Неоціненне багатство нації – гарна освіта та здоров’я

Самойленко Лілія
(Суми, Україна)
ОСВІТА
(Освіта у напрямку безпеки життєдіяльності,
охорони праці і цивільного захисту.
Компетентісний підхід у підготовці фахівців)
НЕОЦІНЕННЕ БАГАТСТВО НАЦІЇ – ГАРНА ОСВІТА ТА ЗДОРОВ’Я
В умовах сьогодення освітні заклади швидко реагують на зміни, що відбуваються на кожному етапі суспільного розвитку. Відповідно до стратегічних цілей освіти оновлюються й цілі освітніх закладів щодо якості освітнього процесу та управління ним.
Сучасні тенденції в розвитку освіти об’єднані одним, значущим і важливим критеріям – її якістю, що залежить від професійної компетентності педагогів. Професійна компетентність педагогічного працівника – це його готовність якісно здійснювати свої посадові обов’язки, що забезпечуються сукупністю відповідних професійних знань, умінь і досвіду, здобутих під час навчання, практичної діяльності, мотивації й особистісних якостей [1]
Чинні держані стандарти початкової та загальної середньої освіти визначають освітні галузі. Серед таких галузей дві стосуються здоров’я, безпеки та успішної соціалізації: здоров’я та фізична культура; соціальна і здоров’язбережна. Зазначимо, що двома із шести основних принципів концепції «Нова українська школа» є:
Здоров’я: формування здорового способу життя і створення умов для фізичного й психоемоційного розвитку, що надзвичайно важливо для дітей молодшого шкільного віку.
Безпека: створення атмосфери довіри і взаємоповаги. Перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування.
Сучасне суспільство вже має нову дитину, що виховується переважно віртуальним світом комп’ютерів, телебаченням. Відчуття невпевненості, бездуховність, з ослабленим здоров‘ям, низьким духовним розвитком, порушеною психікою – це неповний перелік відбитку сучасного часу. А звідси і апатія, пасивність до навчання учнів у школі.
Раніше метою школи було навчити читати та писати якомога більше дітей. А потім, це стало завданням початкової школи. А основою сучасного освітнього процесу є дитина, як найвища цінність. Метою сучасної школи є підготовка дітей до життя. Кожен учень чи учениця, повинні отримати знання, вміння та навички, що знадобляться йому у майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови реалізації технологій здоров’язбережувальної педагогіки. Адже, саме педагог в змозі зробити для здоров’я сучасного учня більше, ніж лікар. Просто вчитель повинен працювати, так, щоб не зашкодити здоров’ю учнів та учениць.
Знання, володіння і застосування здоров’язбережувальної технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога.
Формування здоров’язбережувальної компетентності педагогічних працівників ‒ складний і багатогранний процес, який передбачає реалізацію комплексу заходів серед яких самоосвітня діяльність, навчання на курсах підвищення кваліфікації, участь у дослідно-експерементальній та інноваційній діяльності[3]
Досліджуючи структуру професійної компетентності виділяють такі види педагогічної компетентності: спеціальна, методична, психолого-педагогічна, диференційовано-психологічна, аутопсихологічна, загальнокультурна, валеологічна, комунікативна, діагностична, соціальна, особистісна, компетентність у сфері інформаційних технологій [2]
Наша думка, ефективними формами викладання, які сприяють розвитку здоров’язбережувальної компетенції є: ділові ігри, тренінгові заняття, заняття- дослідження, педагогічна практика, навчальна конференція. Технологічний апарат педагогічних працівників поповнюється такими формами і методами навчання, як інтерактивні й імітаційні ігри, тренінги з розвитку здоров’язбережувальної компетенції, семінари- дискусії [4]
Не можна раз і назавжди засвоїти всі секрети педагогічної майстерності, адже, освітянський процес настільки змінний та динамічний. Те, що добре діє сьогодні, завтра вже недостатнє. Тому професія вчителя є творчою діяльністю, а педагог – рефлексуючим професіоналом, що безперервно аналізує свою справу. Чим більше методів, інформації, прийомів та інструментів використовує педагогу своїй професії, тим вищий рівень його професіоналізму.
Найголовніша умова це бажання педагога працювати над собою і здатність вчитися, творити, експерементувати, ділитися своїм досвідом, знаннями, набутими у процесі самоосвіти.
Література:
1. Ващенко О. М. Готовність вчителя до використання здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі/ О.М.Ващенко, С.Свириденко// Здоров’я та фізична культура. – 2006 -№8.- С. 1-6.
2. Гріневич І.І. Сутність здоров’язбережувальних компетенцій:історично-педагогічний аналіз проблеми/ І.І.Гріневич// Психолого-педагогічні науки.- Ніжин, 2001. – №1. – с. 92-99.
3. Новицька О.В. Рухова активність у системі здоров’язбережувальних технологій/ О.В. Новицька// Теорія і практика фізичного виховання. – 2001. – С.15.
4. Язловецька О.В. Педагогам про здоров’я/ О.В. Язловецька – Кіровоград, РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка – 2000. – С. 212.