FOLLOW US ON SOCIAL

Posted On

14
Січень
2022

Двісті кажанів у холодильнику та кіт на карнизі. Хто і як у Києві рятує тварин, що потрапили в біду

Вдома у киянки Тетяни Ляшенко живе близько двохсот кажанів — зимують у холодильнику. Тваринок вони разом з колегами з команди рятувальників забрали з під’їздів або витягли з шахт ліфтів. Тетяна – керівниця команди з порятунку тварин.

Кажани зазвичай взимку лягають у сплячку, проте можуть прокинутися, якщо їх потурбує якийсь майстер-прокладач кабелю. Потім залітають у теплий під’їзд, де вже не можуть заснути. А на двір їх відпустити не можна — замерзнуть.

Автор: Сергій Одаренко

Передрук з ініціативи редакції ТЕКСТІВ

Так зимує в холодильнику сімейство кажанів

Так зимує в холодильнику сімейство кажанів

KARG – команда порятунку тварин

«Ви як команда мисливців на привидів, тільки крутіше!» — такі компліменти рятувальникам тварин доводиться чути постійно. А ще їх називають ідеалістами та диваками.

Усе почалося сім років тому, коли промисловий альпініст Михайло Сторожук прочитав статтю, в якій люди бідкалися, що нема кому знімати котів із дерев. Написав у коментарях, що може це легко зробити, і залишив свій номер мобільного. За місяць надійшов перший дзвінок. Потім буквально одразу другий, третій… Як з’ясувалося, про нього дізналися зоозахисники та почали радити всім його номер. У середньому за тиждень Михайло виїздив на один-два виклики, тому міг поєднувати з основною роботою.

Рятувальник Михайло Сторожук з врятованими лебедями біля Національного парку «Межигір’я»

Рятувальник Михайло Сторожук з врятованими лебедями біля Національного парку «Межигір’я»

Витягуючи якось із шахти ліфта вимазаних мазутом кажанів, Михайло познайомився з майбутньою дружиною – Любов’ю Кравчук.

«Спочатку домовлялися з ліфтерами, потім самі навчилися відчиняти двері — тоді кабіна блокується і нікуди не їде», — каже Михайло.

Це було на проспекті Гонгадзе, у звичайній багатоповерхівці, де оселилася найбільша популяція кажанів у Києві.

В якому саме будинку, рятувальник не зізнається, щоб не наражати червонокнижних тварин на небезпеку, і посилається на угоду про збереження кажанів у Європі. Мешканці будинку по-різному сприймають таких сусідів. Одні кричать, що це сатана, бігають з віниками та вбивають кажанів, інші виселяють на вулицю у морози, наражаючи на загибель. Дехто розуміє, що це червонокнижні тварини, забирає до себе до прибуття рятувальників. Залежно від виду, колонії можуть гуртуватися в групи до трьох тисяч особин.

Врятованого кажанчика вкладуть спати і відпустять навесні

Врятованого кажанчика вкладуть спати і відпустять навесні

Тієї зими Михайло та Люба врятували близько 600 кажанів і вирішили зібрати команду порятунку тварин, які опинилися в надзвичайній ситуації, оскільки в Києві жодна муніципальна чи державна служба таким не займаються. Групу назвали KARG — Kyiv Animal Rescue Group.

Сторожук сподівався, що на цьому навіть вийде заробити. Але прогадав — у людей зазвичай немає коштів, щоб платити за такі послуги.

— Усі дзвонять, благають: поможіть! А платити не хочуть, особливо якщо за безпритульних, — зітхає Михайло.

Але не рятувати вони вже не могли. Тому проєкт став волонтерським — гроші за виїзд беруть тільки тоді, коли людина може або хоче віддячити. Спочатку в команді їх було троє: Люба, Михайло й Артем — друг-спелеолог.

