Камералістика як основа сучасного адміністративного права

Шірпал Юлія
(Кривий Ріг, Україна)
ПРАВО
(Адміністративне і фінансове право)
КАМЕРАЛІСТИКА ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Адміністративне право як наука вперше з’явилося в західній Європі приблизно у ХІХ столітті. Проте слід також пам’ятати про його витоки, а саме камералістику, адже саме вона є основоположницею поліцейського, а згодом, адміністративного права.
Найбільш вагомий вклад у вивчення процесу становлення та розвитку адміністративного права, дослідженню історико-правових аспектів теорії вітчизняного адміністративного права присвятили свої праці А.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, А.О. Селіванов, О.Ф. Андрійко, А.С. Васильєв, О.І. Харитонова, М. Бунге, О.М. Бандурка, А.І. Берлач, В.М. Гаращук, Є.Д. Додін, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, Д.М. Лук’янець, Н.Р. Нижник, Г.О. Пономаренко, М.М. Тищенко та інші.
Прийнято вважати, що базою для зародження адміністративного права стала наука «камералістика», яка зародилась в XVІІ ст. в Німеччині та Австрії.
Камералістика – це комплексна наука про фінанси, господарство, управління та поліцейську діяльність. Дана дефініція утворена від німецької і перекладається як «наука державного управління», її історія починається з ХVІ століття у таких країнах, як Австрія, Німеччина, Швеція [1].
Камералістика у загальному розумінні являла собою спеціальний цикл адміністративних та економічних дисциплін, які викладалися в європейських середньовічних університетах, а також з 2-ї половини XIX ст. – в університетах Росії. Своє найменування вона отримала від камеральних управлінь, що створювалися в середні віки князями, герцогами і королями, які мали велике власне господарство. Для підготовки чиновників і управляючих господарством великих феодалів на факультетах університетів і шкіл викладалися науки, що мали назву камеральних [2].
Камеральна діяльність мала на меті збільшення статків володаря, отримання максимально можливих прибутків. Підвищена потреба у грошових ресурсах для утримання двору, властительства, чиновників та військових відіграли визначальну роль у становленні наукових знань і уявлень камералістики.
М. Оссе (1506-1557) показав у своєму політичному заповіті (заповіті від 1556 р.) зразок уряду і управління територіальної держави епохи часів Реставрації. Г. Обрехт (1547-1612) у творі «П’ять різних секретів політики при визначенні на службу, змісті і збільшенні хорошої поліції» (1617 р.) склав проект загальної програми управління, в якій в якості предмета управління вперше були визначені суспільні відносини і взаємини людини з державою, правлінськими органами, поліцейськими установами. Камеральна наука виробила власні методи дослідження управління та його структурну організацію [2].
Подальший розвиток камералістики супроводжується диференціацією, виокремленням окремих дисциплін. Так, для формування в подальшому самостійної науки адміністративного права великого значення набуло виокремлення з камералістики науки поліцейського права (або поліцейської науки). Основними представниками поліцейської науки на той час були Н. Деламар, І. -Г. фон Юсті (1717-1771) та Й. фон Зонненфельс [3].
Камеральні науки складалися з трьохосновних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Завдання камералістики – вироблення рекомендацій управлінського характеру щодо різних галузей управління. З першої половини XIX ст. вона стала обов’язковим предметом і в університетах. З другої половини XIX ст., зокрема в Німеччині, почалась активна розробка адміністративного права – як німецького, так й інших держав. Число праць з адміністративного права сягнуло десятків. Так, у Франції адміністративним правом вважали політико-юридичну науку, що вивчає питання державного управління. Деякі французькі вчені включали адміністративне право до державного права. У Німеччині адміністративне право одні вчені називали поліцейським правом, інші – правом внутрішнього управління.
Наука адміністративного права кінця XIX-початку XX ст. у широкому розумінні включала вчення про всю сукупність юридичних норм, які визначали діяльність адміністративних органів. З предмета дослідження вилучалися норми про державний устрій, судову діяльність, судочинство. До системи цієї науки відносили військове управління, міжнародне, фінансове, церковне та внутрішнє управління.[4].
Таким чином, камералістика, безсумнівно, стала підґрунтям для розвитку адміністративного права. Камералістика як дефініція була вперше застосована в XVI в Австрії, а згодом набула поширення по всій Західній Європі. Камералістика є наукою про фінанси, господарство, управління та поліцейську діяльність. Камералістика пережила досить велику кількість метаморфоз. Політична, фінансова, економічна – політики, поліцейське право, і лише згодом перетворилася в адміністративне право.
Література:
1. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник. К.: Ваіте, 2014. 376 с.
2. Курс адміністративного права України: підручник / за ред. О. В. Кузьменко. 3-тє вид., допов. К.: ЮрінкомІнтер. 2018. 904 с.
3. Панасюк Р.П. Розвиток камерального права в Україні (теоретико-методологічний аспект). Судова апеляція. 2017. № 1. С. 21-27.
4. Авер’янов B.Б. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). К., 2004. С. 3-5.
Науковий керівник: доктор економічних наук,
доцент Котковський Володимир Станіславович