Активні заняття спортом підвищують ризик бічного аміотрофічного склерозу

Регулярні й інтенсивні фізичні навантаження підвищують ризик розвитку бічного аміотрофічного склерозу у людей, що генетично схильні до цього захворювання, – хоча більшість з них навіть не підозрюють про небезпеку.

До такого висновку дійшла група вчених Шеффілдського університету – одного з найпрестижніших та найавторитетніших британських вишів. Автори дослідження не закликають кидати заняття спортом, але сподіваються, що отримані дані допоможуть визначити людей, що належать до групи ризику.

Бічний (або латеральний) аміотрофічний склероз (БАС), відомий також як хвороба моторних нейронів або хвороба Шарко, – невиліковне прогресуюче захворювання. Воно вражає клітини спинного мозку (рухові нейрони), які відповідають за координацію рухів та підтримку тонусу м’язів. М’язи перестають функціонувати, що врешті-решт призводить до їхньої атрофії.

У міру руйнування рухових нейронів хворий втрачає здатність рухатись, починаються проблеми з диханням і мовленням. Смерть найчастіше настає внаслідок паралічу дихальної мускулатури.

БАС належить до рідкісних захворювань, до якого схильні лише близько 0,3% населення планети. При цьому відомо, що поява та розвиток хвороби обумовлені як генетикою, так і несприятливими факторами, накопиченими протягом життя.

Зв’язок між фізичними тренуваннями та хворобою помітили давно, але вчені не могли зрозуміти, чи є він причинно-наслідковим, чи тут замішані якісь треті чинники.

Зокрема, відомо, що італійські футболісти страждають на БАС у шість разів частіше середнього рівня. Відверто про свою хворобу розповідали й багато інших спортсменів, зокрема колишній захисник “Ліверпуля” Стівен Дарбі та півзахисник петербурзького “Зеніту” Фернандо Ріксен, який помер від хвороби Шарко у 2019 році.

“Ми дійшли остаточного висновку, що інтенсивні фізичні навантаження дійсно є фактором ризику для розвитку БАС, – заявив один з авторів дослідження, доктор Джонатан Купер-Нок. – Невипадково відсоток видатних спортсменів серед таких хворих – непропорційно високий”.

Науковці проаналізували зразки ДНК приблизно півмільйона людей, що зберігаються у британському Банку біологічної інформації (UK Biobank project).

За допомогою методу рандомізації Менделя вони встановили, що люди, генетично схильні до інтенсивних фізичних навантажень, одночасно більш схильні й до хвороби Шарко.

У статті, опублікованій за результатами роботи, йдеться, що внаслідок регулярних фізичних тренувань деякі гени мутують – і у людей зі спадковою схильністю до розвитку БАС хвороба виникає раніше, якщо вони регулярно та інтенсивно займаються спортом.

Під “регулярними та інтенсивними” розуміють тренування щонайменше два-три рази на тиждень та не менш ніж пів години.

Водночас вчені наголошують, що більшість людей, які тренуються в такому режимі, не хворіють і поки незрозуміло, як визначити групу ризику. Однак за підсумками роботи вони сподіваються створити методику ранньої діагностики та запобігання хвороби – на зразок тієї, що вже існує для перевірки схильності футболістів до проблем із серцем.

“Ми не знаємо, хто схильний до ризику, і зовсім не збираємося давати людям поради – кому тренуватися можна, а кому не можна. Якщо всі відмовляться від спорту, шкоди вийде більше, ніж користі”, – каже доктор Купер-Нок.

“Наше дослідження наближає нас до розгадки взаємозв’язку між високими фізичними навантаженнями та появою БАС у людей зі спадковою схильністю до хвороби”, – заявила професорка Памела Шоу, котра очолює Інститут неврології у Шеффілді.

Вважають, що знижений рівень кисню в організмі під час інтенсивних (анаеробних) тренувань викликає так званий оксидативний стрес рухових нейронів, які є одними з найбільших та активно споживають кисень клітин нашого організму.

У генетично вразливих людей це призводить до пошкодження та загибелі таких рухових нейронів.

Доктор Браян Діккі з благодійної Асоціації з боротьби з БАС вважає, що колеги з Шеффілда обрали правильний напрямок й доцільно проводити більше подібних досліджень.

Генетичні та зовнішні чинники появи БАС досі вивчали незалежно одне від одного, каже він, а “сила даного дослідження у тому, що воно збирає шматочки пазлу”.