Організація фізкультурно-оздоровлювальної діяльності дітей: європейський досвід

Мируха Альона Іванівна

студентка 2 курсу магістратури, спеціальність 012 «Дошкільна освіта»

Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського

ОСВІТА (Стратегічні напрямки реформування системи освіти)

Організація фізкультурно-оздоровлювальної діяльності дітей: європейський досвід

Фізичне виховання підростаючого покоління як складова частина освіти повинно мати пріоритет у суспільстві, в якому воно здійснюється. Науковці (Т.Віленська, О.Дубогай, Т.Круцевич тощо) підкреслюють дієву роль оптимальної рухової активності як одного з природних факторів, що сприяють зміцненню здоров’я, розширенню адаптаційного резерву організму, відновленню імунологічного статусу тощо. На тлі гіподинамії чітко виділяється зниження адаптивних можливостей дітей до нових умов навколишнього середовища, порушується рівновага між енергією, що надходить з їжею, та її витратою в процесі діяльності.

Діти, які регулярно займаються фізичною культурою, рідше хворіють на простудні захворювання, успішніше адаптуються до нових умов середовища. Увагу фахівців [1; 2; 3; 4 та ін.] направлено на розробку ефективної системи фізичного виховання дітей різного віку. У більшості країн світу в змісті навчальних програм основна увага приділяється загальнорозвивальним вправам, рухливим і спортивним іграм тощо.

Характерною особливістю програм фізичного виховання в країнах Європи є також наявність спеціального теоретичного курсу, спрямованого на формування з дитячих років стійкого і усвідомленого інтересу до занять фізичною культурою і спортом з метою зміцнення здоров’я, підвищення працездатності і профілактики захворювань.

У всіх країнах економічного співтовариства (ЄС) визнається необхідність програм фізичного виховання як в закладах дошкільної освіти, так і в початковій школі. В рамках обов’язкових занять розрізняють наступні види програм: основна, що складається з циклів (кілька тижнів) навчання певним спортивних дисциплінах; факультативна, коли діти можуть вибирати цікаві для них види спорту; комбінована, що включає основну та факультативну програми; навчання за спеціальними програмами.

Предмет «Фізичне виховання» був обов’язковим в кінці 80-х років на всіх стадіях навчання в більшості країн. В середньому заняття з фізичного виховання та спорту проводилися 2-3 рази на тиждень, причому тривалість одного заняття склала 45 хв. Тут необхідно зазначити, що середню періодичність і тривалість занять фізичною культурою важко визначити для тих країн, в яких питаннями освіти відають місцеві органи влади (штати, провінції, землі, воєводства тощо).

В австрійських школах програма включає ігрову фізичну активність, плавання, зимові види спорту, туристичні походи. Ця програма користується надзвичайною популярністю в Швейцарії та Голландії. У Фінляндії програма з фізичного виховання не є обов’язковою. Педагоги можуть вносити в неї поправки з урахуванням умов і можливостей школи. У Великобританії взагалі немає єдиної програми з фізичного виховання. В кожному освітньому закладі формується своя система навчання і виховання. Оскільки розклад є рухомим, то педагог на свій розсуд може скоротити або збільшити кількість годин, що виділяються на фізичне виховання [1].

Таким чином, у зарубіжних освітніх закладах успішно впроваджується цілий ряд методик з формування стійкого та усвідомленого інтересу до занять фізичними вправами.

Література:

1. Виленская Т.Е. Оздоровительные технологии физического воспитания детей младшего школьного возраста: учеб. пособие. М., 2018. 285 с.
2. Пахальчук Н.О. Виховання почуття ритму в дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку засобами ботмерівської гімнастики// Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології: наук. журнал. Суми: СумДПУ, 2015. № 7 (51). С. 260–268.
3. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч. 2. – Тернопіль: Навчальна книга–Богдан, 2006. – 248 с.
4. Pakhalchuk N. Pedagogical conditions of activation of children’s motional activity// Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології: наук. журн. Суми: Вид-во Сум.ДПУ імені А.С. Макаренка, 2016. № 6(60). С. 240–254.

Керівник: Пахальчук Н.О., кандидат педагогічних наук,

доцент, доцент кафедри дошкільної

освіти ВДПУ імені Михайла Коцюбинського