Михайло з врятованим лелеченям. На задньому тлі та сама «копійка», на якій спочатку їздили на виклики

Михайло з врятованим лелеченям. На задньому тлі та сама «копійка», на якій спочатку їздили на виклики

Прославились після евакуації песика з острова

Слава до них прийшла після рятувальної операції, коли вони спільно з групою байдарочників евакуювали бездомного пса з пустельного острова на Оболоні. Найпевніше, собака ще взимку перебрався туди по льоду, де і залишився на самоті без їжі. Про команду рятувальників написали в газетах. Після цього Державна служба з надзвичайних ситуацій почала радити людям звертатися до волонтерів у подібних ситуаціях.

Собака тікав від рятувальників у воду, тому ловити його довелося за допомогою підсаку

Собака тікав від рятувальників у воду, тому ловити його довелося за допомогою підсаку

А у тих на все про все тоді була синя «копійка», мотузка, комплект висотного спорядження і сачок. Згодом до них долучилися знайомі диґери й альпіністи. Добровольці з боку з’явилися лише через три роки, коли Сторожук завів для організації сторінку у Фейсбуці. Там публікують історії про порятунок тварин та збирають пожертви від благодійників.

Сьогодні в команді понад 20 людей, серед яких 11 рятувальників, п’ять водіїв, один стажист та п’ять диспетчерів. У їхньому розпорядженні пожежна машина та чотири рятувальні автомобілі, подаровані благодійниками.

Попри символічні зарплати — близько п’яти тисяч гривень, у команду рятувальників непросто потрапити. Потрібно пройти річне стажування, щоб кандидат міг проявити себе за різних сезонів. Щоправда, 90% стажистів тікають уже після першої-другої зміни — надто виснажлива праця. Але якщо людина проробила хоча б з місяць, вона лишається на роки.

«Ви зателефонували до команди порятунку тварин міста Києва. Будь ласка, дочекайтеся відповіді оператора. Задля покращення обслуговування розмова може бути записана», – каже автовідповідач рятувальників голосом Михайла. Потім слухавку бере диспетчерка Валентина Павлович.

— Алло, — стомлено каже вона. Деякий час слухає, а тоді мовчки нотує в зошит: Русанівський бульвар, кіт на карнизі другого поверху. Ще якийсь час випитує різні обставини:

— На якій висоті? Довго він там сидить? Це ваш кіт? Є кому рятувальників зустріти?

Отриману інформацію надсилає до оперативного чату в телеграмі. У відповідь приходить коротке повідомлення від рятувальників Вадима Горкавенка та Володимира Пешкова, які сьогодні чергують: «Виклик отримали. Виїжджаємо».

Разом із ними на цей виклик поїхав і кореспондент ТЕКСТІВ.

Ще здалеку я впізнаю рятувальний загін: на машині емблема команди — вивірка на щиті, хлопці одягнені в робочі однострої з цією ж емблемою. Ця білка – одна з перших врятованих командою тварин. Собака знищив гніздо вивірки в лісі, дорослих з’їв, лишилися дитинчата, яких рятувальники й взяли на відгодовування.

Володя лізе нагору, Вадим тим часом тримає драбину, потім лізе й сам. Слідом за ними деруся і я. Драбина трясеться і ковзає. Щоб не впасти, хапаюся за тонку конструкцію вивіски з написом «Центр соціальної допомоги». Якщо відламається, полечу разом із нею на землю. Три метри – не високо, але ноги зламати можна.

Рятувальники Вадим Горкавенко та Володимир Пешков лізуть на карниз, з якого не може вибратися кіт

Рятувальники Вадим Горкавенко та Володимир Пешков лізуть на карниз, з якого не може вибратися кіт

За допомогою гнучкого захвату рятувальники витягли кота зі щілини в будинку, де він ховався. Щоб кіт не подер руки, його запхали в цупкий мішок

За допомогою гнучкого захвату рятувальники витягли кота зі щілини в будинку, де він ховався. Щоб кіт не подер руки, його запхали в цупкий мішок

Карниз над під’їздом завширшки з метр вкритий тонким шаром льоду, йти доводиться вкрай обережно. Зчепленню сприяють хіба що котячі екскременти, якими рясно всипаний руберойд і різні харчі, якими підгодовували тварину. З вікна третього поверху за нами уважно стежить жінка пенсійного віку — Надія. Вона й викликала рятувальників. Кіт насправді сусідки знизу. Але каже, що їй він як рідний.

