Екологічні аспекти сталого розвитку регіонів

Котова Тетяна Валентинівна

кандидат технічних наук, доцент

Київський національний університет будівництва і архітектури

 Екологічні аспекти сталого розвитку регіонів

Глобальні проблеми людства, його подальшого існування та розвитку обумовили концентрацію зусиль світової спільноти на вирішенні питань сталого розвитку. Серед суттєвих та найбільш загрозливих небезпек людської цивілізації визначилась нестача природних ресурсів, постійні значні втрати людського потенціалу та зростання ризиків, пов’язаних із нерівністю в якості життя, розподілі ресурсів, умов існування та розвитку тощо [1-3].

Майбутні покоління ставляться під загрозу гідного існування через зменшення природних ресурсів для цього та погіршення якості довкілля (повітря, води, землі, забрудненості місць проживання тощо), а також через зниження духовно-культурного потенціалу нинішнього покоління. У 2012 р. країнами світу планується підбиття підсумків щодо дотримання окремими державами зобов’язань з переорієнтації господарських систем на шляхи сталого розвитку. Україна була серед країн, які взяли на себе зобов’язання щодо переходу системи господарювання на принципи сталого розвитку. Одночасно прагнення України до євроінтеграції потребує дотримання положень «Стратегії сталого розвитку ЄС», яка була прийнята у червні 2001 р. на саміті лідерів країн-членів ЄС у Гетеборзі [4-8].

У зв’язку з цим критерій сталого розвитку виходитиме на перший план при вступі України до ЄС. Практична реалізація визначених міжнародних зобов’язань обумовлює, перш за все, концептуальну регламентацію діяльності з досягнення сталого розвитку на державному та регіональному рівнях. Проект Концепції переходу України до сталого розвитку протягом тривалого часу розроблявся, обговорювався та опрацьовувався, але не був прийнятий. У даний час у Національній академії наук України завершується підготовка нового варіанта проекту Концепції сталого розвитку України, і є надія, що він буде прийнятий.

Це дасть змогу звітувати перед міжнародним співтовариством у 2012 р. про реальні кроки країни з виконання зобов’язань щодо сталого розвитку [9-10]. Регіональний аспект сталого розвитку знайшов певне відображення у теоретико-методологічних, правових та науковометодичних розробках щодо його формування та реалізації в системі державного та регіонального управління завдяки проведенню наукових досліджень у цьому напрямі. Одеська, Київська, Дніпропетровська, Львівська і Донецька наукові школи представили їх у регіонах України. Але в управлінські рішення ні на державному, ні на регіональному рівнях наукові здобутки не втілилися.

Результати наукових досліджень залишаються невикористаним управлінським потенціалом для визначення та запровадження сталого розвитку в регіонах України. Органи виконавчої влади на державному рівні не визначили ні для держави, ні для регіонів перспектив та механізмів запровадження сталого розвитку.

Законодавство України про національну безпеку, засади зовнішньої та внутрішньої політики, державну регіональну політику, місцеве самоврядування та місцеві державні адміністрації тощо не регламентує правових обов’язків, компетенції та повноважень із формування в Україні та її регіонах сталого розвитку. Вихід з цієї ситуації можливий за умов одночасного формування та реалізації концептуальних засад забезпечення сталого розвитку на державному та регіональному рівнях з урахуванням перспектив розвитку державної регіональної політики та посилення самостійності регіонів, створення сприятливих умов їх саморозвитку.

Серед регіонів України найгостріша потреба у формуванні та досягненні цілей сталого розвитку простежується саме у промислових територіальних утвореннях. Тут найбільш гостро відчуваються негативні наслідки економічних та соціальних небезпек при більш сприятливій економічній ситуації [11]. Згідно з розподілом областей України за індексом сталого розвитку промислові регіони опинились у групі з низьким (Донецька, Дніпропетровська та Запорізька області) та дуже низьким (Луганська) рівнем. За індексом людського розвитку Луганська та Донецька області вже більше десяти років посідають останні (26 та 27) місця серед регіонів України через несприятливий екологічний, демографічний стан, соціальне середовище тощо.

Промислові регіони відіграють особливу роль у соціальноекономічній системі України. У цих регіонах, які займають майже п’яту частину країни, виробляється третина валового регіонального продукту, на їх частку припадає понад 41% робітників промисловості та більше 40% експорту товарів і послуг. Інтегральний показник екологічної небезпеки та соціальної напруженості в цих регіональних утвореннях найвищий серед усіх областей України.

