Проблеми освіти в Україні

Сучасний освітній процес характеризується процесами глобалізації та інтеграції, які висувають на перший план питання більш тісної взаємодії країн та народів у вирішенні проблем освіти. Світовий освітній простір поєднує в собі системи різного типу та рівня, які суттєво відрізняються одна від одної. Саме тому варто говорити про сучасний світовий освітній простір як про «єдиний організм».

Міжнародний досвід підтверджує, що інвестиції в людський капітал, і, зокрема, в освіту, починаючи з дитинства до зрілого віку, сприяють істотним віддачам для економіки та суспільства.

Інвестиції в людський капітал вкрай необхідні для створення технічно прогресивної, продуктивної робочої сили, яка може адаптуватися в світі, що швидко змінюється. Успішними економістами майбутнього будуть ті, які інвестують у освіту, навички та здібності населення. Освіту необхідно розуміти як економічні інвестиції, а не просто витрати на соціальні потреби.

Існує безліч доказів, що пов’язують освіту та економічне зростання: огляд міжнародних досліджень у макро- та мікроекономіці свідчить про те, що існує тісний зв’язок між освітою, доходами та продуктивністю. У цьому відзначається велика віддача для інвестицій на ранньому етапі навчання; дослідження підтверджують важливе значення інвестицій у розвиток освіти.

Відповідно до результатів проведених досліджень Світовим банком, з початку 1990-х кількість здобувачів вищої освіти подвоїлась: в 2010-х роках 82% випускників українських шкіл отримували вищу освіту.

За тридцять років кількість університетів, інститутів, академій подвоїлась (до 281), а на піку, наприкінці нульових, досягла 353. Для порівняння: у 83-мільйонній Німеччині – 340 вищих навчальних закладів.

Майже половина клієнтів українського центру зайнятості (49%) – безробітні із дипломом вишу. На третину більше, ніж на початку нульових. Цінність цих дипломів окремо ілюструє рейтинг найкращих вищих навчальних закладів світу QS World University Rankings. До ТОП-1000 входять лише шість українських вишів. Наприклад, Харківський університет ім. Каразіна посів лише 477 місце.

В 2020 році були оприлюднені результати одного з найавторитетніших міжнародних досліджень PISA-2018 щодо популярності спеціалістів, відповідно до яких Україна зайняла 76 місце з 79, гірша ситуація тільки у молдавських, грузинських та словацьких школярів.

Дослідження PISA продемонстрували, що 36% школярів віком 15 років не досягають базових знань з математики, 25,9% не вміють належним чином використовувати та розуміти письмові тексти, у 26,4% немає мінімальних природничих знань.

Відповідно до розрахунків Світового банку в українських дітей 2,8 роки школи проходять неефективно або взагалі без навчання.

На думку Артема Гончаренко, президента International Technology Transfer Association (ITTA): «Окрім основних освітніх проблем в Україні повністю відсутня бізнесова освіта, що в умовах ринкової економіки дуже важливо. Сьогодні більшість студентів намагаються працювати починаючи з першого курсу, проте не знають ряду важливих моментів: як спілкуватись з клієнтами, фінансові аспекти та інше. Таке незнання та допущення важливих стратегічних помилок може призвести до втрати майна та навіть кримінальної відповідальності».

Серед основних причин погіршення ситуації експерт виділяє:

• Напівреформи. Реформа освіти в Україні саме так і просувалася: наскоками та з огляду назад. Показовий приклад: запровадження обов’язкового зовнішнього незалежного тестування у 2008 році. Нова система помітно вирівняла шанси випускників шкіл та вдарила по корупції під час вступу до вузів.
• Непристижність роботи. Згідно з нещодавнім дослідженням VoxUkraine серед дванадцяти найдефіцитніших за кадрами професій в Україні – вчителі вишівв та середніх шкіл. Через дефіцит кожен десятий шкільний вчитель поєднує викладання кількох предметів, а, наприклад, в 15% шкіл взагалі немає викладачів математики.
• Небажання змін. Дізнатися про успіхи можна буде не раніше 2022 року, коли стануть доступними результати четвертого класу, який навчався за новою програмою.
• Недостатнє фінансування. Закон про освіту не дозволяє опускати витрати на сферу нижче за 7% ВВП. Насамперед Україна не дотягувала до цієї планки, втім, як і цього року (6,78% ВВП). Реальні цифри виглядають не так добре. Згідно з дослідженням PISA, на одного учня Україна за весь період навчання витрачає приблизно 27 000 доларів (з 6 до 15 років). Ця сума містить зарплату освітян, обслуговування інфраструктури, підручники та ряд інших витрат. Водночас цей показник не має перевищувати 50 000 доларів, інакше доходи негативно впливають на успішність.
• Нерівність. Як показали дослідження PISA, діти з забезпечених сімей мають в 2-3 рази більше шансів досягти успіху. Максимальна різниця у грамотності між учнями гімназій/ліцеїв/спецшкіл великих міст та іншими школярами еквівалентна двом рокам.