FOLLOW US ON SOCIAL

Posted On

18
Січень
2022

 Невербальні засоби комунікації

Полянська Катерина Степанівна

викладачка кафедри українознавства

Вінницький національний університет імені М.І. Пирогова

ОСВІТА (Сучасні методи викладання)

Невербальні засоби комунікації

Мова визначається як інструмент соціальної взаємодії, як засіб регуляції діяльності, засіб впливу одних людей на діяльність, поведінку інших [3]. Відтак навіть акт мовчання, незважаючи на відсутність словесного вираження, вважається найбільш інформативним з усіх невербальних каналів [2].

У міжособистісному спілкуванні переплітається 2 види комунікації: вербальна (ґрунтується на словесних символах та знаках і реалізується в розмові, слуханні, читанні, письмі) та невербальна (подає позамовну комунікацію, що ґрунтується на позамовних знакових системах) [9, 2-8]. Природа невербальних засобів, їх місце та роль у комунікації почали досить широко досліджуватись у лінгвістичній літературі ще на початку ХХ століття й активізувалися у другій його половині (праці А. Хілла, Б. Успенського, Г. Колшанського, І. Горєлова, С. Григор’євої, М. Григор’єва, А. Козиренко, Г. Крейдліна, Т. Черданцевої, Г. Уайнрайта, Ю. Фаста, Р. Бердвістела, А. Піза, Л. Солощук, О. Янової, І. Сєрякової, Н. Одарчук, М. Аргайла, О. Кедрової, Є. Верещагіна, В. Костомарова та ін.).

Однак відкритим залишається питання про сутність самого поняття невербальної комунікації, адже у наш час вчені так і не прийшли до його єдиного визначення, а деякі вчені і взагалі звертаються лише до виділення складових частин невербальної комунікації.

Комунікацією традиційно називають обмін інформацією між індивідами через посередництво мовної або іншої загальної системи символів чи знаків [3, 5]. Незважаючи на те, що визначення комунікації варіюється відповідно до теоретичного підходу, існує 5 основних чинників, які характерні загальному процесу взаємодії. Це ініціатор, реципієнт, засіб передачі повідомлення, власне повідомлення та ефект, який воно створює [7].

Як самостійний науковий напрям поняття «невербальна комунікація» (nonverbal communication), сформувалось порівняно не так давно, у 50-х роках XX століття [6].

Під невербальними засобами комунікації розуміють несловесні засоби, які супроводжують мовне спілкування та беруть участь у передачі інформації [4,5]. Їх роль у процесі спілкування оцінюється настільки високо, що в лінгвістичній літературі має місце твердження: не невербальні засоби влаштовані у вербальний компонент, а вербальний компонент органічно входить у невербальну сферу спілкування як в щось первісне [1].

Треба зауважити, що зарубіжні лінгвісти зазвичай використовують термін мова тіла (body language) на позначення невербальної комунікації, тому, зважаючи на тривалу лінгвістичну традицію, можемо вживати терміни мова тіла та невербальна комунікація як синоніми [8].

Невербальна комунікація підпорядковується певним правилам, яким ми слідуємо несвідомо, але реагуємо на їх порушення. До цих правил можна віднести наступне:

1) використання невербальних знаків повинно бути визначеним і таким, що впізнається;

2) ми повинні вміти переводити наші почуття і наміри в невербальні засоби (“кодувати”);

3) спостерігач повинен знати як інтерпретувати невербальні знаки (“декодувати”).

Основні проблеми інтерпретації невербальних повідомлень (їх кодування і декодування) пов’язані з самою природою невербальної комунікації. Особливості невербальних повідомлень (контекстуальність, багатозначність, спонтанність та ненавмисність) передбачають складність процесу інтерпретації невербальної поведінки.

Встановлено, що стійкими та однозначними є лише експресивні коди основних емоційних станів людини: радості, гніву, страху, уваги, здивування, презирства та деяких інших. Інші способи невербального кодування піддаються впливу багатьох факторів. Серед них:

– загальна ситуація спілкування;

– індивідуальні особливості прояву станів кожним з учасників спілкування;

– стать;

– вік;

– ступінь значимості партнерів один для одного;

– культурні та етнічні норми вираження індивідуальних особливостей особистості.

Відповідно, якщо прийняти до уваги всі ці фактори в ситуації безпосередньої міжособистісної взаємодії з метою точної інтерпретації невербальних послань практично неможливо. Тому велика вірогідність помилок у визначенні змісту багатьох невербальних повідомлень.

Література:

  1. Богданов В. В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты/ В. В. Богданов//Учеб. пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. – 88 с.
  2. Богданова В. В. Молчание как нулевой акт и его роль в вербальной коммуникации/ В. В. Богданова// Языковое общение и его единицы. – Калинин, 1987. – С. 12-18.
  3. Кашкин В. Б. Введение в теорию коммуникации/ В. Б. Кашкин. – Воронеж: ВГТУ, 2000. – 175 с.
  4. Колшанский Г.В. Паралингвистика/ Г.В. Колшанский. – М.: Наука, 1974. – 81с.
  5. Крейдлин Г.Е. Невербальная семиотика в ее соотношении с вербальной: автореф. дис. докт. филол. наук: 10.02.19. – Москва, 2000. – 68 с.
  6. Birdwhistell R. Kinesics and Context: Essays on Body Motion Communication. – Philadelphia : University of Pensilvania Press, 1970. – 338 p.
  7. International Encyclopaedia of Communications/ Ed. E. Barnow. – N.-Y., Oxford: OUP, 1989.
  8. Korte B. Body language in literature. – University of Toronto Press, 1997. – 323 p.
  9. Matterlart A., Matterlart М. Theories of Communication: A Short Introduction / A. Matterlart, M. Matterlart. – UK : Sage, 1998. – 192 p.