У той же час промислові регіони мають більш високий рівень економічного розвитку, однак він не має цільової спрямованості на забезпечення соціальної та екологічної безпеки [12]. У цілому відсутня збалансованість економічного, соціального та екологічного розвитку як у промислових регіонах, так і в регіонах України в цілому. Вона трансформується на державний рівень. Таке становище обумовлює потребу визначення державних важелів впливу на зміну ситуації в регіонах України в екологічній, економічній та соціальній сферах та на формування засад сталого розвитку.

Визначений у пріоритетних напрямах сталий розвиток регіону повинен мати місце у Державній стратегії регіонального розвитку та одночасно виявити потреби змін в економічній, соціальній та екологічній складових. Для більш прискореного та ефективного переходу України до сталого розвитку доцільне першочергове його запровадження у тих регіонах, де найбільші негативні наслідки зростання ризиків та небезпек, де досягнення сталого розвитку вплине на ці процеси в країні в цілому [13].

Саме такими і є промислові регіони України, представлені Дніпропетровською, Донецькою, Запорізькою та Луганською областями. Людські та природні ресурси, демографічний та екологічний стан за своєю кількістю, якістю та вагомістю значно впливають на вирішення завдань забезпечення сталого розвитку України. Тому з боку державних органів влади необхідно ініціювати запровадження організаційно-управлінських заходів, спрямованих на мотивацію регіонів до запровадження господарювання за принципами сталого розвитку. Одночасно має формуватися власна політика регіонів щодо орієнтації перспективних стратегій на засади сталого розвитку.

Найкращим варіантом запровадження у регіонах сталого розвитку було б його виокремлення в самостійну стратегію розвитку, яка б одночасно забезпечила збалансованість у регіоні економічної, соціальної та екологічної політики, які в даний час формуються та реалізуються як окремі системи, а також як структурні складові регіональних стратегій та угод регіонального розвитку. Екологічна та економічна підсистеми в системі сталого розвитку мають більший ступінь розробленості, взаємодіїта реалізації на регіональному рівні, ніж екологічна та соціальна [14]. А взаємозв’язок, взаємообумовленість та гармонізація трьох сфер (економічної, екологічної та соціальної) не простежуються ні на регіональному, ні на державному рівні.

Список використаної літератури:

1. Агафоненко О.Ю. Оценка региональных конкурентных преимуществ Донецкой области/ О.Ю. Агафоненко// Экономика и право. – – № 1. – 21-25.
2. Аналіз сталого розвитку – глобальний і регіональний контекст: моногр. / Міжнар. рада з науки (ICSU) [та ін.]; наук. кер. М. З. Згуровський.

– К.: НТУУ «КПІ», 2010. – Ч. 2. Україна в індикаторах сталого розвитку. – 359 с.

3. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: моногр./ НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, – 348 с.
4. Бабаєв В. Сталий та безпечний розвиток мегаполіса: економічні, соціальні, екологічні аспекти/ В. Бабаєв// Управління сучасним містом. – К., –С. 62-64.
5. Барсуков И.Е. Защищая интересы: механизм управления по интересам жителей в контексте обеспечения устойчивого развития крупного города/ И.Е. Барсуков// Российское предпринимательство. –

– № 2, вып. 2. – С. 66-69.

6. Бауман З. Индивидуализированное общество / З. Бауман. – М.: Логос, – 390 с.
7. Безтелесна Л.І. Управління людським розвитком та його фінансове забезпечення в Україні: оцінка та перспективи: моногр./ Л.І. Безтелесна. – Рівне: Нац.ун-т водного господарства та природокористування, – 361с.
8. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну/ У. Бек. – М.: Прогресс-Традиция, – 384 с.
9. Білорус О.Г. Глобальний сталий розвиток: моногр./ О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко. – К.: КНЕУ, 2006. – 488 с.
10. Близнюк В. Оцінка людського потенціалу економічного зростання України: теорія і практика/ В. Близнюк// Україна: аспекти праці. – – № 5. – С. 30-34. 504
11. Бодрийяр Ж. Общество потребления/ Ж. Бодрийяр. – М.: Республика: Культурная революция, – 269 с.
12. Быстряков И.К. Социальные факторы обеспечения эколого- ориентированного развития экономики/ И.К. Быстряков// Социально- экономический потенциал устойчивого развития: учебник/ под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2007. – С. 943-962.
13. Быть добру // Международная ежемесячная газета. – – №8. –

С. 3.

14. Валовий регіональний   продукт  за   2001-2008   роки.   –   К.:

Держкомстат України, 2010. – 145 с.