Чому ідеї “відродження” російської імперії небезпечні як для росії, так і для України.

За інформацією Bloomberg.

Убивство дар’ї дугіної, в якому кремль і російські спецслужби звинувачують Україну, а українці – кремль або ворогів дугіна всередині росії, висвітлює єдину силу в росії, яка щиро підтримує вторгнення володимира путіна в Україну: російську націоналістичну спільноту, видатним членом якого є дугін і в якому також була активна його донька. Без ультраправих націоналістів, мордор на чолі з путіним навряд чи зміг би знайти слова пропаганди для виправдання вторгнення.

дугін, якого по-різному називають «мозком путіна» і «нацистським клоуном» , не підходить ні до одного кліше. У 1990-х і на початку 2000-х років російські інтелектуали та їхні західні послідовники любили знущатися над маргіналізованими ультранаціоналістами, які висвітлювали свої екзотичні переконання на незрозумілих веб-сайтах, здавалося, не маючи надії на гроші, владу чи вплив, які завжди були єдиним критерієм успіху в москві. Потім, після захоплення Криму 2014 року — кроку, який дугін і його союзники відстоювали після розпаду Радянського Союзу — пошук витоків імперіалістичного повороту путіна в працях філософів-націоналістів став модним. 

Статус дугіна як політичного аутсайдера нагадує маргінальну позицію ігоря гіркіна (стрєлкова), полковника у відставці, який допоміг розпочати війну в Україні в 2014 році і якому було відмовлено в будь-якій участі в поточній «спеціальній військовій операції». 

путін віддав наказ про вторгнення, але ухилився від загальної мобілізації та кампанії масових репресій, натомість, проходить прихована мобідізація на багатьох територіях. росія, пасивний гігант, погодилася на напад на Україну, а бідні, боржники та зневірені люди найнялися воювати в ній. Але для націоналістів — на зразок дугіна, гіркіна та їхніх союзників як усередині, так і поза російськими військовими та спецслужбами — вторгнення — шанс на все життя, шанс відродити імперську мрію та «русский мир», шанс при політичному поверненні. Вони єдина сила в росії, яка відповідає мотивації та рішучості українців; вони серце цієї війни. Показовим є те, що обидві «офіційні» сторони конфлікту мали вагомі підстави завдати удару по цій силі — навіть якщо виявиться, що ані Кремль, ані українці не вбивали дар’ю дугіну.