Антимонопольне право

Антимонопольне право – це сукупність правових норм, нормативних актів, спрямованих на обмеження свободи підприємницької діяльності та свободи договору економічно впливових компаній. Найбільш часто обмеження зачіпають створення картелів або інших механізмів підтримки цін і розподілу ринків; великі злиття і дії, які можуть істотно збільшити можливість продавця впливати на ціну. На даний момент антимонопольні закони існують в більшості країн світу.

На думку прихильників антимонопольного законодавства, воно захищає економічні інтереси споживачів і сприяє економічному розвитку. На думку супротивників, антимонопольне законодавство є системою порушення прав власності і нерідко або навіть зазвичай призводить до негативних наслідків для споживачів та економіки в цілому.

Антимонопольне законодавство України

Антимонопольне законодавство України – це система юридичних норм і правових інститутів, покликаних регулювати:

• суспільні відносини в процесі обмеження монопольної діяльності;
• запобігання зловживанням монопольним становищем в національному господарстві країни;
• недопущення неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності;
• здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та системи захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень.

Загальна роль антимонопольного законодавства полягає у стимулюванні виробництва необхідних для споживача товарів, зменшенні їх собівартості, спонуканні підприємців до підвищення ефективності виробництва, сприяння науково-технічному прогресу.

Антимонопольне законодавство – один з найважливіших чинників формування ринку, економіки. Відповідно до конституційних основ, забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності здійснюється з використанням різних методів правового регулювання, застосуванням адміністративних і економічних важелів впливу на розвиток конкуренції і боротьбі з монополізмом.

Антимонопольне законодавство спрямоване насамперед на:

• забезпечення свободи економічної конкуренції між суб’єктами господарювання;
• захист споживача від монополії виробника шляхом введення економічних і юридичних обмежень і стимулів (система податкових ставок, законодавче визначення пріоритетів конкурентної та антимонопольної політики);
• регулювання процесів ціноутворення на виробництвах – природних монополістів;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
• примус, розподіл монополій, утворень;
• застосування засобів юридичної відповідальності за порушення відповідних правових норм.

Одним з основних правових актів, що регулюють відносини у сфері антимонопольної діяльності, є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Система Антимонопольного законодавства містить також Закони України:

1. «Про Антимонопольний комітет України».
2. «Про захист прав споживачів».
3. «Про захист від недобросовісної конкуренції».
4. «Про природні монополії».
5. Відповідні Укази Президента України.
6. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Антимонопольного комітету України, відповідних міністерств і відомств, спрямовані на обмеження монополізму та розвиток конкурентного середовища.

Головним державним органом, покликаним забезпечувати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень, є Антимонопольний комітет України (АМКУ).

Статус і завдання АМКУ

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом. Головна мета – забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України є колегіальним органом. Згідно із законодавством, складається з Голови та восьми державних уповноважених.

Становлення АМКУ

Створення в Україні органу захисту економічної конкуренції вперше було передбачено Законом України «Про обмеження монополізму та захист від недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятого 18 лютого 1992 року. Практична робота Антимонопольного комітету України була заснована в жовтні того ж року з призначенням першого Голови Комітету – Олександра Завади.

Діяльність АМКУ як колегіального органу почалася після прийняття 26 листопада 1993 року Закону України «Про Антимонопольний комітет України» і призначення в наступному місяці першого складу Комітету з дев’яти державних уповноважених. Протягом 1994-1995 років, з появою територіальних відділень АМКУ у всіх областях, містах Києві та Севастополі розвиток системи органів Комітету було переважно завершено.

Особливістю роботи Комітету на етапі становлення, що охоплює 1994-1996 роки, було те, що поряд зі звичайною для органів захисту конкуренції правозастосовної діяльністю він активно працював над проведенням масштабної демонополізації економіки, а також забезпечував створення принципово нової для України нормативної та методичної бази розвитку і захисту конкуренції.

Зокрема, саме Комітетом було ініційовано і в основному розроблена Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції на 1993-1995 роки, схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року. Їм же був розроблений практично нова редакція Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», прийнятий 07 червня 1996 року.

Крім того, Антимонопольним комітетом України було:

• розроблено ряд нормативно-правових документів, що забезпечують контроль за дотриманням антимонопольних вимог у процесі приватизації, під час прийняття рішень органами влади і управління;
• закладені основи організаційно-правових механізмів запобігання монополізації товарних ринків у процесі економічної концентрації.

Наступні чотири роки стали етапом напрацювання досвіду практичного застосування антимонопольного законодавства. Зусилля Комітету в даний час спрямовані перш за все на виявлення та припинення зловживань монопольним становищем і дискримінації суб’єктів господарювання органами влади та управління, контроль за економічною концентрацією, особливо – недопущення перетворення державних монополій на приватні у процесі масової приватизації, розробку проектів законодавчих і нормативних актів, що могли так чи інакше позначитися на конкуренції.

Зокрема, Антимонопольний комітет взяв участь більш ніж в двох тисячах заходів щодо демонополізації, переважно ініційованих ним, у результаті яких на ринок додатково вступили 7100 суб’єктів господарювання. Було не допущено перетворення у приватні без розукрупнення близько 1400 монопольних утворень, внаслідок реструктуризації монопольних утворень у процесі приватизації створено понад 2100 нових суб’єктів господарювання.

Протягом 1994-2001 років органами Антимонопольного комітету було виявлено та припинено близько 4000 зловживань монопольним становищем на ринку; близько 2500 випадків дискримінації суб’єктів господарювання державними органами.

Розвиток конкуренції на ринках України, захист прав найширших кіл споживачів сприяли:

• припиненню практики тарифної дискримінації приватних підприємств у порівнянні з державними;
• обмеженню поборів на так званий розвиток підприємств залізниці і зв’язку;
• припиненню численних випадків неправомірних заборон і обмежень на міжрегіональну реалізацію товарів;
• зменшенню у декілька разів вартості послуг з прийому житлово-комунальних платежів від населення;
• здешевленню майже на третину вартості послуг з установки газових лічильників у половині областей України.

Якщо потрібні консультації в сфері антимонопольного права, законодавства, то їх можна отримувати на платформі PATProfi.ua.