) характеризується належністю президента та парламентської більшості до різних партій. У такому разі суб’єктний розподіл влади на законодавчу та виконавчу, оскільки вони контролюються різними політичними суб’єктами — партіями.
Що стосується функціонального компонента, то саме у даний період проявляється незалежність законодавчої та виконавчої влади одна від одної, з одного боку, в той самий час —їх взаємний контроль — з іншого. Тому для аналізу моделі організації державної влади в президентській республіці першочерговим розкриття основ взаємодії президента та парламенту саме в даний період. Другий варіант характеризується належністю президента та парламентської більшості до однієї партії. У цьому випадку чітко простежується лише інституційний аспект розподілу влади, але немає ні функціонального, ні суб’єктного компонента. Особливої значимості уособлення державної влади набуває у федеративній державі, яка складається із окремих держав, які мають істотні суверенні права.
Наразі виборець до завершення президентської виборчої кампанії може передбачати не лише основні напрямки політики майбутнього президента, а також ймовірний склад уряду – адміністрації президента, що є вагомою гарантією її реалізації. Президент має значні можливості щодо призначення на посади чиновників. Так, за часів президентства Клінтона перелік політичних посад лише в окрузі Колумбія складав більше 1600 одиниць.
Президентська модель організації державного правління має спиратися на розвинуту структуру громадянського суспільства, активність його інститутів, що зокрема дає змогу протидіяти спробам узурпації державної влади, не загрожуючи при цьому державній чи урядовій стабільності. У свій час ще А. Токвіль однією з особливостей США визначав функціонування розгалуженої системи інститутів громадянського суспільства, що стала гарантією стабільності американської демократії. Нині в США більше 70% громадян перебувають у таких об’єднаннях й організаціях і більше 50% активно беруть участь у діяльності 2-х і більше асоціацій [3].
Слід зауважити, що президентська республіка не є ідеальною формою правління. Для такої республіки у взаємовідносинах вищих органів влади є можливість виникнення безвихідної ситуації. Президент може не мати достатньої кількості голосів у парламенті, щоб він міг провести в життя свою програму. Він може лише, користуючись правом вето, перешкодити парламентові схвалити його власну законодавчу програму.
Література:
1. Шаповал В. М. Конституція и виконавча влада. Київ: Юрінком Інтер, 2004. 80 с.
2. Павленко Р. М. Парламентська відповідальність правительства: світовий та українській досвід . Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2002. 253 с.
3. Van Beyme K. America as a model: The impact of amcrican democracy in the world/ К. Van Beyme. Gower: Рubl. Сompany, 1987. VI. 137 р.
4. Лінц Х- Дж. Переваги парламентаризму. Межі влади. 1994. № 2-3. С. 41-51.
5. Нойштадт Р. Президентська влада і нинішні президенти. Mосква: Ab Marginem, 1997. 464 с.
6. Лейпхарт A. Конституційні альтернативи для нових демократій . Поліс. 1995. – № 2. С. 140-146.
7. Теорія права і госудаства: навч. Москва: БЕК, 1995.336 с.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук,
доцент Чепік-Трегубенко О.С.