— Він у нас на самовигулі, вікно у квартирі завжди відчинене, у нього для цього є спуск, — Надія вказує на дощечку, яка наче трап підставлена до підвіконня. — А вчора чомусь не подужав, хоча завжди це легко робив, попри свої 15 років.

По цій дощечці 15-річний кіт ходив на карниз на прогулянку, але одного разу не зміг повернутися.

По цій дощечці 15-річний кіт ходив на карниз на прогулянку, але одного разу не зміг повернутися

Місцева мешканка Надія уважно спостерігає за рятувальною операцією. Кіт хоч і не її, вона давно його підгодовує. Власниця постійно на роботі і не має часу за ним стежити

Місцева мешканка Надія уважно спостерігає за рятувальною операцією. Кіт хоч і не її, вона давно його підгодовує. Власниця постійно на роботі і не має часу за ним стежити

Кота ми швидко знаходимо за нявчанням. Він забився в порожнину в стіні, стирчить лише хвіст. Хвилин десять Вадим намагається підчепити його арканом, зрештою йому це вдається і він витягує перелякану тварину назовні. Володя підставляє чорний мішок, хвилина маніпуляцій і перед нами кіт у мішку – живе втілення відомого фразеологізму. Вдячна Надія сором’язливо дає рятувальникам триста гривень і вибачається, що більше не має.

Переляканого кота віднесли Надії, яка й викликала рятувальників

Переляканого кота віднесли Надії, яка й викликала рятувальників

Перед тим як піти, хлопці пояснили їй, що в незнайомій квартирі кіт може забитися під диван, за пральну машину або залізти в сантехнічні щілини. Тому за ним слід уважно стежити

Робочий арсенал

На рятувальників тварин ніде не навчають. Це рідкісна професія, усі методики роботи активісти напрацьовували на власному досвіді, доводилося винаходити свої інструменти та технології. Наприклад, вуглекислотний вогнегасник використовують для вивільнення переляканих котів із вузьких щілин, звідки вони відмовляються вилазити. Їх буквально викурюють – тварини вискакують, злякавшись шуму і потоку повітря.

Риболовні підсаки з деякими модифікаціями використовують для виловлювання тварин, садові обприскувачі для гасіння пожеж в екосистемах, гідравлічний домкрат – для порятунку тих, хто застряг.

В арсеналі рятувальників є також спеціальні автоматичні пастки, штанга для зняття котів із дерев, гнучкий захват для вивільнення тварини зі щілини, пневматичний шприцемет, система камер для пошуку втікачів у вентиляції.

У розпоряджені рятувальників є навіть човен, подарований благодійниками. Зараз вони на ньому активно рятують знесилених лебедів на кризі

У розпоряджені рятувальників є навіть човен, подарований благодійниками. Зараз вони на ньому активно рятують знесилених лебедів на кризі

Хто платить

За весь час існування проєкту завдяки цим та іншим пристосуванням волонтери врятували понад 10 тисяч найрізноманітніших тварин: від котів, лосів і кажанів до білок, кабанів і пітонів. При цьому, за словами активістів, міська влада жодного разу їм не сприяла, вся матеріальна допомога надходить лише від приватних осіб та організацій. Для цього в команди є два рахунки: на один через соцмережі збирають гроші на лікування тварин, на інший надходять пожертви для закупівлі спорядження, палива та оплати оренди гаража. Залишок з цих грошей йде на зарплати рятувальникам.

