Компетентнісний підхід як основа професійного розвитку педагога

Шевченко Тетяна
(Суми, Україна)
ОСВІТА
(Сучасні методи викладання)
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГА
До провідних освітніх напрямків і закономірностей сьогодні відносять: створення єдиного європейського освітнього простору; світоглядного способу систематизувати і стандартизувати педагогічні та професійні критерії; створення умов для освіти упродовж усього життя. Вдосконалення освітньої сфери шляхом впровадження компетентнісного підходу активно підтримується у сучасній педагогіці.
Розв’язання окресленої проблеми започатковане у працях вітчизняних та закордонних вчених: Дж. Равена, Л. Андреєва, І. О. Зимньої, А. В. Хуторського, Г. Селевка, О. І. Пометун, Р. Пастушенка, О. В. Овчарук та інших [1].
Високий рівень компетентності вчителя є одним з найважливіших показників успішності його діяльності і одночасно необхідною передумовою для подальшого підвищення рівня його професійної компетентності.
Під компетентністю педагога слід розуміти структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, яких набувають у процесі навчання.
Під поняттям компетентнісний підхід розуміється спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності педагога, що є агрегацією ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають [2]:
– ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності);
– загально-галузеві компетентності (компетентності, які формуються впродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі);
– предметні компетентності (складова загально-галузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмету).
Компетентність, інтегративно поєднує особистий досвід та знання, взаємопов’язані мотивацією та цінностями особистості. Результатом поєднання є пізнавальні та практичні вміння, які дозволяють судити про рівень компетентності особи.
Компетентнісний підхід визначає результативно-цільову спрямованість освіти, що є його безперечною перевагою над іншими традиційними та інноваційними підходами. Формування компетентностей є одним із провідних напрямів реформування навчальних закладів, зумовленим глобальною індустріалізацією сучасного суспільства на базі цифрових технологій, у якому головним розуміється індивідуальний розвиток особистості [3].
Важливу роль в реалізації компетентнісного підходу мають технології саморегульованого навчання, розвиваючі технології, активні методи навчання, прийоми та різні форми роботи.
До них відносяться [4]:
– когнітивно-орієнтовані технології (діалогічні методи навчання, семінари-дискусії, проблемне навчання, тренінги тощо);
– діяльнісно-орієнтовані технології (проекти, контекстне навчання, рольові та ділові ігри, дидактичні завдання, технологічні карти тощо);
– особистісно зорієнтовані технології (інтерактивні та імітаційні ігри, тренінги розвитку, розвивальна психодіагностика тощо);
– модульна технологія, яка дозволяє створити відносно уніфіковану модель вивчення кожної теми.
Компетентнісний піхід сприяє перетворенню навчання на неперервний, індивідуально-орієнтовний, гнучкий та динамічний процес. Оновлена освіта покликана формувати творчу особистість, здатну використовувати свій педагогічний потенціал для конкурентоспроможної ціленаправленої діяльності в будь-якій сфері суспільного життя, особливо як носія професийних знань.
Література:
1. Андреев А.Л. Компетентностная парадигма в образовании: опыт философско-методологического анализа. Сер. Педагогика. 2005. № 4. С. 19–27.
2. Болотов В.А. Компетентностная модель от идеи к образовательной парадигме. Педагогика. 2003. №10. С. 7–13.
3. Гулай О.І. Компетентнісний підхід як основа нової парадигми освіти. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. 2009. № 2. С. 41- 51.
4. Заблоцька, О.С. Компетентнісний підхід як освітня інновація: порівняльний аналіз. Вісник Житомирського державного університету. Сер.: Педагогічні науки. 2008. Вип. 20. С. 63–68.