Абсолютні цивільні права: тенденції до подальшого застосування при правовому регулюванні належності об’єктів іт права

Мічурін Євген
(Харків, Україна)
ПРАВО
(Цивільне право)
АБСОЛЮТНІ ЦИВІЛЬНІ ПРАВА: ТЕНДЕНЦІЇ ДО ПОДАЛЬШОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ НАЛЕЖНОСТІ ОБ’ЄКТІВ ІТ ПРАВА
Проблема абсолютних цивільних прав отримує нового розвитку через все більшу кількість об’єктів, які не мають речової форми, утім є оборотоздатними у цивільному праві. Це стосується передусім об’єктів ІТ права: доменних імен, об’єктів комп’ютерних ігор, криптовалют тощо. Належність цих об’єктів певній особі визначається абсолютним цивільним правом.
Відсутність докладної правової регламентації окремих з таких об’єктів на практиці призводить до застосування до них за аналогією норм про право власності чи про право інтелектуальної власності. Розуміння таких прав як абсолютних визначає їхню конститутивну рису, що дає уяву про їхню правову природу, і як наслідок дозволяє виявити та врахувати їхні спільні властивості.
Абсолютні права визначені теорією цивільного права як такі, у яких вповноваженій особі протистоїть невизначена кількість зобов’язаних осіб. Абсолютні права закріплюють належність речей, інших майнових та немайнових благ особі. До таких прав належать, зокрема, особисті немайнові права фізичної особи, речові права, особисті немайнові права інтелектуальної власності тощо.
Важливість абсолютних прав полягає у створенні правових підстав, необхідних для цивільного обороту. Для можливості останнього важливим є стан закріпленості блага за певною особою. Це, серед іншого, надає можливість подальшого переходу прав до різних осіб. Відбувається це за договорами (власно, сам оборот) за волевиявленням вповноваженої особи, яка має абсолютне право на благо, наприклад, власника.
Визнання відповідного абсолютного права на благо за певною особою створює такий стан, коли усі інші особи, в яких відсутні права, мають загальний обов’язок утриматися від посягання на абсолютне право. Крім того, закріпленість благ за певною особою, що відбувається завдяки абсолютному праву може зобов’язувати особу.
Так, згідно із ЦК України власність зобов’язує (ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України). Власник несе тягар утримання майна. Він зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Нерідко оподаткування відбувається згідно до наявності абсолютного права (податок на нерухомість сплачують її власники – особи, яким належить абсолютне речове право на нерухомість). Абсолютні права можуть бути речовими (право власності, сервітут, емфітевзис, суперфіцій), або закріплювати належність благ, які не мають речової форми (право на ім’я фізичної особи).
Абсолютність права не пов’язана напряму з повнотою панування особи над річчю. Обмеженим є право власності чи ні, воно залишається абсолютним. Усі речові права (зокрема, й права на чужі речі: володіння, сервітут тощо) є абсолютними за своєю правовою природою. Так, сервітут є обмеженим речовим правом, утім це є абсолютне право. Все через те, що право з сервітуту чи інше право на чужу річ можна протиставити невизначеному колу осіб і від будь-кого вимагати його дотримання й користуватися абсолютним захистом цього права.
Підтвердженням цього є ст. 396 ЦК України, згідно з якою особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Глава 29 ЦК України має назву «Захист права власності». Отже, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права як власник, зокрема, вправі витребувати майно щодо якого встановлений сервітут, емфітевзис, суперфіцій з чужого незаконного володіння. Оскільки Україна належить до романо-німецької правової сім’ї, речові права є різновидом абсолютних і водночас майнових прав. За ними визнається, зокрема, право слідування. Право слідування означає, що право власності, інше речове право залишається за власником, в кого б річ фактично не знаходилася. Такі права підлягають абсолютному захисту
Особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності людини є абсолютними, утім не є речовими. Адже правовий режим нематеріальних об’єктів, якими є результати творчої діяльності, часові і просторові рамки, правові засоби захисту не збігаються з тими, що застосовуються у речовому праві. Абсолютними ж особисті немайнові права на результати творчої діяльності є тому, що їм властиве право слідування та їх можна протиставити необмеженому колу осіб (ці властивості збігаються із речовим правом, яке також є абсолютним).
Класичним є підхід, що стан знаходження речі у власника (статика відносин власності) регламентується речовим правом, яке з точки зору родового поділу є абсолютним правом. Абсолютність права стосується перш за все невизначеного кола осіб, яким можна протиставити це право.
Відтак, слід підсумувати про тенденцію подальшого все більшого застосування у цивільному праві конструкції абсолютних прав. Вона у майбутньому дозволить здійснити належне правове регулювання належності суб’єктам нових об’єктів цивільного права, у тому числі тих, що не мають уречевленої форми (зокрема, об’єктів ІТ права). На початкових етапах правового регулювання таких об’єктів конструкція абсолютних цивільних прав дозволить застосовувати за аналогією норми про право власності та про право інтелектуальної власності, які теж є абсолютними.