Поняття кримінального правопорушення

Герасимов Артем
(Дніпро, Україна)
ПРАВО
(Карне право та кримінологія)
ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ
Для багатьох країн сучасного світу є характерним виокремлення поняття кримінального правопорушення з поміж інших у правовій системі. Воно є універсальним, фундаментальним. Але все-таки у різних країнах воно визначається не однаково. У процесі розвитку кримінального права в окремих державах сформувалося певна особливість характеристики кримінального правопорушення.
Частина 1 статті 11 Кримінального кодексу України (далі ККУ) визначає кримінальне правопорушення як передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення. Тим самим це визначення підкреслює обов’язкові ознаки кримінального правопорушення, максимально чітко, коротко характеризує обставини, при яких діяння вважається кримінальним правопорушенням. До ознак кримінального правопорушення слід віднести: суспільну небезпечність, винність, протиправність, караність, у деяких випадках також включають до цього переліку такі поняття як наявність суб’єкта правопорушення та діяння [1].
Аналізуючи положення ч.1 ст. 11 ККУ, можна виокремити три обов’язкові ознаки кримінального правопорушення: суспільна небезпечність діяння, винність і визначення цього діяння в законі про кримінальну відповідальність. Суспільну небезпечність та винність слід вважати матеріальними ознаками (показують зовнішню та внутрішню соціально-психологічну складову кримінального правопорушення). Визначення діяння в законі про кримінальну відповідальність, є формальною характеристикою кримінального правопорушення, бо розкриває його сутність за допомогою юридичної, нормативної природи кримінального правопорушення (протиправність). У ч. 2 ст. 1 ККУ вказується, що з метою виконання захисту суспільних відносин від кримінального протиправних посягань кодекс встановлює, «які суспільно небезпечні діяння відповідають кримінально протиправним та які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчиняють». Саме ця норма показує доцільність під час визначення та характеристики кримінального правопорушення звертати увагу на нерозривний зв’язок кримінальної караності та кримінальної протиправності [2].
Згідно ч.1 ст. 11 ККУ протиправність діяння виражається у забороні вчинення дій, що передбачені в диспозиціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Із цього можна винести те, що кримінальне правопорушення завжди порушує ту чи іншу норму чинного Кримінального кодексу України. Діяння, яке спричинило суспільно небезпечні наслідки, але у той же час Особлива частина Кримінального кодексу України не встановлює відповідної статті, під яке підпадає дане суспільно небезпечне діяння, не може бути визнане кримінальним та караним. Ч. 3 ст. 3 ККУ забороняє визнання кримінальної протиправності та караності правопорушення, що не визначається певною статтею кримінального закону. Також ч. 4 ст. 3 ККУ забороняє застосування кримінального закону за аналогією, що давало б можливість не звертатися до конкретної статті кодексу [3]
Суспільна небезпека – це загальна властивість кримінального правопорушення, що виражається у закріпленні об’єктивно-суб’єктивних ознак діянні в кримінальному законі, які формують правозастосовні органи. Отже, Р.А. Сабитов узагальнює поняття суспільної небезпеки, визначаючи цю кримінально правову категорію так: заподіяння шкоди або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди для суспільних відносин, свідченням яких є наявність певних суб’єктивно-об’єктивних ознак [4].
Винність визначає психічне ставлення особи до діяння (дії або бездіяльності), проявляється у формі необережності або ж, навпаки, умислу. У законодавстві кримінальне правопорушення характеризується за допомогою цієї категорії (винне, яке оцінюється суб’єктивним ставленням) з метою акцентування уваги на тому, що у разі відсутності вини, кримінальне правопорушення не може вважатися таким, навіть якщо інші ознаки це заперечують [5].
Караність – це така ознака кримінального правопорушення, що являє собою загрозу застосування покарання особі за вчинення нею кримінального правопорушення. Особлива частина ККУ містить санкцію (вид та розмір покарання) за вчинення того чи іншого кримінального правопорушення. Тобто у разі вчинення кримінального правопорушення особа вже має розуміти, що до неї може бути призначене покарання або ж вона може бути звільнена від його відбування та не притягнення до кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом [6].
Отже, кримінальне правопорушення у взаємодії зі своїми ознаками становлять основу кримінального права та допомагають розкривати інші кримінально-правові категорії та явища. Кримінальне правопорушення недаром є невід’ємним поняттям кримінального права, бо його слід розглядати як вчинок людини, цілком закономірним і важливим є його психологічний аналіз, тобто вивчення кримінального правопорушення як прояву властивостей конкретної особистості, розкриття мотивів та цілей кримінального правопорушника. Якщо розглядати кримінальне правопорушення, то слід звертатися до різник точок зору, що допоможе усвідомити повністю його сутність.
Література:
1. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 р. № 2341-III. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
2. Кримінальне право України: Загальна частина : підруч. для студ. вищих навч. закл./ Нац. юридична акад. України ім. Я.Мудрого; За ред. М.І.Бажанова. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2003. – 416 с., c.38
3. Бабанін С.В. Конспект з навчальної дисципліни “Кримінальне право”: ДДУВС. Під ред. Корнякова Т.В., Мисливий В.А., Рябчинська О.П, Коваленко В.Д. Дніпро 2019 р. URL: https://dduvs.in.ua/wp-content/uploads/files/Structure/library/student/lectures/2020/kpk/13.pdf
4. Сабитов Р. А. Общественная опасность как критерий криминализации// Актуальные проблемы криминализации и декриминализации об- щественно опасных деяний. — Омск, 1980. — С. 17—28.
5. Кримінальне право. Загальна частина: підручник/ за ред. А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: Істина, 2011. – 1112 с.
6. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник/ Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько, О.О. Дудоров та ін. – [5-те вид., переробл. та допов.]. – K.: Атіка, 2009 – 408 с.
Науковий керівник: професор Шаблистий Володимир Вікторович