У 2018 році Михайло зареєстрував громадську організацію KARG (Kyiv Animal Rescue Group). Це було потрібно для того, щоб отримувати пожертви ще й від юридичних осіб. Завдяки цьому вони мають щорічну підтримку від IT-компанії MacPaw. Наприклад, минулого року вона виділила команді грант на понад 187 тисяч гривень. Крім того, айтівці купили команді моторний човен, цінне спорядження і навіть машину. Очільниця KARG Тетяна Ляшенко виділяє ще одного помітного спонсора – аноніма, відомого під псевдонімом Алєксєй Алєксєіч. Він щомісяця жертвує команді 25 тисяч гривень, також купив рятувальникам автівку, робить цільові внески.

Кинула науку заради тварин

Тетяна долучилася до команди понад п’ять років тому. Прийшла через знайомого, який її запросив, бо знав, що вона ще зі шкільного віку захоплюється альпінізмом. Логічно, що саме ці навички їй стали в пригоді. Каже, що перший виклик пам’ятає, як сьогодні — кіт просидів на тонкій гілці 11 днів (як стверджували очевидці). Він був дуже виснажений, ледве Тетяна до нього доторкнулася, полетів униз, де інші рятувальники завбачливо розгорнули тент.

Керівниця KARG Тетяна Ляшенко з врятованим кошеням

Керівниця KARG Тетяна Ляшенко з врятованим кошеням

Раніше вона викладала в університеті фізику, займалася науковою діяльністю — досліджувала квантовий магнетизм. Золота медалістка, червоний диплом, здавалося б, чого ще прагнути. Але вона обміняла все це на роботу в команді. Перші півтора року намагалася поєднувати, а тоді через брак часу звільнилася.

— У науці я маленька піщинка в чомусь великому, не було якоїсь практичної віддачі, а коли рятуєш тварин, маєш конкретний результат, — пояснює Ляшенко.

Каже, що свого першого кота вона врятувала разом з батьком, коли їй було чотири роки.

— Комусь важливо реалізувати себе — гарна зарплатня, квартира, машина, а комусь важливі ідеї — щоб життя було різноманітним і цікавим. Саме таких людей і об’єднує наша команда, — пояснює Тетяна.

Нині батькам Тетяни не подобається зміна діяльності доньки, її хлопець теж до цього ставиться скептично, хоча й сам також працює у команді – механіком. Але каже, що допомагає передусім людям – рятувальникам, тобто.

Удома Тетяна не тримає власних тварин — бере тільки на перетримку, поки не вдасться прилаштувати або відпустити. Як отих кажанів, наприклад.

У гарну погоду дзвінків більше

Валентина Павлович, що приймає дзвінки, працює на цій посаді вже півтора року. Випадково побачила на сторінці команди оголошення про пошук нового співробітника. Кандидатам пропонували пройти тест із 36 запитань про тварин. Валентина 11 років працює в розпліднику для великих папуг і сприйняла це завдання з цікавістю, як виклик. Незабаром Михайло їй повідомив, що вона відмінно впоралася і запросив на роботу.

— Вирішила спробувати, не думала, шо це надовго, але якось втянулась,— розповідає Валентина. – Завдяки графіку доба-через дві вдається поєднувати з основною роботою. А вона потрібна, бо зарплата диспетчера всього три тисячі гривень на місяць.

У минулому Валентина Павлович працювала кінологом...

У минулому Валентина Павлович працювала кінологом? а зараз займається розведенням велетенських папуг і працює диспетчеркою у службі порятунку тварин.

За гарної погоди вона приймає близько 50–70 викликів від киян. Коли ллють дощі, люди ховаються по домівках, викликів менше — не більш ніж 10–20.

Весною часто повідомляють про пташенят, що випали з гнізд. Улітку нарікають на змій у місті. Зазвичай виявляється, що це вужі, рятувальники наполегливо просять їх не вбивати.

Хоча був випадок, коли домашня змія втекла від господаря і через щілини заповзла до сусідів. Її спіймали та передали власнику.

