Екологічна освіта в системі «початкова школа- старша школа-заклад вищої освіти»

Тутова Аліна Сергіївна

студентка 2 курсу, спеціальність 014.07 Середня освіта (Географія) Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького

 Екологічна освіта в системі «початкова школа- старша школа-заклад вищої освіти»

Екологічна ocвiтa як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури як складової системи національного i громадського виховання вcix верств населення України, екологізацію навчальних дисциплін та програм [1, с.190].

Одним з перших проблему екологічної культури підняв видатний український дослідник і мислитель В.І. Вернадський. Розробляючи концепцію взаємозв’язку біосфери і ноосфери, він передбачив, що подальший розвиток природи і людини повинний будуватися як процес еволюції, тобто взаємовигідної єдності. Культуру людини можна характеризувати як вираз зрілості і розвиненості всієї системи соціально значущих особистісних якостей, продуктивно реалізованих в індивідуальній діяльності. Вона є підсумком якісного розвитку знань, інтересів, переконань, норм діяльності і поведінки, здібностей і соціальних почуттів. Отже, особистісна культура являє собою єдиний процес накопичення знань, досвіду та якісної реалізації їх в діяльності і поведінці[2].

Реалії сьогоднішнього дня доводять, що стан природного і соціального середовища став похідним від діяльності людини і, отже, цілком безпосередньо залежить відтепер від рівня культури людей і міри їхньої моральності. Людська діяльність багато в чому є такою, що не лише перетворює, але й змінює природу у прямому розумінні цього слова [3].

Екологічна культура – це система органічно взаємопов’язаних елементів природо перетворюючої діяльності людини і її теоретико- моральної оцінки, яка обов’язково враховує соціально-екологічні принципи та вимоги [1, с.190].

Одним з важливих компонентів екологічної культури особистості є екологічна свідомість як сукупність екологічних знань, ідей, поглядів, суджень, інтересів. Це поняття включає і раціональну складову (знання), і емоціональну (почуття), і зовнішній вплив, екологічні погляди інших людей, значимі для особистості. Екологічна свідомість є наслідком пізнання, безпосереднього відображення особистістю екологічних відносин і її ставлення до різних явищ екологічного життя сім’ї, школи, суспільства в конкретний період. Екологічне мислення і свідомість виступають як мотив і настанова відповідної екологічної поведінки. У своїх діях і вчинках люди спираються на знання, аналіз екологічної діяльності, досвід господарювання, передову екологічну практику. Органічне злиття екологічної освіти і виховання забезпечує перехід екологічного мислення і свідомості у відповідні соціально-психологічні якості, у практичні навики екологічної діяльності, підвищення культури екологічної поведінки, а отже, збагачення екологічної культури загалом [3].

Молода людина повинна навчитися розуміти проблеми міста або села, в якому живе (місцева екосистема), мету формування заповідників та заповідних зон, знайомитися з глобальними проблемами екосистеми та з конкретною природою конкретного району, навчити уявляти, що буде в конкретному місті або селищі через 50-100 років [3].

Мета екологічного виховання – сформувати у молоді відповідальне ставлення до довкілля, підготувати особу, здатну до практичної діяльності, пропаганди екологічних ідей, захисту і поліпшення довкілля. Поза діяльністю сформувати відповідальне ставлення до природи неможливо [1,5].

Нині виділяють сім основних екологічних проблем: проблема продовольства; проблема енергії; проблема ресурсів; проблема демографії; проблема генофонду; проблема біосфери; проблема здоров’я людини.

У початковій школі вчитель формує дбайливе ставлення дітей до природи трактуванням з особистих позицій таких понять, як краса, значущість, роль, цінність. У середній школі важливо розглянути проблеми: живопис і природа; музика і природа; образ природи в різні історичні періоди; антропогенний чинник.

Випускник середньої школи повинен знати: екологічні суперечності глобального масштабу, що зачіпають самі основи існування цивілізації; причини загострення сучасних екологічних проблем; різні шляхи вирішення екологічних проблем в країнах світу; можливості внести гармонію у взаємини між суспільством і природою: планова організація виробництва; дотримання гуманістичних ідеалів у збереженні здоров’я людей, заощадженні ресурсів нашої планети; освоєння космічного простору в цілях мирної цивілізації; впровадження в промисловість ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, утилізація відходів; посилення державного контролю за станом довкілля і джерелами забруднення; перебудова психології населення стосовно довкілля.

