Організація забезпечення публічної безпеки та порядку

Івашина Ірина Андріївна

курсант 2-го курсу факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

ПРАВО (Цивільне право)

 Організація забезпечення публічної безпеки та порядку

Історія використання термінів «громадська безпека» та «громадський порядок» відома ще з радянських часів, тому бажання новаторів до модернізації зрозуміле. У той же час, розробляючи концепцію закону «Про Національну поліцію», його автори спирались на досвід, накопичений зарубіжними країнами, разом із яким нова термінологія була механічно передана [1, с. 49]. Проблема термінології в нормативно-правових актах представлена новими поняттями, які не мають нормативно закріплених визначень.

Важливою складовою якості законодавчого тексту є дотримання єдності термінології, її послідовності та логічного порядку, відповідності національним та міжнародним термінологічним стандартам. Порушення законодавцем вимог щодо термінів та їх визначень у законодавчих актах спричиняє невідповідність термінологічної бази сучасного законодавства загалом та термінологічні розбіжності на галузевому та міжгалузевому рівнях, коли різні термінологічні одиниці використовуються для позначення одного юридичного поняття в різних нормативно-правових актах, що призводить до неоднозначності в розумінні та застосуванні правових вимог [2].

Така ситуація породжує правову колізію в нормативному регулюванні певних суспільних відносин та негативно впливає на правоохоронні органи, оскільки як працівники Національної поліції, так і представники органів місцевого самоврядування чітко знають, які дії слід вважати порушенням громадської безпеки та порядку та які дії необхідно вжити для їх запобігання.

Отже,   у   тлумачному   словнику   української   мови   зазначається,   що

«публічний» – це той, що виникає в суспільстві або стосується суспільства, пов’язаного з ним; підходить для всього суспільства; колективний; призначений для загального користування; в якому бере участь вся команда; добровільно обслуговує різні сторони життя колективу [3, с. 174]. Але ««громадський» – це той,   який   відбувається   у   присутності   громадськості,   людей,   громадян;

 

призначений для широких відвідувань, використання [4, с. 383]. З цього випливає, що в загальному розумінні «громадськість» – це також «публічність». Тобто поняття «публічність» дещо ширше поняття «громадськість» і включає останнє у свій зміст [5, с. 18].

У зв’язку з цим В. Фатхутдінов стверджує, що домінуючим у розумінні прикметника «публічний» є те, що він асоціюється з поняттями «відкритий, публічний, голосний», а в прикметнику «громадський» – що він ґрунтується на соціальних відносинах. Тому, коли йдеться про «громадський порядок» та

«громадську безпеку», ми можемо говорити про забезпечення безконфліктного стану лише в обмеженому місці без екстраполяції на суспільні відносини [6, с. 33].

У свою чергу, О. В. Батраченко вважає, що категорія «громадська безпека» більш точно відображає сучасні тенденції соціального та державного розвитку у напрямку, що відповідає пріоритету життя, здоров’я та особистої безпеки людини та громадянина, його добробуту та добробуту [7, с. 85]. Під публічною безпекою О. С. Проневич розуміє збереження порядку та соціальних цінностей, що захищає державу та громадян від загроз верховенству права, а також фактичний стан, що дозволяє безпечно нормально функціонувати державній організації та реалізувати її інтереси у збереженні життя, здоров’я та власності людей, а також користування правами і свободами, гарантованими конституцією та іншими правовими нормами [8, с. 743].

Так, згідно з п. 17 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається підтримка громадського порядку. Також ст. 34 Конституції України, яка закріплює право на свободу думки та слова, на вільне вираження власних поглядів та переконань, зазначає можливість обмеження здійснення цих прав законом в інтересах національної безпеки або громадського порядку [9]. Тобто, згідно з Конституцією України, громадський порядок прирівнюється до національної безпеки в державі, водночас поняття «громадська безпека» або

«громадський порядок» ніколи не використовується.

