Качур в Австралії навчився лихословити по-людськи

Австралійську мускусну качку важко з кимось сплутати. У самців під дзьобом є великий чорний зоб, а під час шлюбного періоду вони поширюють навколо себе терпкий запах мускусу. Качура на ім’я Ріппер ви впізнали б і поготів, адже він завзято лихословив.

Ріппер жив в Австралії, в заповіднику Тідбінбілла під Канберрою, і чудово імітував звук дверей, що зачиняються, але його візитівкою стала фраза you bloody fool – що перекладається з англійської як чортів дурень.

У кого саме він навчився цієї лайки, залишилося загадкою, але, ймовірно, так говорив собі під ніс доглядач вольєра, в якому вилупився з яйця та підростав юний Ріппер (йдеться про початок 1980-х).

15 років по тому, в тому ж заповіднику, з’явився інший унікум, також самець мускусної качки, який, правда, не лаявся, а імітував голос зовсім іншого виду – тихоокеанської чорної качки.

На жаль, як це буває в Австралії, всі ретельно задокументовані подробиці життя надзвичайних качок згоріли під час чергової лісової пожежі, яка сталася в заповіднику Тідбінбілла в 2003 році. Тому вчені можуть лише здогадуватися про решту деталей. Втім відомо, що обидві качки активно вдавалися до звукової імітації під час шлюбних сезонів.

Чому ж вчені вирішили розповісти про це тільки зараз?

“Спроможність до вокалізації звуків, підслуханих в інших, має дуже обмежена кількість тварин”, – пишуть автори нового дослідження, етологи Карел тен Кате і Пітер Фуллагар (етологія – це наука, що вивчає інстинкти тварин та перебуває на стику зоології, біології та порівняльної психології).

“І хоча такі звуки описували раніше, їхнім детальним аналізом досі ніхто не займався. А наші спостереження продемонстрували наявність у качок розвинених здібностей до вокалізації, які можна порівняти зі здібностями співочих птахів та папуг”, – йдеться в дослідженні.

Навіть більше, як з’ясувалося під час досліджень, в австралійських мускусних качок знайшлися британські побратими (правда, безіменні), які вміло імітували звуки людського кашлю, пирхання поні та навіть скрипіння турнікета.

Але як таке вдається птахам, які мають вкрай віддалену спорідненість з папугами і співочими птахами?

Вчені не можуть з точністю відповісти на це питання, але вважають, що вся справа може бути у розвиненому у водоплавних птахів передньому відділі мозку під назвою теленцефалон. Саме він відповідає за здатність до звуконаслідування у птахів, що “говорять”.

У будь-якому випадку, вчені мають провести ще багато досліджень, щоб докопатися до істини.

Тож качур Ріппер частково мав рацію, називаючи нас чортовими дурнями.