Ці знання є основою для виховання екологічної культури студентської молоді. У закладах вищої освіти студенти повинні розуміти, що передусім людина має зцілитись сама, а потім зцілювати природу. Саме тому сьогодні екологічна парадигма дедалі більше набуває рис світоглядної i моральної цінності. Тож екологiзацiя моралі й формування екологічного імперативу постають могутніми чинниками унормування й гармонізації людиною своїх взаємин з довкіллям [5].

Існує точка зору, відповідно до якої освіта розглядається як неминуча передумова, що сприяє сталому розвитку здатності людей пояснюватися з питань поліпшення стану навколишнього середовища, отже, підвищенню екологічної культури. Навпаки, екологічна культура забезпечує підвищення якості професійної освіти, тому що є елементом загальнолюдської культури. Адже без необхідного на сьогоднішній день рівня екологічних знань неможливо підтримувати власне здоров’я і здоров’я своєї родини.

Формування екологічної культури в процесі навчання ‒ це оптимальна форма екологічного виховання. Важливим компонентом екологічної культури є особистісно-ціннісне ставлення до природи, що допомагає усвідомити себе її частиною і свою відповідальність за наслідки спілкування з нею [5].

Основною метою екологічної освіти i виховання в cтpyктypi професійної підготовки фахівців є формування цілісного екологічного знання й мислення, необхідних для прийняття екологічно обґрунтованих господарських рішень на рiвнi підприємств, галузей, регіонів [6].

Формування екологічної культури майбутніх фахівців ставить такі основні завдання:

• вивчати природу свого краю, виховувати дбайливе ставлення до природних багатств України;
• виховувати нетерпиме ставлення до вчинків, які завдають шкоди природі;
• озброїти майбутніх фахівців знаннями, виробити у них практичні вміння і навики раціонального природокористування, спонукати їх до конкретних дій щодо поліпшення стану довкілля, не допускати негативних впливів на природу в процесі своєї трудової діяльності;
• формування відповідальності за природу як національну, так і загальнолюдську цінність, основу життя на Землі;
• формування у майбутніх фахівців усвідомлення того, що людина – частина природи, а історія людського суспільства – частина історії природи, що природа є першоосновою існування людини і суспільства [6].

Таким чином, екологічне виховання доцільно розглядати в контексті екологічної культури. Спираючись на філософські положення про взаємодію людини, суспільства і природи, а також природи і культури, суть екологічного виховання можна визначити як процес, спрямований на формування екологічної свідомості, що включає такі ключові категорії, як світогляд, стосунки, цінності, поведінку. Екологічне виховання ‒ це соціокультурний феномен, педагогічна інтерпретація якого сприяє вільному розвитку інтелектуальної і духовної сфери школярів в мікро- і макромісці його існування, формуванню у них наукового світогляду, досвіду соціальних стосунків і системи цінностей у взаєминах з природою, довкіллям і людьми, що орієнтує учнів на усвідомлену діяльність щодо збереження життя на Землі для сьогодення і майбутніх поколінь.

Список використаної літератури:

3. Гришко С.В., Непша О.В. Проблеми формування екологічної культури студентської молоді в сучасному суспільстві. Екологія: зб. наук. пр. VІІ-го Всеукр. з’їзду екологів з міжнародною участю, (25-27 вересня, 2019). Вінниця: ВНТУ, 2019. С.190.
4. Ліпич І.І. Екологічна діяльність як складова соціокультурного процесу: автореф. дис.канд. філос. наук: 09.00.03; К., 18 с.
5. Моторна Л.В. Системний пiдxiд у сферi екологiчної освiти та виховання у ВНЗ I-ІІ piвнiв акредитації. Проблеми освіти: науково- методичний збірник, Третій спеціальний випуск. С. 333-337.
6. Прохорова Л. А., Зав’ялова Т.В., Непша О.В. Екологічна освіта та виховання молоді як основа екологічної культури суспільства. Дискурс в умовах мінливості соціокультурного просторі: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю. Мелітополь: Видавництво МДПУ імені Богдана Хмельницького. С.143-146.
7. Прохорова Л., Непша О., Зав’ялова Т. Формування екологічного світогляду молоді в системі загальноосвітня школа-заклад вищої освіти. Екологія – філософія існування людства: зб. наук. праць. Мелітополь: ТОВ

«Колор Принт», 2019. С. 147-151/

6. Nepsha O.V., Hryshko S.V., Prokhorova L.A. Environmental skills as a component of the ecological culture of the future teacher of geography. Moderní aspekty vědy: X. Díl mezinárodní kolektivní monografie / Mezinárodní Ekonomický Institut s.r.o. Česká republika: Mezinárodní Ekonomický Institut r.o., 2021. S.291-299.

Керівник: Непша О.В. старший викладач кафедри фізичної географії