З настанням холодів частіше просять вивільнити кошенят, що застрягли під капотами машин. Зима — це сезон лебедів, які замерзли на кризі. Рятувати потрібно хворих та знесилених птахів, або з травмами крил — лебідь, що не літає, узимку без допомоги приречений. Після лікування у межигірському центрі їх відпускають на волю.

Рятувальники виїздять лише приблизно на кожен шостий виклик – не встигають реагувати на всі. Але є багато випадків, які або не потребують втручання, або розв’язуються силами місцевих добровольців, операторка лише консультує. Нерідко проблема вирішується сама по собі: тварина рятується самотужки, поки команда в дорозі.

«Як не приїдете, будемо скаржитися!»

Валентина Павлович нарікає, що майже всі, хто до них телефонує, чомусь впевнені, що команда — це міська служба, яка працює за державні кошти. Тому, мовляв, рятувальники мусять за першим викликом негайно примчати до них.

— Кричать, що будуть скаржитися, якщо ми за 20 хвилин не приїдемо. Доводиться пояснювати, що до міста ми не маємо жодного стосунку, ми волонтери й в нас один екіпаж на весь Київ, на всі виклики не встигаємо.

Тетяна Ляшенко пояснює, що такі непорозуміння пов’язані з тим, що їхній номер людям нерідко дають у Державній службі з надзвичайних ситуацій. От вони й думають, що команда — це якийсь державний підрозділ. «Постійні претензії від людей — це одна з причин вигорання рятувальників», — додає Михайло.

У ДСНС припускають, що хтось з їхніх співробітників міг переадресувати дзвінок на команду волонтерів, але називають це людським фактором. Тобто офіційно вони так не чинять. Порятунок тварин не входить в обов’язки ДСНС, але, як запевняє начальниця пресвідділу Ольга Козак, вони також виїздять на такі виклики — по три-чотири рази щодня.

— Ми рятуємо всіх: і білочок, і навіть пацючків. Коли хтось відмовляється, попри те, що є можливість, дзвоню особисто начальнику гарнізону в якійсь області та прошу посприяти. У мене в самої дома п’ятеро тварин, деяких я врятувала! — розповідає Козак.

Вона переконана, що для такого великого міста, як Київ, потрібна окрема служба порятунку тварин. Сил волонтерів бракує, а наявні служби не можуть приділити цьому достатньо уваги. Наприклад, послугу порятунку тварин надають у Київській міській лікарні ветеринарної допомоги (це комунальне підприємство), при якій є Служба «Зоодопомога». Але вони можуть хіба що забрати тварину на лікування. У разі надзвичайних ситуацій звертаються до Київської служби порятунку. Проте ця служба, як і ДСНС, тваринами займається у крайніх випадках — у щоденних звітах за останні два місяці немає жодного виїзду на порятунок тварини.

— Два рази за всю історію бачили їх. Один з них за нашим проханням. А зазвичай виклики вони безпосередньо передають нам, — каже Михайло.

За словами Наталії Мазур, що виконує обов’язки директорки Київської міської лікарні ветеринарної допомоги, представники KARG доставляють до їхньої лікарні тварин, які потребують допомоги. Щоправда, Михайло на це зауважив, що вона трохи перебільшує, оскільки приймають вони далеко не кожну тварину і не кожного разу, часто відмовляють.

Комунальне підприємство рекомендувало команду активістів для участі в проєктах громадського бюджету Києва. Михайло підтвердив, що вони висували свою ідею для отримання фінансування з міського бюджету. Активісти пропонували створити при комунальному підприємстві службу, яка б дублювала функції команди порятунку. Однак їм відмовили, оскільки формально у Києві вже є така служба — власне, Служба «Зоодопомога». Зачароване коло.

