Конституційно-правові засади національної безпеки та оборони україни

Прокопенко Д.В.

студентка юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

ПРАВО(Адміністративне і фінансове право)

 Конституційно-правові засади національної безпеки та оборони україни

Аналіз процесу формування та розвитку ідей та поглядів щодо проблеми визначення сутності та змісту національної безпеки в сучасному розумінні, слід зазначити, що він надзвичайно складний, суперечливий і довгочасний, але дуже важливий і необхідний процес забезпечення його стійкого розвитку особистості, суспільства та держави, передумови якого закладені в різні історичні епохи. Ще в доісторичні часи люди збирали певні уявлення про світ, в якому вони жили, про сили, що панували в цьому світі, і про небезпеку, яка їм загрожувала.

Процес становлення української держави пов’язаний насамперед із проблемами забезпечення її національної безпеки. Очевидно, що подальше існування, самозбереження та сталий розвиток України як суверенної, демократичної, соціальної та правової держави залежить від реалізації національно орієнтованої внутрішньої та зовнішньої політики щодо захисту інтересів держави, суспільства та особистості.

В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України вирішальне значення мають соціальна напруженість, економічна криза, дисбаланс усіх гілок влади, політична нестабільність, відсутність освічених структур громадянського суспільства важливою є проблема створення цілісного та ефективного ладу національної безпеки держави.

Створення ефективної системи національної безпеки та його гармонізація з державою та правовим статусом України як незалежної, демократичної держави, а також вимогами соціально-економічного, науково-технічного та духовного розвитку українського суспільства, необхідно не лише поєднувати зовнішні та внутрішні фактори його надання, а також розробити відповідні теоретичні, правові та методологічні дослідження з цього питання.

Система національної безпеки – це справжнє матеріальне утворення, яке складається з відносно окремих незалежні і дещо взаємопов’язані підсистеми. Можна зазначити, що такими підсистемами можуть бути лише ті реалії, які беруть участь у взаємодії з певною незалежністю, утворюють цілу систему і виконують у ній чітко визначені функції. Відносини між системами та їх підсистемами (елементами) – це такі, при яких кожна сторона однакова з іншою, на відміну від цілих та часткових відносин, у яких кожна сторона є дещо незалежною та байдужою до іншої.[1]

Мета національної системи – це створення достатніх умов для забезпечення розвитку та функціонування самої системи національної безпеки. Система забезпечення національної безпеки української держави в сучасних умовах створюється і функціонує в управлінні системою національної безпеки відповідно до чинної конституції та положень про соціально-економічні, політичні та військові відносини.

Важливим у цьому аспекті було прийняте у 1996 році Концепція Верховної Ради України (основи державної політики) національної безпеки України де вперше в законодавстві Визначення «системи національної безпеки» було подано на рівні. Зокрема, поняття поняття «система національної безпеки» розглядається як «організована державою група підрозділів»: державні органи, неурядові організації, державні службовці та особи, об’єднані цілями та настановами щодо захисту національних інтересів та координованої діяльності в рамках законодавства України».[2]

В рамках дослідження теоретичних та методологічних проблем системи гарантування національної безпеки стають особливо актуальними базові принципи, такі як світогляд та логічні вимоги для подальшого розвитку та розвитку теоретичних та методологічних основ національної безпеки в українській державі.[3] Сучасна наукова методологія марксизму містить, чітко сформульоване діалектико-матеріалістичне розуміння принципів. Загалом це відображається у наступному: а) Принципи – не початкова точка дослідження, а його кінцевий результат; б) принципи не застосовуються до природи та історії людства, а абстрагуються від них; в) Ні природа, ні людство не погоджуються з принципами; навпаки, принципи правильні лише настільки, наскільки вони відповідають природі та історії. Іншими словами, принципи реалізують, так би мовити, висновки наукових знань, які є результатом діалектичного розвитку теорії та її підтвердження на практиці.[4]

Принципи є логічною основою теорії, кінцевими положеннями, які узагальнюють весь зміст теорії в систему взаємопов’язаних логічних тверджень. У цьому відношенні вони виконують функцію методологічних регуляторів теорії. Т. Катарбінський розділяє методологію на загальну та спеціальну та розмежовує в цьому гносеологію, яка вивчає науку чи окремі науки.[5] М. Стефанов вважає корисним розглянути три методичні рівні: загальний, приватний, індивідуальний.[6] Цікава точка зору цієї теми спостерігається у дослідженнях В. Добрянова, особливо з урахуванням методології, його структура виділяє чотири рівні методологічних принципів.[7]

Історичний досвід, особливо наш власний, сьогоднішня практика переконливо показує, що це неодмінний атрибут існування та самозбереження держави сьогодення – це ефективна система національної безпеки. Вирішення теоретичних та правових проблем, пов’язаних з розробкою стратегії національної безпеки, мало б бути сьогодні чи не одним із центральних місць у розвитку незалежної Української держави. Зрештою, це стратегія національної безпеки визначає принципи, пріоритетні цілі, настанови та механізми, захист життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.[8]

Існування, самозбереження та поступовий розвиток України як суверенної держави залежить від реалізації цілеспрямованої політики захисту її національних інтересів. Важливо, щоб національні інтереси України відображали основні цінності та споконвічні прагнення українського народу необхідність створення гідних умов життя, а також цивілізованих способів їх створення та способів їх задоволення.

Національна безпека України як положення захисту державт, важливих інтересів особистості, суспільства та держави проти внутрішніх та зовнішніх загроз є необхідною передумовою збереження та збільшення матеріальних та духовних цінностей нашої держави.

Вивчення конституційно-правових основ національної безпеки України дало можливість скласти ряд висновків, узагальнень та розробку відповідних пропозицій, які, я сподіваюсь, що вони не лише сприятимуть значному покращенню своєрідного поля концептуального аналізу теоретичних та методологічних проблем національної безпеки, але також єдиного методологічного підходу до дослідження їх компонентів, а також аналізу, оцінки та прогнозування управлінських рішень для гарантування національної безпеки нашої держави. Отримані результати можуть стати основою для створення цілісної теорії національної безпеки та забезпечать наукову підтримку реалізації національних інтересів України в сучасному геополітичному вимірі.

Список використаних джерел:

1. Возжеников А. В. Национальная безопасность (теория, политика, стратегия): монография. Москва: НПО Модуль, 2000. С. ;
2. Національна безпека України: 1994–1996 рр.: наук. доп. НІСД / ред-кол.: О. Ф. Бєлов (голова) та ін. Київ: НІСД, 1997. С.
3. Грибанов Д. Г., Драганов О. В., Лысюк В. В. Цели, принцыпы и особенности современной политики безопасности. Київ: Вид-во УАДУ, 2003, Вип. С. 62-66.
4. Енгельс Ф. Анти<Дюрінг. Переворот в науці, учинений паном Євгеном Дюрінгом. Київ: Держ. вид<во політ. літ. УРСР, С. 33.
5. Катарбинский Т. Избранные произведения. Москва: Мысль, С. 47.
6. Стефанов Н. Теория и метод в общественных науках. Москва: Прог< ресс, С. 160.

• Добриянов В. С. Методологические проблемы теоретического и ис< торического познания. Москва: Мысль, С. 204–206.
• Горбулін В. П., Качинський А. Б. Методологічні засади стратегії на< ціональної безпеки // Стратегічна панорама. № 3. С. 15, 17.

Науковий керівник: к.ю.н., доцент кафедри загальноправових

дисциплін Задаля Д.К.