FOLLOW US ON SOCIAL

Posted On

26
Січень
2022

 Безпека природних комплексів

Блінова Карина Дмитрівна

студентка 3 курсу, спеціальність 242 «Туризм»

Національний університет «Запорізька політехніка»

ЕКОЛОГІЯ (Екологічна безпека)

 Безпека природних комплексів

Формування правових засад використання й охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду є надзвичайно актуальним питанням оскільки підтримці екологічної рівноваги й забезпеченню екологічної безпеки поряд зі збалансованим і невиснажливим природокористуванням сприяють території та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, виключені з активного господарського використання, і щодо них встановлено особливий режим використання й охорони. Природа є першоджерелом життя і діяльності людини, внаслідок чого охорона природи є найважливішим, зафіксованим на конституційному рівні обов’язком людини і громадянина. Виходячи зі складності й багатоплановості структурних і функціональних зв’язків, якими представлено довкілля, природу розглядають як комплексний об’єкт правової охорони.

Природний комплекс – система окремих природних об’єктів у їх екологічних взаємозв’язках. Природними комплексами є природа в цілому (довкілля), урочища, ландшафти, екосистеми, біогеоценози тощо.

Найбільшим природним комплексом є географічна оболонка. В її межах виділяють менші природні комплекси – материки та океани. Всередині материків і океанів виділяють менші природні комплекси – природні зони (наприклад, пустеля Сахара на материку Африка).

Розрізняють природні комплекси рівнинного, лісолучного, передгірного, гірського типів [1]. Міжнародними об’єктами охорони навколишнього природного середовища є повітряний басейн, космос, Світовий океан, Антарктида, річки, природні ресурси, що діляться. У світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища координаційна роль належить міжнародному праву. Координація здійснюється через діяльність і рішення міжнародних організацій: ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ, МАГАТЕ, МСОП, ФАО, ММО (Міжнародна морська організація), ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНДРО (бюро з надання допомоги у випадку стихійного лиха) [2].

У зв’язку з особливою цінністю й важливістю територій та об’єктів природно-заповідного фонду України він охороняється як національне багатство, щодо нього встановлено особливий режим використання, охорони та відтворення. Фонд розглядається як складова частина світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є об’єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Площа природно-заповідного фонду України становить понад 2,715 млн га, тобто майже 4,5% території нашої держави. Під особливою охороною перебувають майже 7040 територій та об’єктів [1].

Зміна пріоритетів правової охорони природи, тобто поступовий перехід від охорони конкретних територій та об’єктів природнозаповідного фонду до охорони й збереження біорізноманіття відбувається шляхом формування екологічної мережі України як складової Всеєвропейської екологічної мережі. Відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) формується Всеєвропейська екологічна мережа як єдина просторова система територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафтів. Європейська екомережа включає: природні ядра (осередки) для збереження екосистем, середовищ існування, видів і ландшафтів європейського значення; екокоридори або перехідні зони для забезпечення взаємозв’язків між природними екосистемами – елементи дефрагментації природних масивів і міграційні шляхи водночас; відновлювальні райони, де є потреба у відновленні порушених елементів екосистем, середовищ існування й ландшафтів, або повне відновлення деяких районів; буферні зони, які сприяють зміцненню мережі та її захисту від впливу негативних зовнішніх чинників.

На сучасному етапі охорона природи в Україні є питанням політичної ваги й одним з першочергових її завдань є створення мережі природно-заповідних територій різних категорій, серед яких провідне місце мають займати національні природні парки. Згідно з визначенням Закону України «Про природнозаповідний фонд України», національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науководослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників: на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти [2].

Забезпечення правової охорони довкілля, окремих природних ресурсів та їх комплексів, сприяння сталому розвитку та гарантування екологічної безпеки як частини національної безпеки держави та світу в цілому – все це є на сьогодні найактуальніші та найболючіші теми світової спільноти. Зазначена проблематика стає дедалі гострою та нагальною з урахуванням викликів сьогодення, що постали перед людством. Саме об’єднання зусиль у вирішенні цих задач, міжнародна співпраця, а також використання передового досвіду мають стати головними напрямками екологічної політики світового співтовариства [3].

Формування й функціонування природнозаповідного фонду, а також подальший розвиток заповідної справи в Україні повинні бути забезпечені шляхом збільшення площі територій і об’єктів природно-заповідного фонду, оскільки відсоток заповідності є важливим екологічним показником збереження територій та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Саме тому група об’єктів і територій природно-заповідного фонду набуває статусу заповідності, кордони таких об’єктів і територій оптимізуються як гарантія покращення умов для збереження біологічного й ландшафтного різноманіття.

Література:

  1. Природний комплекс: навч.-метод. посіб./ уклад. О.О. Остапішина. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2013. – С. 147.
  2. Заповідна справа: навч. посіб./ В.А. Андронов, Є.О. Варивода, Г.В. Тітенко. – Х.: НУЦЗУ, 2013. ‒ 204 с.
  3. Правовий режим природнозаповідного фонду. URL: https://onua.edu.ua/downloads/magistratura/anotatcii_magistr/pogrebna-l-m.pdf (дата звернення: 23.09.2021)

Керівник: Мамотенко Д. Ю., кандидат економічних наук, доцент,

доцент кафедри туристичного, готельного та ресторанного бізнесу, Національний університет «Запорізька політехніка»