Екосистемні активи територій та їх роль для сталого розвитку громад

 Ільїна Марія Володимирівна,

д.е.н., с.н.с., зав.відділу екосистемного оцінювання природно-ресурсного потенціалу

Шпильова Юлія Борисівна,

д.е.н., с.н.с., старший науковий співробітник відділу проблем економіки земельних і лісових ресурсів

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»

 Екосистемні активи територій та їх роль для сталого розвитку громад

Згідно з Основними засадами державної екологічної політики України на період до 2030 року метою політики є запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України, збереження та відновлення природних екосистем. Стратегією зазначається, що розвиток екосистемних послуг дасть змогу створити можливості для сталого розвитку суспільства та екосистеми. Біологічне різноманіття України, яке надає екосистемні послуги, до 2030 року повинно бути збереженим, оціненим і відповідним чином відновленим. Однією з Цілей сталого розвитку України до 2030 року є захист та відновлення екосистем суші. Відповідна ціль проголошує збереження, відновлення та стале використання наземних і внутрішніх прісноводних екосистем, гірських екосистем, стале управління лісами та відновлення деградованих земель і ґрунтів. Акцент на екосистемних підходах до формування екологічної політики доводить актуальність розробки екосистемних інструментів управління природокористуванням. Методологічним підґрунтям до застосування таких інструментів є оцінювання екосистемних активів та послуг.

Поняття екосистемного активу для України є відносно новим, і його визначенню та баченню функцій притаманні суттєві розбіжності, а обґрунтуванню структури та зв’язків між її елементами – нечіткість та брак системності. Сучасні вітчизняні та закордонні вчені основну увагу приділяють концептуалізації екосистемних послуг, їх детальній класифікації та систематизації, методології оцінювання і практичній організації платежів [1]. Менш опрацьованими у наукових працях залишаються екосистемні активи, проблеми їх оцінювання, систематизації та визначення перспектив впровадження екосистемного підходу в практику управління. Методологія оцінювання вартості екосистемних послуг як складових екосистемного активу на сьогодні в Україні ще не сформована належним чином, не апробована та не підтверджена статистично і на основі експертних висновків.

Обґрунтування економічного та екологічного значення впровадження екосистемного підходу у вітчизняну практику господарювання, рекомендації щодо шляхів його інституціалізації є важливими етапами наукового опрацювання проблематики не тільки збереження екосистем, але й розв‘язання конфліктів екологічних інтересів. Останнє набуває особливого значення для територіальних громад, які в результаті реформи отримали розширені права на використання природних ресурсів з одного боку та суттєво посилилися в частині економічної спроможності з іншого. Перше дає громадам змогу бути постачальниками послуг екосистемних активів, а друге – їх споживачами.

Екосистема – це єдиний територіально більш або менш чітко окреслений комплекс природних ресурсів, зміни стану яких у випадку використання є взаємопов‘язаними, але не завжди передбачуваними, прямими та очевидними. Так, виснаження одного ресурсу може призвести до збільшення або навпаки деградації іншого, причому ці результати можуть бути не завжди прогнозовані. Екосистеми надають людині та суспільству різноманітні вигоди, що мають забезпечуючий, регулюючий, культурний і підтримуючий характер [2].

Оцінюванню екосистемних активів територій має передувати обґрунтування визначень основних понять, що стосуються теми дослідження, а також розробка системи логічно-функціональних зв‘язків між ними. Зокрема, екосистемну послугу визначено як благо, яке завдяки екосистемі надається людині для здійснення нею економічної діяльності або життєзабезпечення, і яке може бути збережено або замінено на інші блага. Екосистемний платіж – платіж за екосистемну послугу або послугу екосистеми. Це прямі або непрямі виплати у грошовій або не грошовій формі, що здійснюються між суб‘єктами економічної діяльності з метою компенсації за використання або відмови від використання тієї або іншої екосистемної послуги, що так чи інакше впливатиме на стан екосистеми. Екосистемні платежі суттєво відрізняються від платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища. Платіж за екосистемні послуги – це економічний інструмент стимулювання збереження та відновлення функцій екосистем шляхом здійснення виплат отримувачами екосистемних послуг їх власникам або іншим постачальникам на добровільних засадах та з дотриманням взаємної вигоди [3].