У свою чергу, терміни «громадська безпека» та «громадський порядок» використовуються майже у всіх нормативно-правових актах і вперше знайшли своє офіційне визначення в Законі України ««Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів» від 08.07.2011 р. No 3673-V і, зокрема: громадська безпека – це стан захисту життєво важливих інтересів суспільства,

 

зосереджених у його матеріальних і духовних цінностях, від природних чи штучних джерел небезпеки під час підготовки та проведення футбольних матчів, в яких забезпечується запобігання загрозам шкоди такими джерелами небезпеки; громадський порядок – це сукупність соціальних відносин, що забезпечують нормальні умови для життя людини, діяльності підприємств, установ та організацій з підготовки та проведення футбольних матчів шляхом встановлення, дотримання та впровадження правових та етичних норм [10].

Закон України «Про національну безпеку України» визначив поняття громадської безпеки і порядку, не розділяючи дану правову конструкцію, таким чином: громадська безпека і порядок – захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз [11, ст.1, п. 3].

Терміни «публічна безпека та порядок» вперше з’явилися на законодавчому рівні в Законі України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. No 580-VIII і зараз використовуються паралельно із терміном «громадський порядок» [12]. Деякі вчені вважають, що законодавець, використовуючи в зазначеному Законі терміни «публічна безпека» та «громадська безпека», не тільки не визначає їх, а й визначає перший з них як базовий. Саме публічна безпека підтримується Національною поліцією (пункт 1 статті 1), і, відповідно, саме її забезпечення є завданням правоохоронців (пункт 1 пункту 1 статті 2) тощо. У той же час концепція громадської безпеки (громадського порядку) постає як вторинна, технічна, реалізація якої відбувається шляхом використання поліцією виключно спеціальних засобів, зокрема, засобів фото- та кінозйомки, відеозйомки, вилучення зброю. Під словом «публічний» зазвичай розуміють таке, що відбувається в присутності громадськості, людей, громадськості, призначене для широкого відвідування, використання; громадськості. Термін

«громадський» визначається як щось, що виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, пов’язаного з ним, що належить спільноті, суспільству, колективу.

О. В. Батраченко також поділяє ці терміни і визначає його концепцію таким чином: публічна безпека – стан захисту інтересів, прав, свобод людини і громадянина, життєво важливий для держави, суспільства та кожної людини, є

 

пріоритетним завданням діяльності кожної держави орган, орган місцевого самоврядування та їх посадові особи; публічний порядок – це стан упорядкованості публічно-правових відносин і всієї публічно-правової системи, при якому будь-яка особа, державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи добровільно дотримуються правових і морально-етичних норм, культурних та інших соціальних норм, виконувати відповідні норми з метою досягнення громадської безпеки та загального добробуту [13, с. 5].

З вищевикладеного ми бачимо, що поступово встановлені правові конструкції «громадський порядок» і «громадська безпека» змінюються на

«публічна безпека і порядок», хоча іноді ці правові категорії вживаються синонімічно, а в деяких місцях вони ідентифікуються, а тому потребують правильне тлумачення та закріплення законодавства.

Список використаних джерел:

1. Фатхутдінов В. Е. Громадський VS публічний у дзеркалі правничої герменевтики. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. Вип. , Т. 1. С. 45–50.
2. Артикуца Н. В. Законодавчі терміни та їх визначення. Наукові записки НаУКМА: Юридичні науки. Т. 90. С. 39-44.
3. Словник української мови: в 11 томах. Т.2. Київ: Наук. думка,

550 с.

927с.

5. Словник української мови: в 11 томах. Т. Київ: Наук. думка, 1977.
6. Долинний А. В. Поняття публічної безпеки та порядку під час масових

заходів як об’єкта адміністративно-правової охорони. Науковий вісник публічного та приватного права. Випуск 1–2. 2016. С. 15–20.

6. Барба В. Є. Поняття публічної безпеки і порядку як об’єкта взаємодії територіальних підрозділів національної поліції з органами місцевого самоврядування. Правничий часопис. С. 32-36.
7. Батраченко О. В. Поняття та ознаки публічної безпеки та порядку як об’єктів адміністративно-правової охорони. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Вип. 29, ч. 2, Т. 3. С. 84–86.
8. Проневич О. С. Роль і місце поліції в системі органів публічної адміністрації Польщі. Форум права. № 4, С. 741–747.

Науковий керівник: викладач кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності, підполковник поліції Захарченко О.В.