Особливості реформування системи просування військовослужбовців по службі з урахуванням рейтингового принципу відбору кандидатів

Троценко Олександр
(Львів, Україна)
ОСВІТА
(Проблеми підготовки фахівців)
ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРОСУВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПО СЛУЖБІ З УРАХУВАННЯМ РЕЙТИНГОВОГО ПРИНЦИПУ ВІДБОРУ КАНДИДАТІВ
Майбутнє України, як європейської розвинутої країни, неможливе без реформування державної кадрової політики, особливо у сфері забезпечення обороноздатності держави, яка сьогодні є одним з ключових гарантів суверенітету і національної безпеки держави [1].
В сучасних умовах застосування військової сили продовжує залишатися актуальним способом вирішення міждержавних протиріч. Воєнні конфлікти і збройні зіткнення останніх десятиліть супроводжуються достатньо чисельними людськими втратами, тому виникає необхідність поповнювати втрати військово-навченим ресурсом в процесі підготовки якого, за умов існування лише контрактної армії, виникає достатньо багато проблем. Зміна форм, методів і способів застосування Збройних Сил (ЗС), переведення їх на контрактну основу, зменшення чисельності особового складу, суттєво підвищує значимість кожного військовослужбовця. В таких умовах необхідно не тільки забезпечити повне комплектування підрозділів особовим складом, а й найбільш ефективно використовувати потенціал кожного воїна, що повинно досягатися за рахунок ефективного управління його кар’єрою [3].
Управління кар’єрою – заходи, які проводяться керівним складом та органами роботи з особовим складом щодо планування, мотивації, супроводження та контролю кар’єрного росту військовослужбовців, відповідно до цілей, потреб і можливостей ЗС України та конкретної особи [2]. Загальна тенденція, що спостерігається на сучасному етапі у ЗС України, полягає у створенні оптимальних за чисельністю, навчених військ (сил). Це, в свою чергу, підвищує вимоги до якісних характеристик особового складу, його професіоналізації, запровадження нових підходів до комплектування військ (сил), забезпечення соціальних гарантій та удосконалення правових і соціальних аспектів кадрової політики.
Сутність кадрової політики полягає в правильному відборі й розміщенні кадрів, їх просування по службі, формуванні дієвого резерву кадрів, створенні об’єктивної системи атестації військовослужбовців. В сучасних умовах порядок просування по службі військовослужбовців на вищі військові посади регулюється п. 4 ст. 85 “Положення про порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року 31153/2008 (зі змінами і доповненнями). Просування військовослужбовців по службі здійснюється на альтернативній основі за умов перебування військовослужбовців у Резерві, або на конкурсній основі, на посади науково-педагогічних (наукових) працівників. Ці норми визначаються Міністерством оборони України проте мають певні недоліки, оскільки в сучасних умовах застосування військової сили продовжує залишатися актуальним способом вирішення міждержавних протиріч і, тому, забезпечення національної безпеки стає пріоритетним напрямом у роботі керівництва держави та ЗС, що потребує залучення значної кількості військово-навченого ресурсу. Воєнні конфлікти останніх десятиліть дають підстави стверджувати, що XXI ст. не може стати століттям повного переходу збройних сил країн світу на професійну основу у зв’язку з тим, що збройні зіткнення супроводжуються достатньо значними людськими втратами, відповідно виникає необхідність поповнення втрат військово-навченим ресурсом, у створенні якого, за умов лише контрактної армії, виникає достатньо багато проблем що вимагає пошуку ефективної моделі щодо його створення. Про це переконливо свідчить досвід бойових дій на сході України при проведенні Операції об’єднаннях сил. Разом з цим, за останні роки у світі активізувався процес створення професійних збройних сил на добровільних засадах. Нині професійні армії мають понад 50 держав (високо розвинені країни, так і ті, що мають дещо нижчий економічний потенціал), які перейшли до комплектування власних збройних сил військовослужбовцями служби за контрактом, хоча перехід на професійну основу комплектування здійснювався у термін від 10 до 40 років (США – 20 років). Слід також зазначити, що майже 80 держав продовжують комплектувати свої збройні сили за призовом, серед них певна кількість має змішану систему комплектування, а Швейцарці, наприклад, залишаються прихильниками комплектування власних збройних сил за міліційним принципом, що передбачає загальний військовий обов’язок. У деяких країнах, разом з існуванням національного військового контингенту, також впроваджена практика створення спеціальних військових формувань, шляхом вербування громадян з інших країн [1].
Наша держава не може залишатися осторонь від цього надзвичайно важливого аспекту забезпечення обороноздатності держави, особливо в умовах збройної агресії зі сторони Російської Федерації проти України. Загальна тенденція, що спостерігається у ЗС України на сучасному етапі полягає у створенні оптимальних за чисельністю, навчених військ (сил) [4]. Це в свою чергу висуває підвищені вимоги до якісних характеристик особового складу, його професіоналізації, запровадження нових підходів щодо комплектування військ (сил), забезпечення соціальних гарантій, а також удосконалення системи кадрового забезпечення військовозобов’язаних та резервістів, пошуку шляхів підвищення ефективності функціонування системи управління кар’єрою військовослужбовців Збройних Сил України.
Література:
1. Вєтров В.І. Кадрова політика// Оборонний вісник. – 2017. – № 1, – С. 8-15.
2. Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року затверджена 22.03.2017 р. Указом Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України № 73/2017.
3. Думенко М. П. Роль і місце кадрової політики у Збройних Силах України в процесі їх реформування та розвитку / М. П. Думенко – Режим доступу: http: //www. ualogos. kiev.ua /fulltext.html id.
4. Проект закону України “Про Концепцію державної кадрової політики України”. – www.rada.ua.