Більш ґрунтовного опрацювання потребує визначення екосистемних активів. У вітчизняних і зарубіжних теоріях фінансового менеджменту існують різноманітні підходи до визначення поняття активу. Найчастіше під активами розуміють ресурси, контрольовані в результаті минулих подій, використання яких очікувано призведе до економічних вигод у майбутньому. На думку В. Савчук, активи будь-якого господарюючого суб‘єкта − це ресурси, які повинні принести йому вигоди в майбутньому, і при цьому мають йому належати (а не бути, наприклад, орендованими чи перебувати в стадії придбання). Р. Брейлі та С. Майєрс виокремлюють поточні активи (які в найближчому майбутньому можна перетворити на грошові кошти), короткострокові, оборотні, необоротні та ін.. Усі ці визначення акцентують увагу на ролі активів у забезпеченні отримання максимального прибутку. Натомість поза увагою залишаються такі важливі для економіки природокористування поняття, як актив, пов‘язаний з навколишнім природним середовищем та зміни цього активу внаслідок господарської діяльності й управлінських підходів [3].

Поняття екосистемного активу застосовують по відношенню до території з окресленими межами, на якій розміщені біотичні та абіотичні ресурси у їх унікальному поєднанні. Екосистемний актив – це сукупність природних ресурсів території, де розмір (обсяг, запас), стан, спосіб та доступність використання ресурсів за певних умов може забезпечити поточні та потенційні соціально-економічні й екологічні вигоди людині (громаді). Умовами забезпечення таких вигод від екосистем можуть бути раціональне природокористування, стале управління ресурсами довкілля, впровадження інновацій у виробництво, ефективна політика соціально- економічного розвитку суспільства. Вигоди людини від екосистемного активу полягають в отриманні нею матеріальної (уречевленої або грошової) та нематеріальної (естетичної, рекреаційної, іншої) користі від екосистемних послуг.

Оцінювання екосистемного активу (наприклад, територіальної громади) – це оцінка грошової вартості усієї сукупності екосистемних послуг, які надають екосистеми території. Таке оцінювання є інтегральною частиною політики природокористування, однією з цілей якої є підвищення ефективності використання природних ресурсів, їх збереження та відновлення. Окрім іншого, таке оцінювання має враховувати особливості розміщення території, її розмір, наявні природні ресурси, їх використання, специфіку економічної діяльності, особливості розселення тощо.

Оцінювання екосистемного активу територіальних громад є обов‘язковим етапом визначення розмірів екосистемних платежів, формування місцевої та національної екологічної політики, розробки стратегій розвитку громад, ухвалення рішень про зміну видів економічної діяльності, що здійснюються на території громади. Більше того, оцінка екосистемних активів є частиною методологічного забезпечення політики досягнення Цілей сталого розвитку. Рішення, ухвалені з урахуванням оцінки вартості екосистемних послуг, мають забезпечити більш екологічно орієнтовану господарську діяльність та екологізацію життєвого простору, де практика природокористування враховуватиме спроможність екосистем нейтралізовувати негативні наслідки господарської діяльності та забезпечувати відновлення природного середовища.

Концептуальні засади впровадження оцінки екосистемних активів у політику управління територіями включають обґрунтування мети, принципів, підходів та методів дослідження, основних етапів та завдань. Результатом впровадження оцінки екосистемних активів у політику управління територіями стане підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу територіальних громад. Запровадження універсальної методології оцінки екосистемного активу на рівні територіальних громад має рекомендаційний характер та потребує врахування, що у випадку застосування соціологічних методів такі оцінки можуть бути доволі суб‘єктивними, а інтерпретація результатів методів економічної оцінки може ускладнюватися через брак спеціальних знань представників громад або залучених сторін.

Список використаної літератури:

1 Balikova K. How Do Stakeholders Working on the Forest–Water Nexus Perceive Payments for Ecosystem Services? Forests. 2020. Vol. 11. No. 1. P. 12.

2. Ільїна М.В., Шпильова Ю.Б. Екосистемні послуги як інструмент екологічно орієнтованої організації сільського простору. Бізнес-навігатор. № 2 (58). С. 54–58.
3. Хвесик М.А., Ільїна М.В., Шпильова Ю.Б. Соціоекологічні імперативи розвитку сільських територіальних громад. Київ : ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», 2019. 302 с.