ЕКОНОМІЧНІ САНКЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Марко Євген Іванович
Кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень
Національний університет оборони України імені Івана Черняховського
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА ТА УПРАВЛІННЯ
(Зовнішньоекономічна діяльність)

ЕКОНОМІЧНІ САНКЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
Сучасний етап світогосподарського розвитку формує новий порядок системі міжнародних економічних відносин, вносить нові елементи у взаємовідносинах між державами, їх групами та міжнародними економічними і фінансовими організаціями. Така популярна наприкінці ХХ століття глобалізація

починає давати тріщини, на перший план все частіше виходить конфлікт національних інтересів. Особливе місце серед нових викликів, з якими стикається сучасна система міжнародних економічних відносин, все більше посідають різного роду санкції. При цьому залишаються проблемними питання їх чіткого визначення, специфіки міжнародних економічних санкцій, правового статусу, правомірності застосування, ефективності регулювання.
Санкції є односторонніми або колективними діями проти країни, яку вважають порушником міжнародно го права, спрямованими на те, щоб змусити цю державу дотримуватися закону [1]. Санкції виступають певним компромісом між дипломатичними методами і більш інтенсивними діями, які можуть включати військові дії і таємні операції. Санкції можуть включати в себе припинення дипломатичних відносин, бойкот спортивних і культурних заходів, секвестрування власності іноземної держави та її громадян. Разом з тим, найбільш поширеною формою санкцій є економічні санкції.
Для чіткого, логічного і транспарентного формування механізму практичного застосування необхідні обґрунтування і уніфікація самого поняття
«санкції». Первинно цей термін походить від латинського «sanction» – непорушна постанова і в сучасній фаховій термінології налічує декілька основних варіантів, в тому числі трактує санкції у сфері міжнародно-правових відносин як «захід впливу (економічний, політичний, військовий), який застосовують щодо держави, яка не виконує міжнародні угоди». Іншими словами, санкції – це заходи примусового зовнішнього впливу на відповідних суб’єктів міжнародних відносин з метою досягнення певних цілей.
Сутність проблеми полягає в тому, що сучасна практика міжнародних економічних відносин використовує цілий набір заходів такого примусового впливу, при цьому одні з них вживаються постфактум (після порушення міжнародних правових норм), інші – до здійснення можливих порушень, тобто носять превентивний характер.
До економічних заходів примусового впливу відносять різного роду торговельні обмеження прямої та непрямої дії – захисні й антидемпінгові заходи захисту внутрішнього ринку, ембарго, економічний бойкот, контрзаходи, і, власне, самі санкції.
Виходячи з такої практики, дослідники схиляються до того, що санкції можуть бути застосовані окремими державами, групами держав або міжнародними організаціями, передусім ООН. Однак в будь-якому випадку

санкції – це заходи примусу, здійснювані ООН напряму або з відома ООН державами чи групами держав стосовно інших держав, які порушують міжнародне право. В принципі метою міжнародних санкцій, що можуть іменуватись як обмежувальні заходи, є зміна політики і дій держави, юридичних або фізичних осіб. В той же час контрзаходи в загальному трактуються як реакція (індивідуальна чи колективна) в рамках вимог міжнародного права у відповідь на порушення певними суб’єктами норм цього права.
Економічні санкції представляють собою досить привабливий інструмент зовнішньої політики, адже, на відміну від війни, вони покликані вирішувати міжнародні конфлікти і розбіжності з меншими витратами і людськими жертвами. У більшості випадків використання економічних санкцій передбачає бажання країни ініціатора втрутитися у процес прийняття рішень іншої суверенної країни. Вони слугують доповненням до дипломатичних методів та дають можливість відкласти або уникнути використання військових засобів. З цього слідує, що до економічних санкцій найчастіше вдаються країни, що про водять активну зовнішню політику.
З точки зору практичної реалізації, санкції доцільно розглядати як особливий інструмент, що у поєднанні з іншими може стати основою для формування повноцінної стратегії. З цього приводу спеціалізоване швейцарське видання «CSS» у редакційній статті «Економічні санкції: чудо-зброя чи бомба, що не вибухнула» зазначає, що «санкції будуть залишатись важливою складовою частиною інструментарію зовнішньої політики і політики безпеки співдружності держав». Увага акцентується на тому, що економічні санкції переслідують політичні цілі економічними засобами. Для цього перериваються нормальні торговельні й фінансові відносини, а економічні санкції можуть визначатись як дискримінаційні обмеження імпорту або експорту, технологій, капіталу чи послуг проти однієї країни чи групи країн з метою з політичних причин спонукати об’єкт санкцій до визначеної поведінки [1, с.1].
В сучасній практиці міжнародних відносин Євросоюзом застосовуються такі види санкцій:
 дипломатичні санкції (висилка дипломатів, призупинення дипломатичних відносин, призупинення офіційних візитів);
 торговельні санкції (загальні санкції, пов’язані з підприємницькою діяльністю);

 фінансові санкції (заморожування активів або економічних ресурсів, заборона на фінансові операції, обмеження на експортні кредити чи інвестиції);
 воєнні санкції (ембарго на поставки зброї);
 дорожні штрафи (обмеження наземного, повітряного чи морського сполучення);
 комунікаційні санкції (обмеження доступу до пошти, радіо і телебачення);
 спортивні й культурні санкції;
 обмеження в’їзду на територію країни;
 призупинення співробітництва з третьою країною [2].
Економічні й фінансові санкції Євросоюзу включають заборони на: експорт та імпорт (торговельні санкції щодо конкретних товарів, таких як технологічне обладнання, нафта, алмази); надання конкретних послуг (брокерських, фінансових, технічної допомоги); польоти, інвестиції, платежі й переміщення капіталу або відміни тарифних преференцій.
Обмежувальні економічні та фінансові заходи, включаючи цілеспрямовані фінансові санкції, мають застосовуватись всіма юридичними і фізичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність в ЄС, у т.ч. громадянами країн, які не є членами Євросоюзу. ЄС часто запроваджує цільові фінансові санкції, спрямовані проти конкретних осіб, груп чи організацій, відповідальних за політику або інші дії.
Таким чином, санкції є актуальними, супроводжуючи конфронтаційні процеси на політичній арені. Зовнішньополітичні цілі в контексті запровадження економічних санкцій фокусуються на маніпулюванні політичними рішеннями країни об’єкта економічних санкцій, яких прагне досягти країна ініціатор. Сюди не включаються зовнішньоекономічні цілі, які можуть бути в сфері торгівлі, фінансів, податків та інших комерційних відносин між двома суверенними країнами. Проте є виняткові випадки, коли економічні санкції мають на меті не тільки явні зовнішньоекономічні цілі, а й приховані політичні та ідеологічні завдання.
Список використаних джерел:
1. Wirtschaftssanktionen: Wunderwaffe oder Blindgänger? – Center for Security Studies (CSS), ETH Zürich, Nr. 83, November 2010.
2. Medzinárodné sankcie [Electronic resource]. – Access mode : www.mzv.sk/zahranicna-politika/medzinarodne-sankcie.
3. Фліссак К.А. Економічна дипломатія у системі забезпечення національних інтересів України. – Тернопіль : Новий колір, 2016. – 810 с.