Недавні записи
- Experts Club представив рейтинг країн з найбільшою ймовірністю дефолту 03.09.2024
- Хорватія прийме на оздоровлення дітей із України 29.08.2024
- Використання сендвіч-панелей українського виробництва в першому півріччі 2024 року зросло на 15% 29.08.2024
- 12 вересня 2024 року у Києві відбудеться конференція Europe-Poland-Ukraine: Cooperate Together 28.08.2024
- Найбільший український виробник вогнезахисних матеріалів «Ковлар груп» зазнав дискредитаційної кампанії і вимагає розслідування 28.08.2024
90-60-90? Що нас приваблює насправді
Якщо існують універсальні стандарти краси, чому тоді еволюція не зробила гарними усіх нас? І чому приваблює нас насправді не краса, а дещо інше?
Оголена модель лежить на шезлонгу, прикриваючись лише віялом із павиного пір’я та кидаючи спокусливий погляд на художника через плече. Дія відбувається на початку XIX століття, художник – Жан Огюст Домінік Енгр і він малює “Велику одаліску”.
Художник намагається закарбувати привабливість юної жінки, але глядачам картина не подобається: у моделі надто довга спина, вона лежить у неприродній позі.
У 2004 році “Одаліску” проаналізували французькі лікарі, зокрема вертебрологи. Вони дійшли висновку, що лежати у такій позі не тільки не можливо, але у жінки мало б бути ще п’ять додаткових хребців, щоб вона могла вигнути спину таким чином.
Романтизм у мистецтві цього періоду оспівував жіночі тіла з крихітною талією та широкими стегнами. Фігуру “пісочний годинник” вважали вершиною краси.
Чи збирався Енгр аж так спотворити пропорції своєї натурниці – невідомо. Вочевидь, він намагався зробити її фігуру більш сексуальною, звузивши талію і розширивши стегна, і дещо перестарався.
Незначні відмінності у зовнішності можуть кардинально змінити ситуацію. Навіть фасон сукні може впливати на те, якою надійною, компетентною чи привабливою вважають жінку.
Як виявила психолог Міріам Лісс з Університету Мері Вашингтон у Фредеріксбургу в штаті Вірджинія, щоб виглядати професійно чи викликати довіру як політик, жінка повинна одягатися більш консервативно, а не сексуально.
Але чому деякі риси зовнішності здаються універсально привабливими? Чи пов’язане це з нашою репродуктивною функцією? І якщо так, то чому ми всі виглядаємо настільки по-різному?
Еволюційні біологи давно міркували про те, чи може жіноча фігура “пісочний годинник” бути привабливішою для чоловіків, тому що вона пов’язана з репродуктивним потенціалом жінки.
Вони припускали, що жінки з вищим рівнем естрогену і отже, більш плодючі, мають широкі стегна і вузьку талію.
“Ми вважали раніше, що привабливі жіночі риси, як-от тонка талія, жіночне обличчя та гарна шкіра, пов’язані зі статевими гормонами. Але тепер ми усвідомлюємо, що у нас практично немає доказів цьому”, – каже Жанна Бове, еволюційний біолог з Університету Нортумбрії у Британії.
Бове вивчала ідеали краси жіночого тіла за допомогою творів мистецтва різних епох. Вона виявила, що приблизно з 500 року н.е. і до XV cтоліття найбільш універсальними були пропорції, коли талія складає 75% від ширини стегон.
Проте з XV століття жіноча талія в мистецтві почала зменшуватися і до часу, коли Енгр намалював свій знаменитий твір, вже складала дві третини від стегон.
У XX столітті смаки, здається, повернулися. Однак таких висновків Бове дійшла на основі параметрів моделей Playboy та переможниць конкурсів краси, а таке порівняння не є точним.
Отже, фігура “пісочний годинник” дійсно сексапільна, але з генетикою це ніяк не пов’язано. На думку Бове, вузька талія й широкі стегна можуть свідчити про молодий вік жінки і про те, що вона ще не народжувала багато.
“Жіночі риси, які вважають привабливими, насамперед пов’язані з віком жінки”, – підсумовує дослідниця.
Втім, якщо такі риси не пов’язані з генами, і отже, не є важливими для еволюційного відбору, чи є це причиною того, що ми всі різні?
Психологи з Квінслендського університету в Брисбені в Австралії попросили гетеросексуальних чоловіків та жінок оцінити зображення протилежної статі, згенеровані комп’ютером. Дослідники намагалися з’ясувати, чи можна створити “ідеальне” тіло шляхом відбору.
Кожна фігура трохи відрізнялася у 24 параметрах, як-от довжина стегна, зріст, ширина плечей, співвідношення талії та стегон, розмір грудей тощо.
