Напрями освітньо-виховної діяльності в польському королівстві періоду листопадового повстання

Цвер Анжей Маріан
(Варшава, Польща)
ОСВІТА
(Методичні основи виховного процесу)
НАПРЯМИ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЛЬСЬКОМУ КОРОЛІВСТВІ ПЕРІОДУ ЛИСТОПАДОВОГО ПОВСТАННЯ
Після падіння імперії Наполеона долю Європи визначили на Віденському конгресі в 1815 р., у результаті чого відбувся четвертий поділ земель колишнього Варшавського князівства: утворено так зване Велике Познанське князівство, у якому признано полякам певні свободи національного життя й керівництво внутрішніми справами; Краків та його околиці було визнано Краківською Республікою (існувала 31 рік – до 1846 р.), яка перебувала під владою трьох загарбників. З інших земель (за винятком департаментів Бидгоського й Познанського, які були повернені Пруссії) утворено Польське королівство, поєднане династичним союзом і спільною зарубіжною політикою з Росією. Нове державне утворення володіло «широкою сферою внутрішньої самостійності», мало власну конституцію, уряд, сейм, армію, скарбницю., майстерно облаштовувало військово-виховну діяльність.
Відповідно до оцінок істориків військової справи чисельність військ Польського королівства становила від 27,000 до 28,000 солдатів [1; 2; 3]. Основна служба тривала 10 років [1; 2; 3]. Саме ці війська становили стержень організовуваних Збройних сил у Листопадовому повстанні.
Підготовка солдатів відбувалося у двох напрямах. Перший напрям опирався на російські зразки, зокрема підпорядкування польської армії Росії та її русифікацію, формування такого війська, особливо в офіцерському корпусі, у якого домінувала б цілковита присвята російському трону. Свідченням цього є військова присяга: «Я… присягаю Пану Всемогутньому Богові в Трійці Єдиному, Найяснішому Олександру І Імператорові Всія Росії і Польському Королеві, Милостивому Нашому Панові і Його Наступникам, вірно служити і в мирі чи війні старатися я буду, як військовому, люблячому честь належить, я обіцяю обов’язки свої у всьому із задоволення виконувати і всі накази начальства з винним послухом виконати. Не лише ж все, що б до зради або шкоди його Імператорсько-Королівської Величності і моєї Вітчизни прагнути могло, застерігати і віддаляти я обіцяю, але також в кожному випадку для добра Їх хвали проливати кров і життя присвячувати за урочистий приймаю обов’язок.» [5].
Після присяги командувачі загонів виголошували промови, у яких підкреслювали і обґрунтовували, що обов’язок вірності й покори пануючому виникає з одвічного й незмінного закону природи. Фрагмент такої промови цитує Стефан Станьшевський, автор книги під назвою «Науки, написані для війська» (1812): «… присяга зобов’язує вас, що б ви були завжди вірними, добрими і врівноваженими солдатами, що в кожному часі і обставинах ви є зобов’язані кров і життя присвятити на благо Монарха і Вітчизни, що ніколи не можна вам віддалятися без дозволу своїх Командувачів на один момент від війська, так у війні, так також і в мирі. Цього від вас вимагає Бог, в якого Імені ви присягаєте. Цього вимагає право, якого пошаною ви є до військ покликані» [5]. Порушення присяги трактували як найважчий злочин.
Виховання солдатів в дусі вірності цареві, безумовній покорі начальникам укріплювало обов’язкове релігійне виховання, принципи якого затверджені особисто Великим князем Костянтином, включали вищезгадані «Науки, написані до військ»: «Релігія, так для кожного потрібна, як є потрібне здорове повітря для утримання фізичного буття… У релігії ми маємо всі способи до формування себе доброчесним громадянином, вірним Монархові і Вітчизні, – ми маємо найкращі ліки, на противагу зміни фортуни. Набуваємо міцних побуджень до героїчних справ, перетворюємося у святість невинності і робимо це все, що повинен добрий громадянин, добрий батько, добрий солдат і добрий слуга» [5, с. 86]. Підрозділ, сформований на цих принципах, вирізнявся моральними чеснотами та бойовим вишколом, особливо службово-уставним, міцним здоров’ям, фізичною силою, бездоганним зовнішнім виглядом.
Другий напрям базувався на традиції народно-визвольного руху й був репрезентований патріотами ветеранами боїв за свободу Польщі. Цей напрям підготовки здійснювали військові із досвідом служби військових об’єднаннях часів Костюшківського повстання, в польських легіонах в Італії, а також в армії Варшавського князівства. Офіцер армії Польського королівства Наполеон Сєравський (1809–1883) у своєму щоденнику так описує виховний уплив фронтовиків: «Багато було таких, що, відслуживши свої роки, полюбили свій прапор [5]. Ще у 1825 р. … у кожному полку були солдати, оздоблені польськими і французькими хрестами. Була то окраса рядів… старик, сивий усач, який розповідав давні бої, марші через різні країни і столиці… і молоде солдатство, яке слухало його як ксьондза з амвона» [5].
Частина професійних кадрів організовувала під прикриттям зібрання груп солдатів, на яких дискутували, читали патріотичну поезію, відозви, листівки. Розпочата освітньо-виховна діяльність будила серед особового складу свідомість і національну гордість – у війську наростали патріотичні настрої, пов’язані з прагненнями до повернення незалежності.
Література:
1. Por. B. C. Schmidt: Educational Innovation for Profit. „Wall Street Journal” 1992, nr 5, s. 22.
2. Por. A. Zaleznik: The Leadership Gap [in:] R.L. Taylor, W.E. Rosenbach: Military Leadership. Westview Press, Boulder 1992 (2008), s. 131-132.
3. Por. D.M. Keithly: The Forgotten Element of Leadership. „USNI Proceedings” 1995, nr 12, s. 62.
4. Por. S.P. Huntington: The Clash of Civilizations? „Foreign Affairs” 1993, nr 3, s. 25, 49.
5. Por. J.M. Kouzes, B. Z. Posner: The Credibility Factor: What People Expect of their Leaders. [in:] R.L. Taylor, W.E. Rosenbach: Military Leadership, op.cit., s. 137.