Катування в органах національної поліції україни

 Лисенко Поліна Сергіївна

студент IIІ курсу, спеціальність 081 «Право» Полтавський юридичний коледж

НЮУ імені Ярослава Мудрого

ПРАВО (Карне право та кримінологія)

 Катування в органах національної поліції україни

Основний закон України – Конституція України закріплює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. До того ж зазначається, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню [1]. Проте, як свідчить практика, трапляються випадки, коли працівники органів Національної поліції України, які повинні були б здійснювати контроль за дотриманням прав, перш за все, тих громадян, які так чи інакше беруть участь у кримінальному провадженні, нехтують цими нормами, перевищують свої службові повноваження. Такі протиправні діяння, як правило, проявляються у застосовуванні фізичних та/або психічних заходів впливу стосовно особи.

Якщо звернутися до історичних джерел, то можна встановити, що фактично всім культурам і народам відомі факти катувань. Завдання шкоди здоров’ю в деяких випадках не каралося, а навіть підтримувалося владними органами та вважалося одним із способів покарання особи або отримання від неї певної інформації чи примушування її до виконання тих чи інших дій, що протягом багатьох століть використовувалися як законний засіб «витягування» зізнань та покарання засуджених осіб [2, с 121].

У сучасному світі, який прагне до визнання цінності кожної особи катування є неприпустимим, жорстоким злочином. Світова правова спільнота сумлінно працює над визнанням цього і підтримує порівняно суворі види і міри покарань за цей злочин у кожній державі. Україна, як держава, що прагне до гармонізації національного законодавства з європейськими правовими стандартами постійно удосконалює свою законодавчу базу щодо протидії та запобігання злочинності в т.ч. і в разі виявлення випадків чи хоча б встановлення загрози катувань. Якщо переглянути нормативні акти, що були ратифіковані з моменту проголошення незалежності, то можна виділити низку таких, що встановлюють гарантії захисту людини від катувань та нелюдського поводження чи приниження. Звісно до цього переліку належать Конституція України, закон України «Про Національну поліцію», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання та інші. Але навіть незважаючи на нормативну базу, поширеним стало явище катування за участю працівників правоохоронних органів. Криміналісти відносять цей вид злочину до категорії «латентних». Це обумовлено насамперед тим, що масове висвітлення випадків катування з боку вище зазначених суб’єктів під час виконання своїх службових обов’язків de facto призведе до підривання авторитету і зниження довіри до цих органів [3].

Катування, як вид злочину, що вчиняється в т.ч. співробітниками Національної поліції не існує ізольовано від інших видів злочинів у сфері службової діяльності. Найчастіше катування є тим засобом, за допомогою якого посадова особа слідчого (оперативного) підрозділу намагається отримати від підозрюваного чи обвинуваченого відомості щодо вчинення ним або іншою особою кримінального правопорушення, аби досягнути бажаного результату в службовій діяльності [4].

Особливий інтерес викликає проведене Харківською правозахисною групою восьме опитування серед громадян та працівників поліції, за результатами якого будо складене резюме «Національний моніторинг незаконного насильства в поліції в Україні в 2020 році». Відповідно до його змісту можна виділити такі ключові моменти:

• оцінюючи загальні тенденції незаконного насильства (побиття, катувань, залякувань) у поліції – після незначного зниження кількості таких випадків у 2018 році масштаби цього явища повернулись до показників минулих років та

склали понад 698 000 на рік, оціночна кількість випадків побиття, завдання тілесних ушкоджень під час затримання також зросла та склала відповідно

559 140, а кількість випадків використання незаконного насильства під час розслідувань зросла вдвічі та склала 419 355 випадків на рік. Водночас різним видам катувань (від заподіяння болі до катування спрагою, ненаданням медичної допомоги тощо) у поліції кожного року піддаються майже 100 000 людей;

• найважливішим чинником, що впливає на поширеність незаконного насильства в поліції, є відсутність системи ефективного розслідування таких випадків, а також відсутність об’єктивних і повних статистичних даних про це явище. Наявна система збору даних, замкнена на державні органи, які працюють в умовах конфлікту інтересів. Серед осіб, які зазнали від поліції порушень їхніх прав, більшість (72,9%) узагалі не подавала офіційних скарг. Системі розслідувань та збору скарг на поліцію не довіряють та уникають звернень до неї;
• порівняльний аналіз даних досліджень 2004–2020 рр. показує, що після гучних подій в Кагарлику нетерпимість населення до випадків застосування катувань або іншого жорстокого поводження в поліції України суттєво зросла та складає 79,1%. Це є найбільшим показником за весь час вивчення. Водночас слід відзначити, що 14,9% опитаних допускають використання незаконного насильства у крайніх випадках, ще 5,4% – стосовно окремих осіб (терористів; підозрюваних у злочинах проти дітей). 1,1% людей вважає, що робота поліції без цього неможлива;
• на думку опитуваних, чинниками, які найбільшою мірою сприяють поширеності практики протизаконного насильства в діяльності поліції України, є: по-перше, безкарність співробітників поліції, які використовують незаконні методи в роботі; по-друге, поганий добір кадрів; по-третє, невисокий професійний і культурний рівень співробітників поліції [5].

На жаль, частіше за все кримінальні провадження у цій сфері обмежуються проведенням внутрішнього службового розслідування, а тому кількість проваджень що доходять до судового розгляду не перевищує 3%. До них відносяться провадження у яких встановлена наявність тяжких наслідків чи такі, що викликали великий резонанс у суспільстві.

Зважаючи на вище зазначене, можна зробити висновок про те, що система протидії катуванням в Україні малоефективна, рівень довіри до правоохоронних органів низький, а застосування працівниками Національної поліції катувань, як методу отримання інформації чи залякування, постійно збільшується. Необхідно вибудовувати адекватний організаційно-правовий механізм, у якому ставлення до громадян буде відповідати нормам чинного законодавства, адже належне ставлення до людей та дотримання їх прав є основоположним для європейської країни.

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:              https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-

%D0%B2%D1%80#Text.

2. Пясковський В. В. Методика розслідування торгівлі людьми: дис. …

канд. юрид. наук. Київ, 2004. – 225 с.

3. Коваль М.М. Методика розслідування катувань, що вчиняються співробітниками національної поліції: дис. … канд. юрид. наук. Львів, 2017. – 213 с.
4. Неналежне поводження в діяльності національної поліції України: прояви, поширеність, причини. URL: https://rm.coe.int/ill-treatment-in-police- research-final/16807b4d21 (дата звернення: 06.2021).
5. Національний моніторинг незаконного насильства в поліції в Україні в 2020 році.                Резюме:           Харківська           правозахисна група. URL: http://khpg.org/1608808709 (дата звернення: 07.06.2021).

Науковий керівник: викладач кримінального права Короленко І. В.