Потім фігури з найвищим рейтингом схрещували, щоб створити двох нащадків, кожен з яких містив випадкове поєднання рис матері і батька. Експеримент повторювали протягом “кількох поколінь”, щоб визначити, яким рисам надавали перевагу, а які відкидали.
Для чоловіків пріоритетом стала вага тіла, вони обирали переважно менших за розміром партнерок. А от такі риси, які ми зазвичай вважаємо важливими, як-от розмір грудей, не мали особливого значення.
Так само й співвідношення талії та стегон не були першочерговим параметром привабливості.
Змодельовані жіночі фігури в останньому поколінні, вибраному чоловіками, залишалися досить різноманітними. Тобто кожен учасник дослідження мав якісь свої переваги.
Однак вибір жінок був більш послідовним. Вони загалом віддали перевагу фігурі “плавця” – високий зріст з широкими плечима та спортивною статурою.
Таким чином, хоча загальні ознаки привабливості дійсно існують, яке значення кожна з них має для окремої людини, дуже індивідуально, каже Дікссон.
А як щодо привабливості, яку ми можемо контролювати, як-от стиль одягу та доглянутість?
Тут виникає питання конформізму.
Уявімо, що вибір між більшістю й меншістю дає переваги у виживанні. Чи стане тоді конформістами вся популяція? Не обов’язково. Вчені дослідили, що складні фактори, як-от міграція та статевий відбір, впливають на співвідношення конформістів та нонконформістів у суспільстві.
Вони виявили, що люди можуть змінювати свою позицію. Вони підлаштовуються під більшість, поки щось є досить популярним, і обирають інший варіант, коли щось стає надто популярним.
“Якщо ми говоримо про біологічні переваги, то нонконформістом бути вигідно, коли найкращий варіант є рідкісним”, – пояснює дослідник Каледа Кребс Дентон зі Стенфордського університету.
“Природний відбір сприяє різноманітності, – каже Дікссон. – За своєю суттю він вимагає здатності пристосовуватися до нового середовища”.
Візьмемо барвистого самця рибок гуппі. Їхні довгі яскраві плавники подобаються самицям гуппі, кожна з яких віддає перевагу певному особливому кольору і візерунку.
Таким чином, жодного “ідеального” самця гуппі немає. Але й пересічність також не є перевагою. Краще бути унікальним гуппі й сподіватися знайти ту, кому підходиш саме ти.
У зоології цей принцип має назву поліморфізм. Тобто новизна має репродуктивну перевагу для цих рибок.
У біологічних сценаріях, коли різноманітність не несе сексуальних переваг, а привабливою вважають одну певну рису, особини можуть її імітувати, обманюючи таким чином протилежну стать.
Так відбувається у романтичному світі крабів-скрипалів. Самці цих крабів мають одну велику бойову клішню, якою вони відбиваються від конкурентів. Самиць крабів-скрипалів приваблюють самці з найбільшою клішнею, тому що вони мають найкращі бойові здібності.
Якщо самець втрачає клішню під час бійки, він може відростити майже таку саму. Нова клішня буде такої ж довжини, але меншої маси і менш ефективною в бою, ніж оригінал.
Однак самиці вибирають собі пару лише з огляду на довжину клішні, і визначити, хто насправді є найкращим бійцем, вони не можуть.
Довжина клішні – це ключова риса, яка має значення для самиць крабів-скрипалів, так само як для чоловіків привабливим є певне співвідношення талії та стегон, а для жінок – зріст.
Отже, деякі підлі чоловіки-краби маніпулюють увагою самиць, щоб замаскувати свою бойову слабкість.
Там, де визначальною є одна риса, обман і безчестя – скрізь. А от якщо вид цінує новизну й різноманітність, бути нечесними набагато важче.
Але що таке різноманітність у людей? У чоловіків густі брови, волосся на обличчі та квадратна щелепа є прикладом фенотипу, який сигналізує про високий рівень тестостерону. З точки зору еволюції, жінкам, як і самицям крабів-скрипалів, вигідно паруватися з найсильнішими та найвправнішими чоловіками.
Однак у гру вступають інші правила. Коли борода стає надзвичайно популярною, поголені чоловіки починають виглядати більш привабливими в очах жінок і навпаки.
“Отже, спрацьовує ефект новизни. Мені показують щось інше, і це приваблює”, – пояснює Дікссон.
“Нонконформізм є вигідним у сферах культури, як-от музика, література, мода чи візуальне мистецтво”, – пояснює дослідниця.
“Тут високо цінують не певну рису, а загалом оригінальність”.
Такий самий принцип діє й у виборі імен для немовлят. Поширені тепер імена були оригінальними, коли їх обирали наші бабусі й дідусі. Схоже, що сам факт популярності імені робить його знову непопулярним. І так, імена швидко виходять з моди.
Втім, можливо, ми ще не досягли піку популярності борід або у бороді та тонкій талії є щось привабливе саме по собі, що неможливо пояснити генетикою.