Криза в команді

Люди, що рятують тварин, іноді й самі потребують допомоги. У 2016 році у Люби з Михайлом народилася дитина зі складним діагнозом: спінально-м’язова атрофія (СМА, докладно про дороге лікування цієї хвороби ТЕКСТИ нещодавно писали). Пацієнту потрібен один укол вартістю два мільйони доларів або коштовна підтримувальна терапія протягом усього життя. Попри гостру потребу в грошах, Михайло залишився в команді на мізерній зарплаті.

Як він сам пояснив, необхідні шість мільйонів гривень на рік усе одно неможливо заробити на будь-якій роботі — хоч рятувальником тварин, хоч у промисловому альпінізмі, де заробляють учетверо більше. До того ж на той час не було на кого залишити команду.

Стосунки в подружжя не склалися, і вони розійшлися. До 2018 року Люба лишалася в складі команди, доглядала хвору дитину, працювала диспетчеркою і за можливості їздила на виклики.

«Якщо в людини є емпатія, вона рятує всіх — і людей, і тварин. Коли говорять про дилему — зазвичай не допомагають нікому», — пояснює Люба.

Перший конфлікт між нею і командою стався, коли вона попросила опублікувати на сторінці організації заклик про допомогу в зборі коштів на терапію для її дитини. Однак більшість членів проголосували проти, оскільки «це не стосується теми».

Згодом розбіжність у поглядах загострилася, і Люба пішла з команди. Сьогодні вона вважає, що у групі безлад, що вони недопрацьовують і вибірково виїздять на виклики.

— Мені прикро, що проєкт не так розвивається, як хотілося б, але впливати на це я не можу, бо вже поза командою, — каже вона.

На її сторінці в фейсбуці досі можна побачити дописи про порятунок різних тварин – поміж постів про збір коштів на препарат Золгенсма, яким віднедавна лікують дітей, хворих на СМА (той самий укол вартістю 2 млн доларів).

Вдома у Люби мешкає 16 котів і шестеро собак — це ті, яких вона взяла на перетримку, але так і не змогла кудись прилаштувати. Вона вимагала від команди, щоб вони забрали їх у неї, але їй відмовили, оскільки не займаються прилаштуванням врятованих тварин.

— Команда завжди виїздить у випадках, коли ситуацію неможливо розв’язати без спецспорядження. Шпиталізація домашніх тварин такою не є. Ловити на відкритій місцевості тварин без травм, що не підходять близько, ми технічно не вміємо і переадресовуємо на професійних ловців, — відповідає на її звинувачення Тетяна Ляшенко.

Михайло визнає, що команда їздить не на всі виклики. Але наголосив, що протягом 2021 року було 1940 виїздів, а відмовлено лише в 179 випадках. Це було пов’язано з тим, що вони не стосувалися їхнього профілю, або екіпаж перебував надто далеко. Іноді в команди просто не вистачає коштів, щоб забрати тварину та прилаштувати її на лікування – повно боргів перед ветеринарними клініками.

Команда рятівників тварин

Команда рятівників тварин

Голий ентузіазм

Нещодавно поступово відійшов від справ і Михайло. Він допомагає, чим може, але вже має іншу основну роботу – працює промисловим альпіністом.

Тетяна, що очолює групу сьогодні, сподівається, що колись організація матиме належний дохід, який дозволить платити рятувальникам та іншим співробітникам гідну зарплату. Поки що ж усе тримається на голому ентузіазмі.

Як розповіла Валентина, серед рятувальників не лишилося жодної людини, в якої є діти й кому потрібно утримувати сім’ю або орендувати квартиру. Більшість живуть із батьками.

— Я шукала нам гранти, але не знайшла. Зараз акцент робиться на правах людини, а до тварин нікому немає діла. Є підтримка для притулків, а так щоб під нашу специфіку, то я нічого не бачила, — зітхає Тетяна.

Вона зізнається, що тварини — це не єдине, чим би вона хотіла займатися у житті. І припускає, що колись може повернутися в науку. Але зробить вона це тільки тоді, коли побачить, що тварини не залишаться напризволяще, що є інші люди, які ними опікуватимуться.

Цей матеріал створено журналістами Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.